— Я не знаю, чого хоче мій народ, я знаю, що йому потрібно.
Д. Бен-Гуріон
— Не висувайте скромних планів, вони не здатні схвилювати душу.
Н. Макіавеллі
Вся історія людства — це історія зіткнень цивілізацій. Різні масштаби (колонізація Латинської Америки і Африки, або перемога О. Невського над тевтонами), різні наслідки (хтось гине, хтось зміцнюється і розширюється). Війну Росії проти України теж справедливо називають війною російської цивілізації проти європейської. Щоправда, не варто будь-який хуліганський вчинок проти африканців піднімати на рівень війни цивілізацій (а то ще відчують себе героями). Тема, порушена пані Т. Орловою, на моє глибоке переконання, дуже своєчасна і перспективна. У неї зовсім не академічний характер. Незважаючи на те, що автор лише констатує факти, а Україну взагалі роздивляється в P.S. з порадою модернізації (модне на сьогодні поняття, так само як дерегуляція, децентралізація, деолігархізація тощо). Звичайно, в одній статті висвітлити всі аспекти такої глобальної теми як «цивілізація» неможливо. Тому є необхідність долучитись до порушеної проблеми з наголосом на її значенні для перспектив розвитку України.
1. Широка смуга території від Прибалтики до Чорного моря завжди була і є місцем зіткнення цивілізацій. Біда тим народам, які тут живуть, народам порубіжжя, народам лімітрофам. Поза своїм бажанням, поза своїми національними інтересами вони змушені брати участь у битвах цивілізацій. Вони виконують роль, яку їм нав’язує логіка конкретної історичної ситуації. Водночас вони і вбирають в себе багато з культур обох сторін. Така ж сама територія формується сьогодні в Африці, в зоні Сахеля: з одного боку — арабська, ісламська цивілізація на півночі, з другого боку (з півдня) — африканська, яка ще перебуває в стані формування.
Зіткнення цивілізацій — це завжди війна. І хоч які б були її нібито позитивні наслідки (консолідація нації, ліквідація неефективних елементів управління тощо) в цілому вона не несе країнам-лімітрофам перспектив стабільного, впевненого, прогресивного розвитку. Вона гальмує, відволікає народи від створення стратегії власного розвитку. Тому позитивних перспектив для України зіткнення цивілізацій не несе. Їх варто шукати у загальних процесах цивілізаційних змін, зокрема у внутрішніх процесах європейської цивілізації. Саме європейської, тому що частиною російської цивілізації ми в повному обсязі не були і вже ніколи не будемо. Відчуваємо ж себе і намагаємось бути невід’ємною частиною європейської цивілізації.
2. Вже десь у 60—70 роки минулого століття філософи заговорили про зміну моделей цивілізаційного розвитку. Стара, індустріальна модель виконала свою історичну роль, і її подальше існування не тільки гальмуватиме прогрес людства, а й може взагалі призвести до його загибелі.
Зміна цивілізацій — це не одномоментний процес, він розтягується на сотні років, а в наш швидкоплинний час на багато десятиліть. Його не може помітити, його не відчуває окрема людина. Він не проявляє себе в якихось конкретних подіях. Лише аналіз безлічі окремих, на перший погляд не пов’язаних між собою негативних фактів, дає підставу робити висновок про занепад, умирання старої цивілізації й поступове формування нової.
Індустріальна цивілізація будувалась на декількох засадничих принципах — прибуток як головна мета діяльності, приватна власність, конкуренція, ринок. Матеріалізація всього цього — гроші. Протестантська етика як ідеологічний фундамент капіталізму твердила: ти тоді до вподоби Богу, коли ти багатий. Гроші понад усе. І маємо.
За даними наукового видання Science Advances за останні 100 років на Землі зникло стільки видів фауни і флори, скільки за попередні 10 000 років. Кожні 15 хвилин вбивають одного слона, тому що в Китаї за один бивень платять від 100 до 200 тисяч доларів. В тому ж Китаї 80% меблів виготовляються з дерев Тропічної Африки. Не задумуючись, ми нищимо Природу, частиною якої ми є. Як наслідок, «Інститут безпеки Південної Африки» стверджує, що «зміна клімату... призвела до жорстоких конфліктів в Північній Нігерії, Судані і Конго». Колишній віце-президент США А. Гор вважає, що зміна клімату була одним із факторів виникнення кризи в Сирії.
