В українських можновладців є свої «фішки». Вони полюбляють змінювати чинне законодавство залежно від того, яку мету переслідують. Ледь не кожен новий президент України намагається внести зміни до Конституції, навіть змінювати форму правління. Депутати Верховної Ради, у свою чергу, бавляться з виборчим законодавством, тим самим підвищуючи власні шанси бути обраними в новому скликанні.
Своєю думкою в коментарі «Дню» поділилася кандидат юридичних наук, народний депутат VI скликання Еліна ШИШКІНА. На запитання: «Чи потрібне сьогодні Україні єдине виборче законодавство, а саме Виборчий кодекс?» — пані Еліна відповіла: «З метою кодифікації законодавства та уніфікації багатьох інститутів виборчого права це було б цілком логічно. В одному законі (Виборчий кодекс) прописувалися б правила для всіх суб’єктів виборчого процесу незалежно від типу і виду виборів, тобто незважаючи на те, чи це вибори президента, чи народних депутатів, чи депутатів місцевих рад, чергові чи позачергові». Разом з тим, експерт зазначила, що з огляду на проведення виборів до ОТГ найближчим часом, які мають свою специфіку, варто передбачити окремий законодавчий акт, а не вносити його в єдиний кодекс.
Відтак в українському політичному дискурсі неодноразово порушувалося питання ухвалення єдиного Виборчого кодексу, який поєднував би в собі закони України «Про вибори Президента», «Про вибори народних депутатів», «Про місцеві вибори», «Про Центральну виборчу комісію» тощо. На сайті українського парламенту зараз «висять» два законопроекти: №№3112 та 3112-1, які отримали висновок головного комітету з питань правової політики і правосуддя й тепер очікують осені, щоб бути обговореними в сесійній залі. Проте це не перша спроба впорядкувати виборче законодавство. У 2010 та 2014 рр. були зареєстровані законопроекти Юрія Ключковського та Ігоря Мірошниченка, однак якщо перший із них був відкликаний авторами, то другий навіть не включили в порядок денний. Один із авторів законопроекту № 3112-1 народний обранець Олександр ЧЕРНЕНКО від БПП в коментарі «Дня» відзначив, що цей текст є «доопрацьованим варіантом, який свого часу вніс Юрій Ключковський». На його думку, не варто чекати на швидкий розгляд цього законопроекту, адже «виборче законодавство дуже делікатне, і з ним завжди пов’язано багато політичних інсинуацій». Найближчим часом буде активніше проговорено питання реформи закону про вибори до Верховної Ради, а кодифікацію цієї сфери відкладуть «у довгу шухляду».
Голова правління громадянської мережі «ОПОРА» Ольга АЙВАЗОВСЬКА вважає, що станом на сьогодні ця реформа зайшла у глухий кут. Це сталося через те, що «відкриття списків призведе до більшого впливу виборців на результати розподілу мандатів, аніж за пропорційної системи з закритими, або в мажоритарних округах, де вкрай ефективно діють і адміністративний ресурс і підкуп виборців, і з іншого боку — наша політична традиція домовлятися між ключовими гравцями з приводу розподілу територій перед виборами» (pravda.com.ua). Тобто на окрузі, де йде в депутати людина від великого бізнесу, її опоненти раніше не мали жодних шансів, адже в них був обмежений ресурс. Тепер виборці голосуватимуть не за «гречку чи двісті гривень», а за бренд партії та авторитетні обличчя, які вона веде до влади.
Крім політичної волі чинної влади, значний вплив мають і тіньові гравці. Кланово-олігархічна система, яка давно склалася в Україні, не дає «прорости» реформі, адже за умов переходу від змішаної системи до пропорційної з відкритими списками більшість популістів та корупціонерів опиняться за бортом активного політичного життя в Україні. І їх це лякає.
Прем’єр-міністр України Володимир ГРОЙСМАН в ефірі «24 каналу» зауважив, що «вибори до Верховної Ради без зміни виборчого законодавства не будуть об’єктивно виражати волевиявлення українських громадян». Проте для цього необхідно назбирати 226 голосів у парламенті, а зважаючи на те, що більшість депутатів було обрано або за мажоритарними округами, або за закритими списками, зробити це буде не так уже й просто.
Також варто нагадати ще такий факт, що парламентська більшість 27 листопада 2014 року підписала Угоду про коаліцію депутатських фракцій «Європейська Україна», одним із пунктів якої є реформа виборчого законодавства. Із цього приводу експерт Євген МАГДА коментує «Дню»: «Нинішнє парламентське скликання вперто ігнорує власні гучні передвиборчі обіцянки про перехід до відкритих партійних списків, які є об’єктивно невигідними жодному партійному керівникові». Парламентарі зобов’язувалися відмовитися від змішаної пропорційної системи на користь пропорційної з відкритими списками, що гарантувало б стабільність проведення виборів і стало б запорукою підтримки серед електорату. Також там зазначено про зміни закону про вибори в органи місцевого самоврядування, яке не відповідає європейським стандартам.
Взагалі-то в цивілізованих країнах інститут виборів розглядається як невід’ємна властивість демократії — засіб реалізації народного суверенітету, спосіб формування та виявлення громадянської думки. У своїй статті «Виборчі системи: досвід європейських держав» професор, доктор юридичних наук Ніна МЯЛОВИЦЬКА зауважує про те, що ідеальних виборчих систем не існує, адже кожна з них має певну національну специфіку. «Мажоритарна система сприяє ефективній діяльності уряду і дає змогу виборцям наприкінці терміну повноважень виборчого органу визначатися з оцінкою урядової політики, — вважає пані Ніна. — Однак занижене представництво, а в окремих випадках і відсутність представництва всіх політичних партій, породжують серйозні проблеми, зокрема, усуває від участі у виробленні національної політики численних виборців, інтереси яких не представлені». Загалом, політичні сили, які не представлені у владі, більше вдаються до популізму та різноманітних маніпуляцій, адже «вічна» опозиція робить їх у своєму роді безвідповідальними перед виборцями.
Незважаючи на думки більшості, деякі політики все-таки вважають, що єдиний Виборчий кодекс «не на часі», адже відповідно до Конституції України він має таку ж юридичну силу, що й звичайний закон. Проте, як показує досвід, виборчі кодекси у своєму законодавстві регламентували Польща, Грузія, Іспанія, Фінляндія, Франція, Швеція та багато інших розвинутих країн. Основною передумовою таких рішень є факт усунення лакун та суперечностей, які виникають за умови внесення змін до окремого закону, а в разі існування єдиного кодексу всі реформи будуть узгодженими і взаємодоповненими.
Насамкінець, варто зазначити, що багато демократичних країн починали свій розвиток саме з регулювання виборчого законодавства. «Перекроювання» того чи того закону перед виборами тягне за собою непоправні наслідки — популізм, викривлення результату і затримку в розвитку. Ухвалення Виборчого кодексу допоможе нашим політикам мислити стратегічно та послідовно, а політичні партії стануть відповідальніше вести свою діяльність. Пересічні виборці, у свою чергу, почнуть нарешті ходити на вибори й віддавати свій голос по совісті, адже в них з’явиться віра в те, що в нашій країні таки можливий порядок, а нові обличчя на телеекранах справді почнуть виконувати свої передвиборчі обіцянки.
