Літо цього року видалось спекотним не лише на фронті Донбасу. Стрілянину тепер почули і в Криму. Для НАТО давно настав час робити висновки щодо подальших намірів Росії. На жаль, не зроблена своєчасно робота над помилками дозволяє РФ досить впевнено тримати в напрузі світову спільноту, де Україна є окремим прицілом для реалізації імперських намірів Кремля. Схоже, що далеко не у всьому висновки зробила і українська влада. 17 серпня в Києві відбувся круглий стіл на тему можливості оперативного удосконалення підготовки оборони України і комплексної протидій агресії Кремля. У заході взяли участь провідні експерти. Основним спікером на заході був представник України у робочій групі з питань безпеки Тристоронньої контактної групи генерал армії Євген Марчук. Окрім того, серед виступаючих були: колишній начальник Генштабу України Анатолій Лопата, екс-заступник голови СБУ Олександр Скіпальський, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак, колишній перший заступник міністра оброни України Леонід Поляков, президент Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайло Гончар та інші.
Посилення останнім часом агресивних дій Кремля примусили захвилюватись багатьох як в Україні, так і на Заході. Відповідно, вкотре постало питання, чи готова Україна до адекватної відповіді агресору у випадку широкомасштабного наступу. Як зазначили самі учасники зустрічі, поки що РФ не застосовувала на території України авіацію і не залучала широко засоби артилерії, використовуючи її лише епізодично в 2014-му році на кордоні. Заяви Путіна, які фактично заблокували «нормандський формат» переговорів, не просто насторожують, а дають зрозуміти, що від своїх планів щодо подальшого розгортання окупації Кремль не відмовився. І ключовим пунктом тут є саме намір розвивати наступ всіма способами, яких в арсеналі Кремля вдосталь — від медійних засобів, дипломатичних каналів, релігійних аспектів до військових провокацій і відвертого воєнного наступу. Для прояви своїх імперських намірів у РФ зараз настав досить сприятливий час — від «братання» з Ердоганом до відвертого бравування зброєю, адже РФ нещодавно використала військові бази в Ірані для завдання авіаударів в Сирії. Є ще низка досить суттєвих факторів, які вказують на те, що західний світ явно недооцінив Путіна. Як наслідок, навіть комплекс санкційних заходів не стали перешкодою для методичних перемог Кремля на зовнішньому полі. Росія поступово виходить з ізоляції.
ФОТО РЕЙТЕР
На круглому столі пролунала думка про можливість використання Росією навіть ядерного потенціалу, адже фактично такий крок був би відповіддю в історичній перспективі США, яка в свій час скинула ядерну бомбу на Японію. Це риторика імперій. І навіть нещодавнє масштабне байк-шоу в Криму, якому в багатьох аспектах позаздрила б навіть пропаганда Геббельса, є, так би мовити, неприкритою артикуляцію про відродження «п’ятої імперії».
«Мені здається, що агресія РФ проти України не є спонтанною, — влучно підмітив Анатолій Лопата. — Причини такої агресії глибинні. Кремль усвідомлює те, що сталось в 20-му столітті. Розвал СРСР був охарактеризований Путіним як велика катастрофа 20-го століття. Сутність цього конфлікту в тому, що держава, яка не має своєї історії, не має і майбутнього. РФ не має своєї глибинної історії без України. Це торкається як російської влади, так і навіть РПЦ. Тому війна в Україні — це не випадкові проблеми. Її витоки в глобальному розвитку РФ і її претензія на реанімацію імперії».
Але, знову ж таки, а що може протиставити цій навалі Україна? Вже минуло два з половиною року війни з окупантом, яка забрала тільки офіційно більш ніж 10 тисяч життів. Де наші щеплення самоідентифікації, на яку перш за все посягає російська пропаганда? Де наші успіхи в зовнішній політиці враховуючи явну виграшну гру російської дипломатії? Чи створена професійна українська армія та чому ми так мляво і неохоче проговорюємо курс до НАТО?
