Нещодавно голова Луганської обласної військово-цивільної адміністрації оприлюднив 65 гріхів батальйону «Айдар». Перелік, як повідомляє сам Москаль, неповний. «Айдару» закидають злочини, пов’язані із мародерством, викраданням (незаконним позбавленням волі), катуванням людей, вимаганням викупу. При цьому Москаль зазначає, що йдеться не про весь «Айдар», бійці якого наразі продовжують захищати Україну, а про окремих злочинців. Тема неоднозначна і неприємна. Війна — річ потворна, і навряд чи в історії знайдеться приклад того, щоб люди зі зброєю могли втриматись від пошуку, скажімо м’яко, трофеїв.
Війна подарувала нам два виняткових явища — волонтерство і добровольчий рух, яких об’єднує спільна чеснота — жертовність. Саме тому мародерство апріорі суперечить тій місії, яку на себе взяли добровольці. Та будемо відверті, на війні проявляється і героїзм, і зрада, і чесноти, і вади. І той, хто розпочинає війну, знає про це, інколи роблячи ставку саме на людські вади.
Війна формує лідерів. Події на Донбасі народили цілий пласт людей, здатних на самостійну гру, а отже — бути поза системою. На жаль деякі комбати, які продемонстрували себе, як військові з кращих сторін, потрапивши в політику, перетворились на провокаторів. І це теж треба відмітити. Покришки, які спалено, біля Генштабу, демарші у Верховній Раді з міграцією із фракції до фракції підтвердили давнє правило — кожен має бути на своєму місці. Колишнього комбата батальйону «Айдар» Сергія Мельничука нещодавно було позбавлено депутатської недоторканності, і один раз він вже проігнорував виклик до Генпрокуратури. Щоправда, 10 червня він таки з’явився на допит. Звичайно, згаданий список злочинів бійців «Айдару» (або тих, хто називав себе бійцями «Айдару»?) було оприлюднено саме під такі допити. Так би мовити, щоб у суспільства не було питань. Та чи не зіграють такі відвертості на руку Кремлю? Безумовно, розслідувати злочини треба, але враховуючи і без того програшну інформаційну політику, на чий млин ми ллємо воду з такими показовими звинуваченнями із «приставкою» «мародерство»?
Добровольчий рух, основні пасіонарії якого здебільшого загинули на передовій, або зійшли з рейок війни каліками, безумовно перетворився на явище із суттєвою політичною складовою, що не може не хвилювати владу. Спекуляції щодо «Майдану-3», заклики повернутися із фронту і розібратися з верхівкою створюють фон дестабілізації. У деяких моментах представники радикальних течій засвітилися то у справах вбивства міліціонерів, то у нападах на мирні марші громадян. Все це створює багато питань — чи хтось спеціально має намір дискредитувати добровольчі батальйони та патріотичні течії? Чи просто використовує їх для розхитування ситуації в країні?
Процес підпорядкування військових єдиній вертикалі необхідний і має вирішуватись філігранно, обережно, адже торкається дуже складних моментів взаємовідносин між регулярною армією та добровольцями. Дозволимо провести одну історичну аналогію, коли Петро І намагався перетворити козацтво на власну регулярну армію. Ментальність і дух козаків не могли вписатися в Прокрустове ложе обов’язків підлеглого. Отже, треба всіляко плекати ініціативу добровольців, які за своєю природою і внутрішньою мотивацією схильні воювати якістю, а не кількістю на відміну від нашого ворога, який тисячами кидає своїй найманців в пекло.
Та повернемося до списку. Звинувачення на кшталт «навмисне пошкодження будівлі в селі Новосвітлівка» взагалі примушують замислитися — чи заради встановлення справедливості оприлюднено цей список проскрипцій? Нагадаю, що Новосвітлівку було звільнено влітку минулого року, але згодом обстріляно з реактивної артилерії із Луганська (залпи відбувались на моїх очах). Зрештою українські війська було відбито із згаданого населеного пункту. Цікаво, як правоохоронці розслідуватимуть тепер «навмисність» пошкодження будівлі бійцями «Айдару» на окупованій території? І це тоді, коли українська сторона бідкається, намагаючись довести обстріли і фактичне винищення населених пунктів бойовиками. Отже, таким оприлюдненим списком чиновники просто підкинули козирну карту до рукава ворога.
