За два дні до голосування не можна публікувати результати соцопитувань, а за день має припинитися будь-яка агітаційна реклама. Президентська передвиборча кампанія-2019 фактично добігла кінця. Вже цієї неділі громадяни мають прийти на виборчі дільниці й проголосувати. Всі попередні опитування громадської думки свідчили, що явка на цих виборах складатиме приблизно 80%, хоча експерти в один голос заявляють, що реально вона буде меншою.
Це сьомі вибори президента в історії України. За попередні шість кампаній країна встигла побачити великий набір різних кандидатів і методів ведення агітації. Кожні вибори заслуговують на окреме дослідження, однак якщо коротко охарактеризувати їх, то можна сказати наступне.
1991 рік. Відбулося голосування на референдумі за незалежність України і одночасне обрання президентом Леоніда Кравчука, який на той час фактично не мав конкурентів. Основний його суперник голова Народного руху В’ячеслав Чорновіл набрав 23,27% голосів виборців, в той час як вчорашній комуніст Кравчук (ішов на вибори як безпартійний) отримав 61,59% голосів. Нікому досі не вдавалося повторити цей результат. Українське і по суті ще радянське суспільство обрало Кравчука, який у своїй діяльності допустив немало помилок, однак саме за його наполяганням була заборонена Комуністична партія України. Більш того, не чіпляючись різними методами за владу, саме він погодився на дострокові президентські вибори 1994 року.
1994 рік. Основна боротьба розгортається між діючим президентом Леонідом Кравчуком і колишнім прем’єр-міністром Леонідом Кучмою. Останній користувався повною підтримкою Росії, яка тоді вперше відверто втрутилася в українські вибори. Перший тур виграє Кравчук з результатом 38,36% голосів, Кучма набирає — 31,17%, а от підсумок другого туру виявився протилежним: Кравчук — 45,06%, Кучма — 52,14%. Причому за Кравчука голосувала Західна і Центральна Україна, а за Кучму — Східна на Південна.
«Президентські вибори 1994-го були спровоковані і сфальсифіковані. Головним замовником була Росія, яка за допомогою Кучми і комуністів реалізувала свій план, — пише в своїй новій книжці «Перший про владу» перший президент України Леонід Кравчук. — Чому взагалі Росія відкрито підтримала Кучму? Тому що вони одразу зрозуміли, що домовитися зі мною про те, щоб Україна стала в обоз Росії, не вийде. А Кучма їм це пообіцяв. Тодішній голова уряду РФ Віктор Чорномирдін фактично став начальником штабу з підтримку Кучми на виборах 1994-го».
1999 рік. Поки єдиним президентом, якому вдалося переобратися на другий термін, є Кучма. Однак вдалося це йому з використанням адміністративного ресурсу, політичних технологій і фальсифікацій. Як відомо, в 1999-му штабом Кучми була використана російська технологія 1996 року, коли у вигляді «червоної загрози» виступив Геннадій Зюганов, а отже потрібно було голосувати за Бориса Єльцина. А у нас роль «загрози» і спойлера для Кучми відіграв Петро Симоненко. У другому турі Кучма набрав 56,25%, Симоненко — 37,8%. Перед цим Кучмі через зраду Мороза вдалося розвалити Канівську четвірку, яка раніше визначила єдиним кандидатом Євгена Марчука.
«В 1999 році я очолював комісію парламенту з контролю за президентськими виборами, — згадує народний депутат II та III скликань Олександр Єльяшкевич («День», № 120 від 10 липня 2015 року). — Про це мало хто говорить, але між першим і другим туром у листопаді 1999 року Верховна Рада України ухвалила постанову, де дала дуже різку і жорстку оцінку виборам. Було зрозуміло, що шляхом фальсифікацій, шляхом використання адміністративного ресурсу та інших брудних методів Леонід Кучма забезпечуватиме свою перемогу».
2004 рік. Планував він обратися і на третій термін — Конституційний Суд прийняв рішення, що, виявляється, за нової Конституцією, Кучма був при владі не два, а один термін. Коли цей хід не вдався, тоді було вирішено зробити ставку на Віктора Януковича, якого також підтримала Росія. Завершилося все це помаранчевим майданом — люди не погодилися з результатами другого туру виборів, коли ЦВК оголосила, що Ющенко набрав 46,61%, а Янукович — 49,46%. Пізніше Конституційний суд у зв’язку з численними системними порушеннями на користь Януковича визнав другий тур недійсним і призначив переголосування. Остаточні результати: Ющенко — 51,99%, Янукович — 44,2%. Так, майдан привів до влади Віктора Ющенка. Далі було велике розчарування і падіння рейтингу.