Відкриваючи круглий стіл, Валентин Бадрак зазначив: «Поведінка Кремля, яку він реалізує через провокації, сіє паніку серед українського населення, і це може бути частиною тиску на керівництво України. Створення такої паніки є елементом агресії і підштовхує до поступок на кшталт проведення виборів на окупованій території Донбасу. Ми маємо звернути увагу української влади на те, що неприпустимо надалі залишатись вразливою мішенню. Тому я хочу звернутись до влади з метою переглянути погляди на будівництво оборони. Ми вимагаємо, по-перше, запустити адекватне переозброєння українського війська. Сьогодні в армію постачається лише те, що Україна здатна сама зробити, а не те, що потрібно для оборони. Запуск оборонного виробництва вимагає також створення вертикалі управління оборонної промисловості, яка досі не створена за ці роки і досі управляється в ручному режимі. Друге, владі необхідно не натяками, а офіційно оголосити щодо курсу на створення професійного війська та вирішення питання військ територіальної оборони».
Безумовно, коли суспільство, переглядаючи стрічку новин, з регулярністю зустрічає там історії про війну між державними структурами всередині країни та ще й з використанням силових методів, інколи, здається, що влада зависла в якихось своїх викривлених реаліях. «Банки Чауса» виглядають, як «бомби» в тилу, в той час як на Донбасі фактично Росія створила потужний військовий анклав і вже більше року експерти говорять про невпинне нарощування військового потенціалу РФ вздовж кордону з Україною. Чи не заснули ми (і це торкається не лише влади, але й ЗМІ) в такому випадку над прірвою? Михайло Гончар щодо інформаційної політики висловився різко: «У нас три медіа магната і один з них Президент Порошенко, але чомусь немає ефективної контрпропаганди».
Виступаючи Леонід Поляков зазначив: «В Україні триває відкрита і разом з тим прихована війна. Коли ми говоримо про вірогідність широкомасштабної агресії РФ проти України, то маємо виходити з чітких орієнтирів і усвідомлення шляхів реакції для стримування такої агресії. Така широкомасштабна агресія проти України не виключається, і виходить вона із низки передумов. Це, по-перше, військові передумови. Ми спостерігаємо нарощування воєнного потенціалу Росії на кордонах України та тимчасовій лінії розмежування. Військовий компонент у РФ достатній для агресії. Друге — розвідка. Тут ми спостерігаємо не просто активізацію з боку РФ, а й нарощування сил і засобів, на кшталт, безпілотників, агентури, тощо. Третє — посилився тиск на наших партнерів і союзників, які у випадку масштабної агресії навряд чи нам допоможуть. Тому тут ми маємо розраховувати лише на власні сили і бути готовими до всілякого розвитку подій. Наші партнери «розкачуються» дуже довго з різних причин і це показав 2014 рік».
Євген Марчук, який безпосередньо бере участь в переговорах в Мінську стисло, але ґрунтовно зорієнтував присутніх щодо мозаїки не лише факторів, які сприяють російській агресивній політиці, але й окремо зупинився на наших внутрішніх слабких місцях, які треба вирішити негайно.
«За останні 8 років Росія обіграла по всіх параметрах Захід і створила багато проблем для України, — говорить Євген Марчук. — Захід, його спецслужби, політичне керівництво, НАТО досить легковажно підійшли до поведінки РФ. В 2008 році РФ вийшла із договору про звичайні збройні сили. Тоді РФ почала на очах у всього світу реструктуризацію західного воєнного округу. До сьогоднішнього дня РФ робить те саме, але ще більшими темпами. Реструктуризація ця головним чином відбувається в напрямку створення всіх компонентів наступального характеру. В 2008-му році РФ здійснила відкриту, демонстративну агресію проти Грузії. Більш-менш в політичному сенсі у наших західних партнерів активність була проявлена, але висновки так і не були зроблені.
Спецслужби країн НАТО розхолодилися. Це доводить низка страшних терактів, що відбулися підряд і які мали наслідки не лише в плані жертв, але й в плані «знаків». Проґавили три теракти у Франції, теракт у європейській столиці Брюсселі, де знаходяться практично всі європейські інституції, сталася спроба заколоту в Туреччині. Я ставив питання представникам НАТО, чи не шокувало їх, що вони практично втратили південно-східний фланг? Після того як РФ анексувала Крим, вона зробила з нього практично військову базу, куди постачає різні види озброєння в тому числі і носії ядерної зброї. Спроба заколоту в Туреччині, особлива поведінка Ердогана, зустрічі Путіна з Ердоганом — все це з’єдналось в один пазл.
