Коли біля Міністерства оборони виникають ті чи інші пікети чи акції, це викликає підозру — кому вигідні подібні неоднозначні інформаційні приводи? В свій час один з депутатів (Сергій Мельничук, колишній командир «Айдару») навіть палив шини на Повітрофлотському проспекті, створивши потрібну картинку для російських ЗМІ. Але цього разу оголошення голодування кількома бійцями (одного з яких я знаю особисто) біля КПП Міноборони говорило про те, що хлопці дійсно потрапили в ситуацію, коли, як-то кажуть, допекло. Причина акції — військовим не давали статусу учасників бойових дій (УБД). Данило Турчин родом із міста Сватове Луганської області. В 2013-му проходив навчання у Медичному училищі міста Луганськ. Тут його і застали — спочатку Майдан, а потім і війна. Із активіста Данило перетворився у військового — пішов добровольцем в «Айдар». Далі була Савур-Могила, поранення і, зрештою, підточене здоров’я (в окопах він захворів на бронхіальну астму).
На дворі четвертий рік війни, а Данило і його побратими досі не могли отримати статусу УБД. В тилу їх чекала стіна із «бумажных-важных» військових чиновників, які вперто не помічали їхніх заслуг перед країною. Лише після оголошення голодування і розголосу в соціальних мережах до хлопців вийшов майор Сил спеціальних операцій (ССО) Олексій Нікіфоров з відповідними посвідченнями. Коли відбувалась ця імпровізована акція (в спеку і зливу), то пригадався випадок колишнього спікера Верховної Ради Володимира Литвина, який на кілька годин злітав в Косово, а потім отримав УБД. Тоді ще не було війни в Україні, але той же Литвин своїми діями під час ратифікації Харківських угод зробив все, щоб її наблизити. І ось бійці, які стали на захист своєї землі, потрапили у павутиння тилового бюрократизму.
«Мені довелося голодувати п’ять днів під стінами Міноборони та 13 місяців добиватись правди для отримання УБД, тому що армійська система побудована на принципах корпоративних відносин, — розповідає «Дню» Данило Турчин. — Що ж до штабу ССО, то там всі друзі і один одного знають десятки років. Наприклад, в одному із центрів ССО дівчата отримують УБД за два дні. Вони возять ліжка в зону АТО, де ніколи навіть не було бойових дій, а коли повертаються, то самі роблять документи, проводять їх по відповідних інстанціях, стежать, щоб ніде нічого не загубилось. Я, як звичайний військовий, не можу стежити за своїми документами і взагалі процедурою. В моєму випадку ті, хто був відповідальний за паперову частину справи, просто не захотіли відповідально займатись документами. Ще один приклад недосконалості системи. Мені нарешті видали УБД, але за новими правилами видають лише посвідчення, без довідки. Раніше була ще й довідка про безпосередню участь в бойових діях. Коли я приходжу до військового шпиталю, то у мене лікарі вимагають цю довідку. Але ж за новими правилами вона не потрібна! Вони відповідають: так, ми це знаємо, але у нас правила ще не змінилися. Виходить замкнене коло».
Прес-офіцер ССО Олександр Кіндратенко в коментарі «Дню» так пояснив ситуацію: «Насправді дії пікетувальників під Міноборони більше нагадували дії терористів, які постійно розширювали свої вимоги і до Міноборони, і до ССО, зокрема. Відверто кажучи, з самого початку позиція учасників пікету під Міноборони не була нікому відомою. Останньою вимогою було створення незалежної комісії по розгляду їхнього питання Міноборони України, а також притягнення, на їхню думку, винних до відповідальності. Військова частина в якій служили ці хлопці, була прийнята в структуру ССО в травні 2016 року. До того вона знаходилась в складі ВМС. Тобто, свої завдання ці військовослужбовці виконували ще перебуваючи в структурі ВМС. Тому вони хотіли перевестись в 72-у бригаду. Щодо цього був відповідний наказ першого заступника начальника Генштабу про їхнє призначення на посади. Але ці військовослужбовці відмовились виконувати даний наказ і самовільно залишили військову частину. Якби вони перебували на службі або нормально перевелись до 72-ї бригади, то процес надання УБД тривав би набагато швидше. Саме в цьому і була складність даної ситуації. Командування ініціювало проведення розслідування щодо пошуку їхніх документів. Це все дуже довгий процес. Завдяки ССО, документи військовослужбовців були знайдені, надані військовій частині, де було підготовлено цілий пакет документів, які необхідні для отримання статусу УБД. Ці документи були надані командуванню, командування подало їх до Генштабу, де відповідна комісія прийняла позитивне рішення щодо надання УБД».