2010 рік. Ющенко спробував обратися на другий термін, однак це стало більше кроком відчаю, адже в результаті зайняв лише п’яте місце (5,45%). Більше того, після першого туру він закликав голосувати «проти всіх», таким чином фактично підігравши Януковичу, який тоді боровся з колишньою соратницею Ющенка — Юлією Тимошенко. Саме між ними і розгорнулася основна боротьба. Результат другого туру: Янукович — 48,95%, Тимошенко — 45,47%. Остання тривалий час не визнавала такий підсумок і оскаржила його в суді, однак Януковичу з другої спроби все таки вдалося стати президентом. Уперше в історії України президентом був обраний кандидат, який набрав менше 50% від тих, хто голосував. Перемога Януковича стала не досягненням, а результатом великого розчарування в помаранчевих, які не просто не виконали обіцяне, а й постійно «чубилися» між собою.
2014 рік. В Україні вдруге відбулися дострокові президентські вибори. Однак причина зовсім інша, ніж в 1994-му. Після відмови Януковичем підписувати в 2013-му Угоду про асоціацію між Україною і Євросоюзом розпочалися масові протести. Але на відміну від Кравчука Янукович не захотів іти з посади і не погоджувався на дострокові вибори. Закінчилося все трагедією. В центрі столиці розстріляли більше сотні людей. Вертикаль Януковича не допомогла йому зберегтися у владі, тому довелося тікати в Росію. Кремль, у свою чергу, вчасно «висмикнувши» Януковича, використав ситуацію і напав на Україну, анексувавши Крим і окупувавши частину Донбасу.
Саме в цих умовах довелося проводити вибори президента. Передвиборча кампанія була особливою, адже проходила в умовах війни. Результат в деякій мірі повторив вибори 1991-го. Перемогу в першому ж турі святкував Петро Порошенко, який набрав 54,7% голосів, а його найближчий суперник Юлія Тимошенко — 12,81%.
І ось тепер, через п’ять років, ми знову стоїмо перед вибором. Складним вибором, тому що за 27 років незалежності у нас на державному рівні так ніхто і не займався виборцями. Всі ці роки громадяни фактично спостерігали за боротьбою або договорняками суб’єктів кланово-олігархічної системи. В підсумку ми маємо когорту старих кандидатів, які постійно були в політиці, але які так і не змінили правил гри. І нового, який абсолютно не готовий до президентської посади. В чому особливість нинішньої передвиборчої кампанії? Які основні підсумки? Говоримо з експертами «Дня».
«ВПЕРШЕ МИ БАЧИМО НЕ ДВОХ ЧІТКИХ ФАВОРИТІВ, А ЧОТИРЬОХ»
Олександр СОЛОНТАЙ, експерт, політик:
— Перший момент, який мені запам’ятався на цих виборах — це те, що вперше ми бачимо не двох чітких фаворитів, які рвуться вперед, а чотирьох. На мою думку, всі чотири кандидати мають шанси зайти у другий тур. Вони борються між собою. Зараз питання лише в тому, під час одного чи двох турів вони розберуться між собою. Порошенко, Тимошенко, Зеленський і Гриценко сильно загострили ситуацію, тому спрогнозувати їхні остаточні шанси досить важко. Олігархи та їхні ЗМІ все зробили для цього.
Друге. В суспільстві дійсно існує величезний запит на інших. І мова йде не лише про Зеленського. Взяти хоча б Ігоря Смешка, який до того ніколи не балотувався на посаду Президента. При цьому він набрав досить вагомі позиції, які щонайменше можуть йому дозволити позмагатись вже на парламентських виборах в жовтні. Я особисто його самого спочатку сприймав як технічного кандидата проти Гриценка, а виявилося, що насправді він забирає голоси у Порошенка. Смешко очевидно стартанув в політику. І тут питання чи Смешко в ній залишиться, чи випаде.
Окрему увагу звернув на себе проросійський блок. Навколо Бойка об’єдналися Рабінович, Медведчук, Фірташ, Льовочкін, а навколо Вілкула об’єдналися Ахметов, Мураєв і так далі. Таким чином єдиного кандидата у цих сил не буде на відміну від минулих років, коли Кремль зганяв електорат під одне прізвище і одну силу. Це говорить про те, що державність українська міцніє. Москва зараз робить ставку на вибори до Верховної Ради 27 жовтня. Вони будуть орієнтуватись не лише на списки очевидно проросійських сил, а й на списки інших сил. Вони будуть намагатись усюди провести своїх агентів — від начебто націоналістів до відверто проросійських персонажів по мажоритарних округах за рахунок підкупу. Окрім того, Москва буде орієнтуватись на олігархів. Адже яким би не був олігарх навіть патріотом, його перш за все цікавлять гроші і гарантії збереження своїх мільярдів.
