...У Брюсселі можна зачаруватися історичними будівлями на площі Гран-Плас, але так і не вникнути, чому забудова в місті подекуди настільки хаотична. Смакуючи бельгійські вафлі на вузеньких вулицях столиці, можна заплющити очі на те, що тут, просто неба, в столиці Європейського Союзу, живуть ті, хто далекий від місцевих цінностей. Можна відвідати штаб-квартиру НАТО, зрештою так і не копнувши дещо глибше у власних роздумах про майбутнє України та Північноатлантичного альянсу.
Можна дивитися на пам’ятки архітектури, але не бачити брюссельської суті. Слухати ненав’язливий гамір міста і не чути його голосів. Про мою спробу побачити і почути Брюссель — нижче.
САМЕ ЗАРАЗ ЧАС ГОВОРИТИ ВІДВЕРТО
У Бельгію я приїхав у складі групи з України — з навчально-ознайомчим візитом до штаб-квартири НАТО та Штабу Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі (йдеться про так званий SHAPE, що поблизу міста Монс). Можливим цей візит став завдяки Центру інформації та документації НАТО в Україні та газеті «День».
Побувати на території режимних об’єктів найпотужнішого військово-політичного союзу сучасності — неабиякий досвід. Поставити питання його працівникам — чудова можливість. Утім, далеко не все тут так просто і на поверхні. Натівські будівлі та території — мінімалістичні та скромні. Натівські відповіді навіть на гострі запитання — традиційно стримані, часто формальні та завжди суто в ключі офіційної позиції Північноатлантичного альянсу. Однак ставити їх все одно треба.
Свого часу під час зустрічі з Літньою школою журналістики газети «День» колишній міністр закордонних справ Володимир Огризко сказав: «На мою думку, ЄС і НАТО — це, образно кажучи, дві ноги. ЄС — це економічна основа, а НАТО — військово-політична. Допоки у нас не буде цього балансу, ми шкутильгатимемо». На жаль, Україна продовжує шкутильгати на обидві ці ноги, хоча поступово намагається їх зміцнити, наростивши м’язи. Як мінімум — завдяки одному з останніх кроків назустріч Євросоюзу українці тепер можуть твердо і без віз у паспорті стояти як на бельгійській, так і на всій іншій землі, яку раніше відділяв шенгенський «візовий мур».
У стратегічно важливій проблемі НАТО прогресу, на жаль, менше. Під час презентації цінностей та принципів Північноатлантичного союзу нам розповіли про так зване правило Ноя, яким керується Альянс. Мовляв, прогнозування дощу не захистить від потопу, на відміну від будівництва ковчега. Так, країни-члени НАТО збудували потужний і безпечний ковчег, якому доводиться протистояти все новим викликам, наприклад, гібридній війні з боку Росії. Україна своїм сучасним досвідом допомагає цю безпекову систему вдосконалити. Більше того, наша держава сьогодні великою ціною боронить натівський ковчег від великого російського потопу. Однак рятівного круга до ковчега нам поки що кидати не поспішають. Та чи достатньо голосно та наполегливо ми про нього просимо?
На інформаційному пронатівському поприщі газета «День» — чи не єдине українське видання, яке системно та послідовно висвітлює тему відносин України з НАТО, протягом останніх двох десятиліть принципово відстоюючи позицію необхідності членства нашої країни в Північноатлантичному альянсі. Стільки ж в Україні функціонує і Центр інформації та документації НАТО, який відкрився ще 1997-го, коли була підписана Хартія про особливе партнерство між НАТО та Україною
Належного усвідомлення необхідності членства України в НАТО як з боку влади, так і з боку суспільства часто не було раніше і подеколи немає навіть зараз. Лише анексія Криму та війна на сході України врешті-решт розставили для більшості українців чіткі акценти. НАТО — це питання безпеки. Російська агресія довела, що немає іншої безпекової системи, крім Північноатлантичного альянсу, яка б могла ефективно її зупинити.
Здавалося б, тепер курс на НАТО вже мав би бути очевидний усім. Так, соціологічні дослідження наголошують на суттєве зростання підтримки членства в Альянсі серед населення. Однак в українців далі відсутні базові знання про суть Північноатлантичного союзу та принципи роботи моделі його колективної безпеки.
Протягом тривалого часу тема НАТО залишалася спекулятивною в Україні. Нею постійно маніпулювали, викрививши українське сприйняття Альянсу настільки, що в полоні численних міфів і стереотипів дехто залишається донині. Постає питання: а чи справді Україна докладає належних зусиль на цьому тернистому шляху? Працювати ж треба не лише на рівні військовому чи дипломатичних місій, а й усередині країни.
На інформаційному пронатівському поприщі газета «День» — чи не єдине українське видання, яке системно та послідовно висвітлює тему відносин України з НАТО, протягом останніх двох десятиліть принципово відстоюючи позицію необхідності членства нашої країни в Північноатлантичному альянсі. Стільки ж в Україні функціонує і Центр інформації та документації НАТО, який відкрився ще 1997-го, коли була підписана Хартія про особливе партнерство між НАТО та Україною.