За інформацією, що надійшла від відомчих комісій щодо надання статусу учасника бойових дій особам, які брали участь у проведенні антитерористичної операції, станом на 08.08.2017 статус учасника бойових дій надано 306 199 особам. Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в статті 12 передбачає широкий спектр пільг для учасників бойових дій. Війна триває і, безумовно, тягар цих пільг, який невпинно збільшується, лягає на державу.
Проте саме надання УБД є одним із мотиваційних факторів для солдата. І коли військовому доводиться вигризати своє право на пільги, тоді як штабісти отримують їх з віртуозністю кабінетного бюрократа, мотивація ця отримує зворотній ефект. Офіцер ЗСУ Микола Греков, який безпосередньо займався питаннями, що пов’язані з отриманням військовими УБД, в своєму коментарю «Дню» висловив багато скептичних думок, щодо цієї процедури.
«Існує чітка процедура оформлення документів, які, як правило, видаються по рішенню комісії, — говорить Микола Греков. — Ці комісії створюються у відповідних підрозділах, в міністерстві тощо. Інколи командування військових частин, в яких служать хлопці, не належно дотримуються процедури. Можливо, це пов’язано з радянськими анахронізмами ставлення до солдата. Буває так, що вони несвоєчасно подають документи до комісій, інколи документи просто губляться. Це робиться або через халатність, або навмисно, внаслідок внутрішніх конфліктів. На жаль, на сьогодні в ЗСУ ще дуже багато випадків, коли військові, які воювали, так і не отримали досі УБД. В основному в таких затримках винне командування військових частин. Рідше — винні самі хлопці. Той самий чиновник, який пробув тиждень в зоні АТО, знає, як правильно оформити відповідні документи, куди їх подати, щоб отримати УБД і відповідні пільги для себе. Простий солдат про це може просто не замислюватись. Окремо існує проблема із солдатами, які не мають українського громадянства. Ці люди, навіть якщо і мають на руках всі документи, все одно не можуть отримати УБД».
Про конкретний випадок із згаданими військовими Греков пояснив: «Щодо хлопців, які пікетували Міноборони і голодували, то в їхньому випадку документи просто були загублені і не передані на отримання УБД. Це було обов’язком тієї військової частини, в яких вони служать. Відповідальність за це має брати на себе найвище керівництво, адже подібні системні випадки свідчать про нереформованість армії, про домінацію бюрократії, халатність та неналежне ставлення до бійців. Деякі з них в силу свого характеру не можуть вписуватись в систему загальної покори, але якби вони були іншими, то не стали б на захист України в 2014 році. Їм держава має завдячувати тим, що ворог не просунувся далі частини Луганської і Донецької областей».
Справи в армії є відображенням справ в країні. Пороки, які заганяють країну в кризу, зрештою руйнують і армію. Микола Греков звернув увагу на негідне ставлення військового керівництва до військовослужбовців із окупованих територій. Показовий приклад: депутати прийняли рішення видавати собі по 14 тисяч гривень в місяць для найму житла в Києві. В свою чергу, для найму житла для військовослужбовців із окупованої території виділяється 2400 гривень і 3200 гривень для сімей із трьох і чотирьох людей відповідно. Простому ж переселенцю виділяється 420 і 800 грн. Ось такі дивні пропорції, які ніяк не відповідають реальним потребам військових і цивільних громадян. Виходить, що ті, хто воював та зазнав суттєвих втрат, поставлені в умови виживання, притому, що депутатський корпус відверто не хоче навіть формально обмежувати себе в благах. І все це на тлі тривалих відпусток під час доленосних для держави подій, селфі із далеких країн під час кривавої війни, яка, судячи з усього, ще довго не скінчиться.