Україна знаходиться на терезах з точки зору балансу між РФ і НАТО. Я вже не кажу про те, що жодна потужна спецслужба світу не змогла спрогнозувати ні анексії Криму, ні початок війни РФ проти України на Донбасі. Для України це вже не теорія, а життєво важлива практика, з якої треба зробити декілька висновків. По-перше, нам не треба ідеалізувати партнерів. Ми їм маємо бути дуже вдячні за підтримку, але ми маємо розраховувати на власні сили, безумовно в контексті партнерства із провідними країнами світу. По-друге, яким має бути наш прогноз поведінки РФ по відношенню до України? Чи ми дійсно приділили потрібну увагу ключовим секторам? Наприклад, вже більше року немає представника України в НАТО. Після того як пан Долгов звідти поїхав і став заступником міністра оборони, там є тимчасово виконуючий обов’язки представника України в НАТО. В такій дипломатії є своя символіка. Якщо Україна більше року не призначає постійного представника в НАТО, то якими б мотивами вона це не пояснювала, то читається це так, що Порошенко на думку західних аналітиків не хоче додатково дратувати Путіна. Ця думка доповідається західним урядовим інституціям. Крім того, більше року немає посла України в Білорусі. Хто знає, що відбувається в воєнному сенсі в Білорусі? Що відбувається біля Гомеля? Я хочу сказати, що там накопичуються дуже серйозні проблеми для України. При тому що Лукашенко заявляв, що з білоруської землі проти України не буде війни. Десь вже півроку як звільнений голова зовнішньої розвідки. Мотиви його звільнення ніхто не пояснював, але до сьогоднішнього дня новий голова розвідки так і не призначений. Цей факт не можна вкласти ні в яку логіку. Згадаємо, що Україна стала непостійним членом Ради Безпеки. Які були ініціативи, проявлені Україною? Нам в руки по черзі прийшла така нагода, і не тому, що Україна проявляла виняткову активність.
Можна продовжувати перелік того, що вкрай необхідно вирішити українській владі — це і кадрове забезпечення зовнішньополітичного сектору. Як можна оцінити українську дипломатію? Вважаю, що наша дипломатія на сьогодні відстає від російської фундаментально з урахуванням таких компонентів «гібридної війни», як медійний і зовнішньодипломатичний, які сьогодні прирівнюється фактично до військового компоненту.
Коли говорять, що чисто військового вирішення проблеми російської агресії на Донбасі не існує, то треба також сказати, що не існує і чисто дипломатичного способу вирішення. В дипломатичному плані у нас майже немає успіхів окрім того, що на певному етапі завдяки Мінську-1 і Мінську-2 вдалося зупинити демонстративну навалу російської агресії. Але вже минуло майже два роки.
АТО, а практично війна, вимагає суттєвих корекцій в законодавчій сфері. Вся оборонно-безпекова законодавча база формувалася в умовах президентсько-парламентської республіки, а де-факто і де-юре у нас на сьогодні існує парламентсько-президентська республіка. Наприклад, ще Янукович прибрав статтю із закону про СБУ, що ця структура підзвітна парламенту. Так ось у нас нині існує парламентсько-президентська модель, а цю статтю так і не повернули до закону, залишивши лише пункт про те, що СБУ підпорядковується Президентові.
В Україні є Національний інститут стратегічних досліджень, в якому є великий підрозділ, який займається РФ. Там є дуже розумні і компетентні аналітики. Я не думаю, що вони не готують прогностичну аналітику по РФ. В це повірити неможливо. Питання в іншому. Справа в тому, що практично не створені інструменти реалізації розумних прогнозів і рекомендацій. Наприклад, заява Назарбаєва пролунала, але офіційний коментар від України не з’явився. Ми програємо в цьому плані. Дуже шкутильгає система оперативної реакції на поведінку агресора, немає державного механізму, який має спиратись на людську ініціативу.
Тому, підсумовуючи, я б пропонував переглянути серйозно весь дипломатичний сектор. Друге — це коригування всієї законодавчої бази. Третє — це медійна складова».