До списку потрапила і скарга від батька колишнього прес-секретаря луганського мера сепаратиста Сергія Кравченка, а саме пана Савенка про незаконне позбавлення волі його сина. Сина, який активно допомагав висвітлювати «правильну» позицію мера Луганська, тоді дійсно було затримано, передано правоохоронцям, і згодом він опинився на волі. Затриманим був і сам мер Кравченко, про що делікатно в цій оприлюдненій низці замовчується, мабуть, щоб не породжувати закономірних питань. А питання є: хто мав займатися затриманням сепаратистів, які весь рік спокійно перетинають зону АТО, мешкають в українських містах, ведуть в Україні свій бізнес та навіть продовжують проросійську агітацію? Затриманого на радість патріотам Сергія Кравченко тоді був так само, як і Савченко, передано правоохоронним органам, а зрештою звільнено. Отже, правоохоронці дозволяють Клюєву своєчасно зникнути, а потім оголошують його у міжнародний розшук, сепаратистам дають можливість гуляти столицею, вести бізнес, вільно переміщуватись країною і при цьому турбуються про правомірність затримання цих саме сепаратистів рік тому. Такий подвійний підхід до справедливості викриває той факт, що хтось використовує правоохоронні органи як інструмент впливу. Ці деталі примушують задуматись над тим, чи не намагається влада таким показовим способом просто позбутися джерел можливого спротиву? Скажемо відверто, наразі спостерігається відтік наймотивованіших і ефективних в бою добровольців із фронту. І залишають вони цей фронт не тому, що бояться ворога, а тому що над ними нависла загроза розправ правоохоронцями.
Безумовно, для побудови ефективної армії, яка має захищати народ від ворога, а не від якої треба буде захищати народ, необхідний процес очищення від асоціальних поліпів, які з’являються на її тілі. У цьому плані потрібні розслідування злочинів мародерства. Але головним принципом у цьому має стати чітке виокремлення політичної та інших побічних складових. Не треба перетворювати боротьбу із злом на шоу із вибірковими звинуваченнями.
КОМЕНТАР
Микола ГРЄКОВ, офіцер командування 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар»:
— У мене немає фактів діянь нашим батальйоном, які можна було б кваліфікувати як злочин. Якщо такі факти є, то кожна людина має відповісти за законом, і нічого тут немає виняткового. Злочинця, який ганьбить ім’я добровольців, має бути покарано. Але треба сказати, що не всі із обвинувачених осіб є бійцями «Айдару». Багатьох із них ніколи не було у списках нашого формування. Треба також, заради справедливості, дослідити питання по іншим батальйонам. Головне, щоб такі дії правоохоронців не були помстою або замовленням. Маю надію, що ми живемо в демократичній країні, і презумпцію невинності у нас буде дотримано. Треба дочекатися вироків суду. На жаль, поки що ми маємо дуже багато спекуляцій на цю тему. Тут немає нічого дивного, що Геннадій Москаль виклав цей список. Він просто оприлюднив інформацію, яку йому надали правоохоронці. Переконаний, що коли йому нададуть інформацію і по іншим батальйонам, то він так саме її оприлюднить. Не варто цю тему політизувати. Також я переконаний, що СБУ та іншим правоохоронним органам варто звернути увагу на тих людей, які привели війну в Україну. Деякі працівники луганського СБУ, які не втримали ситуацію в регіоні, а за деякою інформацією і спонукали до трагічного розвитку подій, зокрема здавали будівлі СБУ, продовжують служити в Службі безпеки, а дехто навіть пішов на підвищення. Переконаний, що відповідні питання треба поставити до панів Петрулевича, Туревича, Єсауленко, Зозулі, Стародубцева, Кузьмича та інших. Велика кількість сепаратистів наразі в Києві, які тут і мешкають і вільно приїздять у справах. Це такі люди, як Пристюк, Голенко, Кравченко, Горохов, Струк, Медяник та інші чиновники та бізнесмени Луганська, Донецька і Криму. Хто займається цими людьми? Чому досі не анульовано їхні закордонні паспорти? Чому їх досі не позбавлено звань, нагород, відзнак, пільг? Чому вони так вільно себе почувають, хоча прямо та опосередковано причетні до розв’язання війни на Донбасі?