«МЕНЕ ВРАЖАЄ ДОМІНАЦІЯ КОМПОНЕНТУ ЕМОЦІЙ»
Михайло БАСАРАБ, політолог:
— В цій передвиборчій кампанії мене вражає домінація компоненту емоцій. Безумовно, емоції завжди відігравали важливе значення на виборах. Часто вони мали навіть вирішальне значення. Але такої ірраціональної мотивації, наприклад, голосувати за того ж Зеленського ми не спостерігали ніколи. Так само на емоціях будує свою передвиборчу кампанію і чинний Президент. Те ж можна сказати і про Тимошенко. Хотілося б, щоб раціо займало значно більше під час вибору. Ми можемо довго пояснювати чому саме так сталося і будемо знаходити цілком логічні пояснення. Інакше не могло бути в країні, яка знаходиться в стані постійного збройного протистояння з РФ. Влада, при цьому, після гострої фази 2014—2015 років завантажилась в мирний ритм життя. Ніби війни немає, ніби Росія нам не загрожує. В цьому, на мою думку, є провина вищого керівництва держави, тому що Президент, як Верховний головнокомандувач, повинен був зробити так, щоб кожен громадянин країни кожну хвилину жив в режимі війни. Політична рутина та колотнеча не могла замінити для людей загрозу війни. Коли ж на перший план вийшли політичні інтриги, політичні міжусобиці, які підігрівала ще й російська пропаганда, то ні влада, ні правоохоронні органи цьому ніяк не завадили. Таким чином, ми заглибилися в питання внутрішньо політичних питань. Все це призвело до ще більшої актуалізації війни, як головної загрози для нашої держави. З іншого боку, це призвело до несерйозного ставлення виборців до виборів, до обрання Президента, як Верховного головнокомандувача.
«ВИБОРЦІ МАЮТЬ ПОДОЛАТИ СВОЇ СТРАХИ»
Павло ЖОВНIРЕНКО, голова правління ГО «Центр стратегічних досліджень»:
— Найкращою виборчою програмою для діючого Президента був би звіт щодо реалізації його обіцянок, які він декларував у 2014 році. Як-то кажуть «по плодам пізнати». Саме таких підхід може дати пересічному українцю розуміння, що уявляє собою людина. Чи здатна ця людина реалізувати те, що вона обіцяє, те, що вона декларує у своїй програмі. Ми ж не сідаємо в авто до того, хто не має водійських прав. А виходить так, що нам часто пропонують сісти в автобус до тих, хто лише говорить що він класний водій і пропонує нам переглянути з цього приводу відеоролик. А цей відеоролик взагалі може виявитись монтажем. Тобто перше чим знаменується нинішня передвиборча кампанія — це популізм з боку кандидатів, а з іншого боку, безвідповідальність виборців. Вони не примушують себе глибше замислитись і керуються більше емоціями. Ми часто говоримо про відповідальність влади, але маємо ще й безвідповідальність виборця. І в такому стані у громадян відчуття небезпеки відходить на задній план.
Другий аспект — це безвідповідальність кандидатів. Коли з одного боку, обіцяється те, що не буде виконано. А з другого боку, є елемент залякування виборця, який знаходиться в постійному стресі. Стрес і страх залякує розум. В такому випадку людина не робить вибір раціонально, адже в силу вступають психологічні фактори. І тут, після того, як страх оволодів мозком, з’являється гасло — «Думай». А чим думати, коли люди знаходяться в зовсім іншому стані?
Третій аспект. Виборці мають все-таки подолати свої страхи. Не треба лякати людей. Їх треба привчати до раціонального і виваженого мислення. Українці переживали і не такі часи. Треба сміливо, але і відповідально робити свій вибір, як по життю, так і в конкретному випадку на виборах. Але вибір робити треба. В жодному разі не можна допускати пасивності. Ми ж часто ведемо себе, як безсловесне стадо, мовляв, один прийде і поведе нас чи то на бойню, чи то в Росію. Якщо народ цього не схоче, то нічого подібного не станеться. Зараз для українців головне не втратити себе і своїх друзів. Ми маємо гуртуватись і не піддаватися на провокації.
