Днями парламент провалив проект закону, який передбачав кримінальну відповідальність для «злодіїв в законі» та її посилення для злочинних угруповань. За відповідний законопроект авторства Антона Геращенка проголосували лише 183 народних депутати. Чому?
Насамперед, щоб вести мову про рецепт і лікування, необхідно дуже точно визначити діагноз. Потрібно відверто сказати собі — як зароджувалася нинішня кланово-олігархічна система в державі, частиною якої є зрощення політики і кримінального світу. В нормальних країнах подібне явище має точне визначення — мафія. Вона, не дивлячись на неодноразову зміну політичної верхівки в Україні, має великий вплив на нашу політику і економіку. Корені цієї системи потрібно шукати в 1990-х рр., коли за правління Леоніда Кучми (1992—1993 рр. — прем’єр-міністр, 1994—2005 рр. — президент), були закладені основні хвороби. На які, до речі, накладаються і міжнародні проблеми в «злочинній галузі».
«Транснаціональна мафія — це явище, яке подолати фактично неможливо, у неї можна лише відсікати «щупальці», зменшуючи кримінальну присутність в економіці за рахунок ліквідації її тіньової частки, — каже «Дню» один з народних депутатів (показовим є сам факт, коли кажучи правильні речі, депутат забажав залишитися неназваним). — В Україні кримінал тісно пов’язані із політикою, забезпечуючи її тіньове фінансування. Плюс, всі прикордонні міста та порти — це своєрідні «ворота», через які відбувається вся контрабанда, саме тому там концентрується багато представників організованої злочинності. Також треба враховувати, що організована злочинність — це інструмент радянських, а потім російський спецслужб, оскільки всі радянські «злодії» контролюються ФСБ. Наприклад, Сєва Могилевич — не просто «злодій у законі», це людина, яка була «помазана» російськими спецслужбами. Кримінальний бізнес завжди пов’язаний зі спецслужбами, тому що без них неможливо контролювати, наприклад, наркотрафік» (1999 року нинішній народний депутат Андрій Деркач дав інтерв’ю «Дзеркалу тижня», в якому поставив в один ряд Могилевича і Форда, які бояться за свої перші два мільйони... Був грандіозний скандал. — Ред.).
Отже, чи врахував автор законопроекту українську специфіку? «Мета законопроекту — не просто посилити покарання, а ввести юридичне поняття «злодій в законі» в правове поле України, бо до сьогодні воно не існує, — каже народний депутат від «Народного фронту» Антон Геращенко. — Є лише поняття «організоване злочинне угрупування». А «злодій в законі» — це особливе поняття, це особи, які стали на злочинний шлях, вони це визнають та пишаються цим. У Грузії та РФ були прийняті аналогічні закони, які дозволили серйозно ускладнити перебування цих осіб на їх територіях. В результаті вони переселилися в Україну і ЄС, але у нашій державі їм значно комфортніше через високий рівень корупції».
Дійсно, проблема мафії притаманна всьому пострадянському простору. Але в кожній країні вона має свої суттєві відмінності. Йдеться як про наявність так званих «злодіїв в законі», так і про методи боротьби з організованої злочинністю. В розмові з «Днем» народні депутати підкреслювали, що провалений законопроект Геращенка — це фактично калька з відповідного грузинського закону, який абсолютно не враховує українські реалії.
«Автор законопроекту розраховував, що він спрацює як у Грузії: якщо людина — «злодій у законі», то за кримінальними «поняттями» він має визнати свій статус і бути арештованим або ж втратить свій статус, — коментує «Дню» народний депутат від «Самопомочі» Олена Сотник. — Але у законопроекті нам намагалися запропонувати визначення, яке носить загальний характер: «має авторитет у певному угрупуванні» — без жодного посилання на те, що це угрупування проводить злочинні діяння або системно порушує закон і т.д. Тож це могло призвести до того, що будь-яке коло осіб, навіть громадську організацію чи клуб можна було б розцінити як «угрупування», а її лідера, який там «має авторитет», як «злодія в законі». Так закон не працює, бо він не вкладається у теорію права».