В останній, п’ятій доповіді Національної розвідувальної ради США «Глобальні тенденції 2030: альтернативні шляхи» підкреслюються основні тренди — «збільшення попиту на енергетичні ресурси, воду, продукти харчування в економіках, що швидко розвиваються». Це може призвести до двох можливих сценаріїв глобального розвитку:
— найбільш вірогідний і найгірший сценарій передбачає зростання кількості міжнародних конфліктів;
— песимістичний (кращий, ніж найгірший) передбачає наростання майнової нерівності і, як наслідок, зростання соціальної напруги у світі.
2009 року 1% багатіїв (70 млн. чоловік) належало 44% світового ВВП, а 2015 року — понад 50%. 80 найбагатих людей мають майна стільки, скільки 50% населення світу. І не треба дивуватися зростанню підтримки «Ісламської держави», яка свідомо нищить все, що належить старій, навіть ісламській, цивілізації.
Папа Франциск у своєму Апостольському зверненні від 30.11.2013 р. аргументовано доводить антилюдську природу капіталістичного світу і робить висновок: існуюча «...соціально-економічна система несправедлива у своєму зародку», а ще раніше: «сам механізм, який складає основу сучасної цивілізації і економіки, є дефективним». Парадокс: п’ять постійних членів Ради Безпеки ООН є головними виробниками і продавцями зброї. Євростат рекомендує (!) включати у ВВП всі види діяльності, які приносять прибуток, зокрема — проституція, наркоторгівля, контрабанда. Гроші і тільки гроші.
Основним структурним елементом світової цивілізації є європейська цивілізація. Саме вона дала колись людству моральні критерії (свобода, рівність, братерство), політичні інструменти (демократичні інститути) і економічні (капіталізм). Вона була і поки що є уособленням світового прогресу. Про її негативні риси говорили вже давно — слав’янофіли, М. Данилевський, О. Шпенглер у «Присмерках Європи» ще 1918 року. Але на той час європейська цивілізація була на підйомі: промислова революція, розвиток науки, техніки, винахідництва. Позитивні моменти переважали. Але вже наприкінці XX — на початку XXI століття європейська цивілізація почала вичерпувати внутрішні імпульси свого розвитку. У семи країнах Європейського Союзу 2012 року понад 50% опитаного електорату сказали, що «не відчувають жодної довіри до влади». В Англії 62% опитаних впевнені, що «політики завжди обманюють». Зростає популярність правих партій. Заговорили навіть про формування нового фашистського інтернаціоналу під патронатом Путіна. Голова Європейської комісії Європейського Союзу Жан-Клод Юнкер узагальнює ці тенденції: «Через 25 років жодна європейська країна не буде членом G7. Ми зникнемо з точки зору економічного значення».
Підсумкова думка відомої російської письменниці Л. Улицької: «Цивілізація зайшла в глухий кут... її видатні технічні досягнення, хоч як це сумно, призвели лише до того, що ми маємо можливість у самий короткий термін знищити одне одного». І до цього ж слова Е.Лукаса (журнал «Економіст»): «2014 рік був роком, коли світ, який ми знали, перестав існувати...».
3. Однак все сказане не означає, що світ закінчується. Стара цивілізація відмирає, на зміну їй приходить нова. У старій індустріальній цивілізації не було незалежної України. Як самостійна держава Україна з’явилась саме на зламі цивілізацій. Можливо, це провидіння. Тому що саме в такій ситуації Україна здобуває ще один шанс — історичний — і надію.
Фахівці стверджують, що людство вступає в III історичний суперцикл цивілізацій протягом XXI—XXIII століть. Відбудеться певне переформатування існуючих локальних цивілізацій. Збережуться старі — китайська, буддійська, мусульманська, латиноамериканська, російська. Виникнуть і остаточно сформуються — океанічна, африканська. Але для нас важлива доля європейської цивілізації. За цією схемою (з нею можна не погоджуватись, але саме вона дає нам історичну перспективу) європейська цивілізація розпадеться на дві — давню — західноєвропейську і нову — східноєвропейську. Не берусь стверджувати критерії, які відрізнятимуть нову цивілізацію від давньої. Але виходячи із загальних тенденцій розвитку людства це мають бути критерії, засновані на поглядах В. Вернадського, М. Руденка, C. Подолинського, О. Чижевського — єдність Людини і Природи, теорія сталого розвитку. Митрополит А. Шептицький замість пануючої формули «інвестиції — бізнес — прибуток» пропонував іншу — «мудрість — творчість — добробут».
