Доволі часто доводиться стикатися із ситуацією, коли читаючи якийсь пристойний текст, ти погоджуєшся із більшістю аргументів і висновків, які наводить автор, однак натрапляєш на якийсь нюанс і одразу змушений корегувати свої враження від матеріалу. Одна справа, коли людина дійсно може бути не в курсі всіх деталей і припускається певних неточностей, зовсім інша, коли неправду допускають свідомо, а ще гірше — загортають в гарну обгортку достойного аналізу.
Звернемо увагу на один з останніх текстів на сайті інтернет-видання «Детектор медіа» під назвою «Хто більший бот і менший патріот?» . Дійсно, глибокий і детальний аналіз — «Чому в Україні нема великих проблем із свободою слова, і з чим насправді є великі проблеми в нашому медіасередовищі». Однак читаючи текст не можна не звернути увагу на суттєву деталь. Розмірковуючи про те, що певні публікації в західній пресі, які наводяться в згаданій статті, «можуть відвернути від України Захід», в матеріалі подається історична аналогія: «Згадуючи вбивство Георгія Гонгадзе, тепер, за шістнадцять років, ми розуміємо, що воно, навіть якщо не було організоване безпосередньо російськими спецслужбами, то зіграло на руку, перш за все, Кремлю. Адже президент Леонід Кучма, який на початку другого терміну пішов на тіснішу співпрацю з Заходом, після зникнення Гонгадзе, «касетного» й «кольчужного» скандалів був вимушений шукати підтримки в Москві. Адже Захід був розчарований у владі, що вбиває журналістів».
Здавалося б, минуло вже 16 років після вбивства Гонгадзе — в інформаційному просторі можна знайти всю інформацію з приводу цієї трагедії, однак в медіасередовищі, зокрема, в такому пристойному інтернет-виданні, досі продовжують робити акцент на одній з популярних версій від замовників щодо сліду російських спецслужб в цьому злочині. Не хочеться, звичайно, вірити, що ця версія тиражується журналістами навмисно, хоча автори статті використовують її далеко не в перший раз.
«Мають бути покарані перш за все замовники вбивства Гонгадзе. І не треба зважати на те, хто це вбивство використав у зовнішньополітичних інтересах, — коментує «Дню» журналіст, голова Комітету Верховної Ради з питань культури і духовності Микола КНЯЖИЦЬКИЙ. — Дійсно, Кремль використав цю трагедію в своїх інтересах, але якби не було б самого злочину, то не було і що використовувати».
Відповідно головні питання — чому замовники вбивства журналіста досить не покарані? А як бути із злочином проти громадського діяча Олексія Подольського, який стався за три місяці до вбивства Гонгадзе за аналогічним сценарієм? А ще раніше був замах на життя опозиційного народного депутата Олександра Єльяшкевича — чому в цьому злочині немає остаточної відповіді? До речі, всі ці три злочини зафіксовані на «плівках Мельниченка». Отже коли існує такий «багаж» компромату, звичайно, іноземні спецслужби використали його, щоб впливати на тодішнє керівництво країни. А хіба не сам тодішній президент Леонід Кучма загнав себе у пастку і підставив всю країну? Насамперед саме ці питання мають звучати від журналістів, а не які спецслужби цим скористалися і де був змушений шукати підтримки Кучма в результаті власних помилок.
«Ми начебто все знаємо про новітню історію нашої держави, але чомусь у принципових моментах, зокрема, попри стовідсоткове знання обставин вбивства Георгія Гонгадзе, ніхто так і не покараний. Що може бути більш принциповішим ніж зухвале і цинічне вбивство Георгія Гонгадзе? — наголошує народний депутат Ігор ЛУЦЕНКО. — Цей момент руйнує нашу легітимність, адже досі держава не покарала винних, які відомі всьому суспільству. Цей контраст між очевидністю і доступністю та повною бездіяльністю влади протягом десятиліть, підриває будь-яку довіру до держави. Відповідно наслідком бездіяльності влади є певні інсинуації щодо іноземних спецслужб. Причому, не обов’язково російських. Але іноземним спецслужбам було гріх не скористатись слабкістю нашої «еліти». Ми маємо розуміти головне — влада замовило вбивство Гонгадзе, а потім сталося все інше».
Дійсно, «розбрат у журналістському цеху вкрай вигідний державі-агресору», про що йдеться у статті, але складно говорити про єдність медіаспільноти, коли в ключових питаннях як наприклад «справа Гонгадзе — Подольського» принциповості у частини медіа немає. Це нівелює чистоту намірів, навіть коли вони беруться за інші потрібні й важливі теми. Наскільки замовники загаданих злочинів своїми діями з «відводу стрілок» інфікували медіасередовище?
«Справа в тому, що і в Кучми і його найближчих родичів є достатньо фахові команди для того, щоб відбілити себе. Ці люди не просто коментують, а і вміють моделювати суспільну думку, — коментує Ігор Луценко. — Хочу сказати, що той же Пінчук не скриває своїх намірів і абсолютно відверто запрошує до своїх програм, зокрема, і журналістів. Суспільство має бути дуже розумним для того, щоб фільтрувати нав’язані йому імперативи. Адже певні сили вдало мімікрують під загальноєвропейські тренди, залишаючись водночас донорами конкретних олігархів. Той же Пінчук, при тому що фінансував їх абсолютно прозорим чином, брав участь у відбілювані свого тестя Кучми».
