Американський публіцист і політолог, науковий співробітник Університету Джона Хопкінса та Інституту Хадсона у Вашингтоні Девід Саттер уже чотири десятиріччя досліджує тему Радянського Союзу та пострадянської Росії. У минулому кореспондент Financial Times і The Wall Street Journal, він написав чотири тематичні книги про розпад СРСР і посткомуністичну історію РФ.
2013 року Девід Саттер працював у Москві як кореспондент «Радіо Свобода». Через три місяці роботи журналіст був висланий із Росії, створивши перший прецедент серед американських кореспондентів після холодної війни.
2017 року Девід Саттер відвідав Київ, щоб представити на Книжковому Арсеналі свої книги «Доба безумства: розпад і падіння Радянського Союзу» і «Менше знаєш, краще спиш», перекладені українською мовою і випущені видавництвом «Дух і Літера». При нагоді «День» розпитав американського журналіста про його бачення становища в сучасній Росії та перспективи розвитку цієї держави.
ПЛОЩА САХАРОВА, САНКТ-ПЕТЕРБУРГ. НАШІ ДНІ / ФОТО З FACEBOOK-СТОРІНКИ ДМИТРА ПИЛИКIНА
«ЛІБЕРАЛІЗАЦІЯ МАЛА ЗА МЕТУ СТВОРЕННЯ ФАЛЬШИВОГО «ЦИВІЛІЗОВАНОГО» ОБРАЗУ»
— Пане Саттер, як вважаєте, чому вам відмовили у в’їзді до РФ саме в кінці 2013 року?
— Як я розумію, російська влада почала побоюватися не стільки вже вчинених, скільки майбутніх моїх дій. На таке рішення могла вплинути і ситуація в Україні. Я вважаю, що коли почався Євромайдан, у Росії переглянули всі заходи лібералізації, які вони раніше дозволили собі заради створення фальшивого «цивілізованого» образу серед західних країн. Коли російська влада побачила, що сталося на вулицях Києва, вона вирішила, що такий рівень свободи може бути небезпечним для неї.
— Ви продовжуєте досліджувати тему Росії?
— Так. Я вважав за краще працювати за межами Росії, але працювати чесно і без будь-якої цензури. Буває так, що іноземні журналісти думають «Я напишу не все, зате це буде частка правди». Вони не розуміють, що при такій самоцензурі відкидатимуть саму важливу інформацію і цим вводити свого читача в оману.
Я не можу говорити за всіх іноземних кореспондентів, які працюють у Росії. Але багато хто, безумовно, не дозволяє собі висвітлювати всю інформацію. І це психологічно небезпечно, тому що стирається уявна грань відмінностей між бажаним і реальним.
— Ви багато писали про те, що для демократизації Росії важливо визнати помилки свого минулого, визнати злочини комуністичного режиму. Наскільки реалістично чекати цього від сучасної Росії і за яких умов це може статися?
— Росія маніпулюватиме своїм минулим до тих пір, поки це буде необхідно для підтримки репресивного режиму. Ця держава зможе позбутися фальсифікації історії, коли буде готова стати демократичною. Навіть так: готовність говорити правду про своє минуле і стане однією з перших ознак демократизації.
У державі, де народ звершує власну долю, цей народ має бути інформований. І якщо ми створюємо систему, яка працює на базі рівноправ’я, основою для цієї системи стануть факти, з якими всі можуть погодитися. Адже загальна злагода можлива лише за умови правди.
«СИСТЕМА, ЗАСНОВАНА НА ПРОПАГАНДІ ТА КОРУПЦІЇ, ДЕГРАДУВАТИМЕ»
— Якщо демократичні зміни можливі, то чиїми силами?
— У Росії немало свідомих людей. Вони в меншості, але вони є. Ці люди розуміють, що сталося в країні в результаті піднесення держави над людиною. Водночас росіяни не такі вже ізольовані, як вони були в часи СРСР. Багато хто подорожує, бачить, як живуть інші люди.
Цей сегмент людей також починає розуміти, що тиранія в їхній державі спадкова. Що діти, друзі та родичі сьогоднішньої влади продовжуватимуть керувати країною без будь-якої конкуренції. Це зменшує можливості для інших і знижує взагалі рівень суспільства, яке не може використовувати свої таланти і раціонально організовувати внутрішні процеси. Тому люди, які бачили світ, які розуміють, що можна жити інакше і одночасно переймаються своїм майбутнім — вони можуть стати дієвою силою для поліпшення ситуації.
До того ж, важко уявити, що система, заснована на пропаганді та корупції, може жити вічно. Така система з часом деградуватиме.
— У чому ви бачите велику небезпеку: у пропаганді чи у страхові виступити проти режиму?
— Скоріше за все, у пропаганді. Проблема в тому, що більшість населення Росії не відчуває себе під впливом репресій. Із часом, хоч як дивно, вони звикають до таких умов. Фредерік Дуглас, афроамериканець, який народився у рабстві та боровся за права чорношкірого населення Америки, сказав, що для раба типово приймати абсолютно спотворену ситуацію як нормальну і не намагатися її змінити.
— Ви багато спілкувалися з людьми в Росії, досліджували конкретні людські історії. Яке враження у вас склалося про психологічний портрет сучасного росіянина?
— Люди, звичайно, різні. Але найголовніша проблема в тому, що багато росіян згодні, що держава може розпоряджатися людьми в своїх інтересах. Вони не бачать у цьому нічого поганого.
— Що може спровокувати невдоволеність людей у Росії?
— Думаю, фоном може бути погіршення економічної ситуації. А потім може статися щось абсолютно несподіване, як на Євромайдані, коли «Беркут» побив студентів. Це може підштовхнути людей протестувати, тому що символізує все, що їм не подобається у своєму суспільстві.
— А як щодо президентських виборів у Росії, які відбудуться 2018 року?
— Я не думаю, що путінський режим готовий віддати владу. Не чекав би, що ці вибори відбудуться чесно і без порушень.
«УСЕ ВИРІШУЄ МАЛЕНЬКЕ КОЛО ЛЮДЕЙ»
— Як на це може відреагувати населення Росії?
— У їхній ментальності закладений певний фаталізм. Росіяни вважають, що мало що можуть зробити, що політика — це як погода. Пам’ятаю, коли я вперше приїхав до Росії (це був жовтень 1976 року), місцеві бабусі сказали, що це буде найсуворіша зима за останні 50 років. Я насторожився, пішов до старшого кореспондента. І він відповів: «Бабусі так говорять щороку».
Також треба брати до уваги, що доля Росії завжди вирішується у столицях. Навіть той факт, що країна дуже інертна, забезпечує радикальні зміни, тому що все вирішує маленьке коло людей.
— Якось ви написали, що Росія гостро потребує нової моральної основи. Що може стати такою основою?
— У російській історії теж є позитивні приклади і герої. Це декабристи, радянські дисиденти тощо. Проблема в тому, що ці герої ніколи не домінували у суспільній свідомості. Простий приклад: у Німеччині звеличують людей, які планували змову проти Гітлера 1944 року. Звичайно, за часів Гітлера цих людей вважали зрадниками. Так і в російській історії були люди, які прагнули підтримувати демократію і свободу...