Під час круглих столів у штаб-квартирі НАТО ми чимало говорили про комунікаційні кампанії НАТО в Україні. Не надто масштабні, проте вони є, і це добре. Питання про можливість більшої натівської промоції в Україні — не зовсім коректне. Не Офіс НАТО в Україні несе тут відповідальність. Провина насамперед на українській владі, яка за роки незалежності так і не спромоглася реалізувати курс на НАТО, хоча таку роботу на чолі з державним діячем Євгеном Марчуком було проведено. Однак шансом так і не скористалися.
Чітко та наполегливо необхідно відстоювати свою позицію і в діалозі з Альянсом. Україна вже чотири роки на передовій захисту всієї західної цивілізації. Тому ми потребуємо більшої допомоги. Саме зараз час говорити відверто про членство України в НАТО і про План дій щодо членства в Альянсі. Чимало країн-членів НАТО бояться, що такі кроки спровокують ще більшу агресію Росії. А насправді все навпаки: не надавши в 2008 році на Бухарестському саміті ПДЧ Україні та Грузії (Росія через Німеччину та Францію заблокувала це рішення), НАТО, по суті, стимулювало російську агресію в Грузії, допустивши пізніше такий розвиток подій в Україні. Помилки роблять усі. Важливо після них зробити правильні висновки, аби не припускатися їх надалі. Ланцюжок взаємного виправлення помилок минулого у відносинах із НАТО ініціювати нині має саме Україна.
«БРЮССЕЛІЗАЦІЯ»
А тепер зі штаб-квартири Північноатлантичного альянсу повертаємося на вулиці Брюсселя. Кожен, хто бував у бельгійській столиці, точно звернув увагу на хаотичність її забудови: сучасні скляні центри та бетонні споруди часто безпардонно врізаються в готичну та барокову архітектуру. На позначення цього явища навіть слово окремо виділили — «брюсселізація». Йдеться про термін у міському плануванні, яким називають хаотичний розвиток комерційної забудови в історичній частині міста, під час якої відбувається безконтрольне знесення історичних будинків із подальшою заміною їх на сучасні. Термін виник у зв’язку з масовим знесенням історичної забудови Брюсселя в 1960 — 1970-х роках.
«Брюсселізація» змінила обличчя бельгійської столиці, продемонструвавши, що не лише природні катастрофи та війни винні у знищенні історичних ландшафтів міст. І це знову історія про важливість виправлення помилок, які, втім, ніколи не проходять безслідно. Починаючи з 1990-х років брюссельська влада поступово почала визнавати свої помилки і розробила ряд законів, які тепер захищають історичні пам’ятки та зелені райони. Також держава регулярно виділяє кошти власникам будинків, які мають історичну, культурну та естетичну цінність, на підтримання їхнього зовнішнього вигляду.
Однак якщо «вимкнути» в собі прискіпливого поціновувача архітектурних ансамблів із серйозним виразом обличчя, то слід визнати, що Брюссель із його вузенькими вуличками насправді дуже затишний.
Брюссель — столиця Європейського Союзу. Однак це місто не виглядає як метушливий мегаполіс і тим паче як один із головних центрів усього ЄС. Утім, європейці не хизуються надмірною величчю та показухою. Переконуєшся в цьому на кожному квадратному метрі.
Європейський квартал — неофіційна назва району в Брюсселі, де розташована основна частина інститутів ЄС, у яких визначається політика та майбутнє євроспільноти. До речі, такі квартали також є в Люксембурзі й Страсбурзі. Цей квартал, без сумніву, сподобається поціновувачам сучасної архітектури.
Цікаво, що буквально за декілька десятків метрів від Європарламенту розташований парк зі спортивним майданчиком, на якому діти якраз грали в баскетбол під акомпанемент... гусака, який постійно ґелґотав. Згоден, досить ірраціональна картина, зважаючи на те, що зовсім поруч працюють чиновники ЄС. Але насправді все так і було. І думаю, що тут все так і має бути — відкрито, скромно і без надмірної ізоляції адміністративних будівель від звичайних мешканців та гостей Брюсселя.
КОНТРАСТНА СТОЛИЦЯ
Брюссель — це насичений коктейль контрастів. І йдеться не лише про архітектурні нюанси. Це місто різноманітне у всьому. Більше третини місцевого населення є іноземцями. Це не дивно, зважаючи на те, що тут розташовані установи Європейського союзу, НАТО та інших міжнародних організацій. Та чимало тут не тільки іноземних чиновників.
Затишну, ба навіть вишукану атмосферу центральної частини міста розбавляють нерідкі імпровізовані «поселення» безхатьків — людей неєвропейської зовнішності, які живуть тут просто неба. Тим часом віддалені від центру райони неприємно вразять брудними від сміття вулицями.
Часто контрастує з реаліями і політика офіційного Брюсселя. 23 листопада 2016 року Європарламент ухвалив резолюцію щодо протидії російській пропаганді. Минув рік, але з телевізора в моєму номері у готелі на мене та інших європейців продовжує литися інформаційний бруд від Russia Today.
Отож, саме контрасти допомагають скласти цілісне враження про Брюссель як місто та як столицю Європейського Союзу, визначальною рисою якого протягом десятиліть залишається унікальне вміння у всій своїй різноманітності зберігати єдність. Утім, із появою нових викликів фундамент цієї єдності необхідно регулярно зміцнювати...