Маніпуляції продовжуються і щодо «справи Гонгадзе — Подольського». Як відомо, 12 жовтня Вищий спецсуд почне розглядати касації на вирок головному виконавцю цих злочинів Олексієві Пукачу. Раніше Апеляційний суд Києва залишив в силі рішення Печерського суду у вигляді довічного ув’язнення колишнього начальника департаменту зовнішнього спостереження МВС. Коментуючи перспективи касації представниця Мирослави Гонгадзе в суді Валентина ТЕЛИЧЕНКО заявила (що показово — тому ж сайту «Детектор медіа»): «Пукач має право скаржитися, і суд, я переконана, що ретельно розгляне всі його аргументи, але підстав скасовувати або змінювати рішення суддів першої інстанції немає. Тому, я думаю, що на долю Пукача цей розгляд ніяк не вплине. З цією справою там все ясно, там все уже закінчено. І це, грубо кажучи, тільки формальність, що відбудеться Касаційний суд, але ця формальність дуже важлива, щоб всі права Пукача було не порушено... Щоб потім він не міг спекулювати. Я заперечуватиму про задоволення касаційної скарги Пукача і оцінюю її як неаргументовану і думаю, що Касаційний суд прийме законне рішення, залишивши рішення суддів першої інстанції і Апеляційного».
В даному випадку Валентина Теличенко явно недоговорює. Те, що сторона Мирослави Гонгадзе відкликала свою апеляцію під час розгляду справи в Апеляційному суді і не подала касацію до Вищого спеціалізованого суду не означає, що касацію подав тільки засуджений Пукач. До касаційної інстанції звернулися також потерпілий у справі Олексій Подольський та його представники.
«Думаю, Теличенко це робить навмисно, адже як показує практика її поведінки і дій, вона давно вже в команді замовників, — реагує в коментарі «Дню» Олексій ПОДОЛЬСЬКИЙ. — Вона є частиною механізму, відповідно робитиме те, що їй скажуть в силових структурах, у яких є прописана стратегія дій щодо цієї справи. На судових процесах Теличенко фактично підтримувала прокурорів і суддів, які фальсифікували справу. А про те, що справу фальсифікували, розповідав у своєму відеозверненні колишній голова Апеляційного суду Антон Чернушенко, який наголошував, що її курує особисто Президент і заступник глави його адміністрації Олексій Філатов».
Важливий нюанс. Валентина Теличенко неодноразово заявляла, що дійсно в суді щодо виконавця Пукача потрібно поставити крапку, а вже потім розслідувати в окремій справі частину щодо замовників. Але якщо в суді так і не був встановлений мотив злочину Пукача, тобто, він же не за власною волею вбивав Гонгадзе і бив Подольського, як і робив це не за бажанням тодішнього міністра МВС Юрія Кравченка, навіщо закривати справу — були інші люди, які віддавали наказ і голоси яких звучать на «плівках Мельниченка». Більше того, як виявилося, Подольський взагалі не має ніякого статусу у справі в частині замовників — це до питання прогресу ГПУ в даному напрямку.
«Я подав апеляцію, тому що як в суді першої інстанції, так і в Апеляційному суді, фактично суду не було: слідство не проведено, мотиви не встановлені, докази — проігноровані. Більш того, в Апеляційному суді мене взагалі незаконно видалили з процесу, відповідно по суті моя апеляція так і не була розглянута. Вони просто намагаються поставити крапку на виконавцях для того, щоб захистити замовників вбивства Гонгадзе і інших злочинів, — мотивує свій крок Подольський. — «Справа Гонгадзе» — це прецедент, яким користуються всі президенти. Вони не хочуть ставити крапку в цій справі, тому що звикли користуватися правоохоронними органами у своїх цілях, зокрема, використовуючи їх проти опонентів. Тому й немає справжньої реформи МВС, СБУ, ГПУ, які по суті залишаються сталінськими. «Справа Гонгадзе» тим і цінна, що з неї може початися справжня реформа правоохоронних органів, коли вони стануть дійсно демократичними і контролюватимуться суспільством».
«Моя касація — це не кінець процесу, це лише формальний етап для того, щоб потім була можливість звернутися у вищі міжнародні суди, адже для цього потрібно пройти всі судові інстанції в Україні. думаю, тоді Україну все-таки змусять ратифікувати Римський статут, який дозволить притягнути до відповідальності в міжнародних інстанціях найвищих посадових осіб, зокрема, за злочини у «справі Гонгадзе». Ця справа стосується не тільки мене, Гонгадзе чи Єльяшкевича, вона стосується всіх українців, які продовжують бути незахищеними перед найвищою владою, зокрема, правоохоронними органами. В цьому моя головна місія — не просто покарати вбивць і замовників у цій резонансній справі, а й щоб в країні почалося справжнє очищення».