«А головне — було б непогано, якби не українські реалії, коли у нас в державі живе не 4 млн., як у Грузії, а 40 млн. людей, — продовжує Олена Сотник. — В Україні багато прокурорів чи слідчих роблять все, що заманеться, — кожен має свою вотчину, на якій він заробляє. І таким інструментом, вписаним у закон, який не має під собою правового підґрунтя, але має широку дискрецію визначення, ми даємо їм додаткові можливості. Це дуже швидко може призвести до зловживань, коли порушуватимуться кримінальні провадження, які не матимуть під собою жодних підстав, тому з людей можна буде просто тягнути хабарі. В цілому, законопроект гучний за своєю назвою, але за рівнем законотворчості це важко назвати законопроектом. До того ж, висновок науково-експертного управління до законопроекту є розгромним. Основна мета законопроекту — самопіар та спроба заробити політичні бали».
Ще один цікавий момент. Як відомо, після прийняття в Грузії законопроекту, який покликаний боротися з «злодіями в законі», частина цих людей втекла до України. Але парадокс в тому, що слід за ними через кілька років в Україну фактично втекли і ті, хто боровся з організованою злочинністю в Грузії — її колишнє керівництво на чолі з екс-президентом Міхеїлом Саакашвілі. Але міграція так званих «злодіїв в законі» не припинилася, вона продовжилася, причому з концентрацією в Одесі, де Саакашвілі призначений очільником області.
«У Грузії «злодії в законі» були чи не на кожному кутку. І, звичайно, після прийняття там закону, деякі з них приїхали до України, — коментує «Дню» народний депутат від «Блоку Петра Порошенка» Микола Паламарчук. Але Грузія — це Грузія, в Україні мають бути інші шляхи боротьби з «злодіями». У нас же виходить так, що сьогодні правоохоронна система хоче перекласти свою недолугість на законодавчу сферу. А суспільство очікує від парламенту та правоохоронних органів реальної боротьби із злочинністю. Нещодавно ми ліквідували ГУБОЗ, який цим займався, але зараз почали створювати нові спецпідрозділи, тому що по всьому світі вони потрібні для боротьби із організованою злочинністю та тероризмом».
«Грузинський досвід полягає у тому, що правила злочинного світу використовуються правоохоронцями для переслідування злочинців, — каже «Дню» експерт Центру політико-правових реформ Олександр Банчук. — Але важко оцінити, наскільки це відповідає принципам права. Фактично, незалежно від того, вчиняє щось людина чи ні, її за те, що вона не відмовляється від статусу «злочинця в законі» під час прямого запитання, засуджують. Даний же законопроект сильно спрощує підхід державних органів до розслідування. Фактично ми не змушуємо державу до кінця проводити свою роботу».
Який же досвід в боротьбі з мафією міг би бути для України дійсно корисним? «Є грамотний і системний досвід Італії в боротьбі з мафією, де злочинні угрупування перейшли на вищий рівень ієрархії, — наголошує Олена Сотник. — Наприклад, група рекетирів, яка заробила певну кількість грошей, може на мажоритарному окрузі «делегувати» свого кандидата, зробивши його депутатом. Таким чином, незаконно набуті гроші використовують для отримання політичної ваги. Або ж засновують підприємство, яке частково працює відкрито, а частково — у тіньовій економіці займається контрабандою. Це більш складні угрупування, які, за італійськими визначеннями, є мафіозними, коли відбувається поєднання криміналу із політичними та бізнес-структурами. Тож я пропонувала Антонові Геращенкові боротися в Україні саме із такими структурами: не просто ввести термін зі злочинного словника, а зрозуміти це явище, описати його ознаки, роль кожної особи у такому складному угрупуванні і передбачити за це відповідальність».
«Для мене стандартом є досвід країн Західної Європи, оскільки вони ефективно борються з організованою злочинністю, — додає Олександр Банчук. — Тому потрібно по-іншому подивитися на проблему організованої злочинності і працювати по-іншому: щоб діяли оперативні служби поліції, аби запобігати злочинам, ефективно їх розслідувати і т. д».
Таким чином, перш ніж писати (чи переписувати) законопроекти, важливо зрозуміти особливість політики і мафії в Україні. Тільки після цього варто виписувати рецепт, і то із залученням кращих фахівців і використанням європейського досвіду.