4. Природним центром нової локальної цивілізації має бути Україна, Київ. Свого часу вони були і в складі Речі Посполитої, і в складі Великого Князівства Литовського. Нещодавно Інститут світової політики замовив опитування, в рамках якого було таке питання: «Як би ви хотіли, щоб вас, Україну, сприймали в Європейському Союзі?». 20% відповіли — «як державу регіонального лідера».
Поняття «цивілізація» — абстрактно-філософське. Потрібна її конкретна організаційна форма. Так, як для європейської цивілізації, — Європейський Союз, для африканської — Африканський союз. Для нової цивілізації це може бути вже відомий Балто-Чорноморський Союз. Під час війни з Росією тема не надто актуальна, але варто було б її відновити хоча б на дипломатичному рівні. Тим більше, що першу цеглину у фундамент БЧС вже закладено — це українсько-литовсько-польський батальйон. Війна закінчиться. Становлення нової локальної цивілізації продовжуватиметься. І найкраще, щоб це відбувалося не стихійно, а усвідомлено, за нашої, української активної участі. В глобальній політиці поважають ті країни, які мають власні геополітичні проекти. Україна як лідер Балто-Чорноморського Союзу мала б більше шансів на спілкування із старими країнами Європи як рівноправний партнер.
5. Нова регіональна цивілізація повинна бути носієм нових критеріїв, пропонувати світу нове бачення суспільного розвитку, нові критерії існування держави, про що вже згадувалось. І саме лідер має продемонструвати світові нову державу з новими критеріями. Ці нові критерії в певній формі вже формуються в різних країнах: в Бутані — це «валове національне щастя», на Мальдівах — «країна-заповідник». Зрештою, вони отримали чітку класифікацію в Індексі людського розвитку ООН: на 1-му місці — Людина і головне для кожної людини: її здоров’я, 2-му — освіта, наука і, доповню, культура; і тільки на 3-му місці — ВВП, лише як інструмент, а не самоціль.
Тривалість життя (здоров’я окремої людини, здоров’я нації) лауреат Нобелівської премії 1998 року Амартія Сен назвав ключовим критерієм успішності розвитку країни. Він говорить про рівень і напрямок розвитку суспільства більше, ніж складні макроекономічні показники. Саме цей показник має бути запропонований країнам східноєвропейської цивілізації як визначальний орієнтир для економічної, соціальної діяльності. Людина як мета, як сенс існування держави, а не лише як об’єкт інвестицій для отримання ще більшого прибутку. Про це в серпні 2012 року говорив на семінарі в Кембриджі і Бен Бернанке, колишній президент Федеральної резервної системи США.
Щодо України тривалість життя залежить від таких факторів:
— чиста вода (не тільки з крану, а й у річках, озерах, ставках);
— чисте повітря (більше лісів і парків, екологічний транспорт, контроль за викидами);
— здорова їжа (запровадження держстандартів на продукти харчування);
— здоровий спосіб життя (антиалкогольна і антитютюнова пропаганда, масовий спортивний рух, безкоштовні спортмайданчики і стадіони);
— якісна медицина (не так лікувати хворих, як попереджувати захворюваність здорових, введення генетичної картки новонароджених).
Здоров’я людини, нації, тривалість життя мають бути проголошені як головна мета держави в Конституції України. Кожен із вказаних факторів вимагає окремих програм, законів (при наявності Водного і Лісового кодексів). Детальніше — «День» 15.01. 2014 р.
Людина як частина Природи має бути змістом нової цивілізації. Україна як потенційний лідер регіональної цивілізації має використати шанс історії для ствердження себе не як країни-прохача, а як країни-лідера. На Україну, як стверджує Оксана Пахльовська, «справді лягає велика цивілізаційна роль... в разі її невдачі вона може перетворитися в європейське звалище, прохідний двір світових нелегальних трафіків — людей, зброї, позаісторичних ідей і брудних грошей» («День», 28-29.08. 2015).
Для реалізації подібних проектів потрібні не політики, а державники.
