Повернення теми українського Голодомору-геноциду 1932 — 1933 рр. на порядок денний у міжнародній політиці є вкрай важливою для України. З одного боку, це реанімує активну українську політику в цьому напрямку, яку розпочав президент України Віктор Ющенко під час своєї каденції, а з другого — історично зміцнить позиції Україні, яка вже майже три роки протистоїть російській агресії та етноциду Кремля на окупованих українських територіях — у Криму та частині Донбасу.
В середу український парламент зробив сильний крок — 233-ма голосами народних депутатів ухвалив законопроект, яким звернувся до демократичних країн світу: «Україна в 1932 — 1933 роках пережила страшну трагедію — Голодомор, який забрав мільйони людських життів. Злочинний комуністичний тоталітарний режим шляхом насильницького вилучення продовольства, блокади сіл та цілих районів, заборони виїзду за межі охопленої голодом України, згортання сільської торгівлі, репресій щодо незгодних зумисне створив для українців такі життєві умови, що були розраховані на їхнє фізичне знищення», — йдеться у зверненні.
Далі парламент акцентує на роботі, яку було виконано раніше: «Верховна Рада України Законом України «Про Голодомор 1932 — 1933 років в Україні» від 28 листопада 2006 року визнала Голодомор злочином — геноцидом проти українського народу, а Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» від 9 квітня 2015 року засудила комуністичний тоталітарний режим як злочинний». Додамо також, що 2010 року український суд визнав винними в Голодоморі-геноциді в Україні сім вищих керівників СРСР та УРСР: Йосипа Сталіна Лазаря Кагановича, Павла Постишева, В’ячеслава Молотова, Станіслава Косіора, Менделя Хатаєвича Власа Чубара.
7 ГРУДНЯ 2016 Р. ГАННА ГОПКО ПІД ЧАС ВИСТУПУ У ВЕРХОВНІЙ РАДІ: «Я ХОТІЛА Б ПОДЯКУВАТИ ПРЕДСТАВНИКАМ ДІАСПОРИ, ЯКІ ІНВЕСТУВАЛИ $20 МЛН, ЩОБ ЗНЯТИ ФІЛЬМ «ГІРКІ ЖНИВА», ЯКИЙ СКОРО ВИЙДЕ НА ЕКРАНИ. ПО ВСЬОМУ СВІТУ БУДЕ ПРОДЕМОНСТРОВАНО СУЧАСНИЙ ХУДОЖНІЙ ФІЛЬМ ПРО ГОЛОДОМОР. ЧЕРЕЗ КІНО МИ ПОВИННІ ПОКАЗУВАТИ СВІТУ ПРАВДУ» / ФОТО ОЛЕКСАНДРА КОСАРЄВА
Згадано у зверненні також про нинішню роль Росії: «Сьогодні Україна знову стала жертвою агресії сталінських послідовників із Кремля. Україна протистоїть не лише агресії зі сходу, а й масштабній інформаційній навалі, опертій на брехню. Агресор знову вибудовує стіну пропаганди, щоби приховати свої злочини. І сьогодні, як і вісім десятків років тому, Україна потребує слова правди, щоб світ знав. ...Верховна Рада України звертається до держав світу визнати Голодомор 1932 — 1933 рр. в Україні злочином — геноцидом Українського народу».
Перед голосуванням законопроект із парламентської трибуни представила голова комітету Верховної Ради в закордонних справах Ганна ГОПКО. Вона зробила дуже правильні акценти. Говорячи про злочин Голодомору-геноциду 1932 — 1933 рр., Гопко відзначила, першу за все, роль іноземних істориків та журналістів, зокрема відомого дослідника трагедії Джеймса Мейса, автора книги Бібліотеки газети «День» — «Ваші мертві вибрали мене...», котрий тривалий час жив в Україні і працював у «Дні». Також народний депутат наголосила на величезній ролі українських істориків, періодичних видань і засобів масової інформації. Особливо, виступаючи з парламентської трибуни, Гопко відзначила особливу роль газети «День» у вивченні проблематики Голодомору 1932 — 1933 років в Україні. «Газета «День» присвячує чимало публікацій українською та англійською мовами із зазначеної проблематики», — сказала народний депутат.
Згадка про Джеймса Мейса і газету «День» є цілком слушною. Газета однією з перших, ще задовго до гуманітарної політики в цьому напрямку Віктора Ющенка, почала ґрунтовно і послідовно писати про необхідність усвідомлення українцями Голодомору-геноциду 1932 — 1933 рр. та визнання цієї трагедії у світі. Саме «День» став основною платформою для відомого американського дослідника українського Голодомору-геноциду Джеймса Мейса, де він мав можливість протягом багатьох років публікувати свої матеріали про цю жахливу трагедію. А 2008 року з ініціативи головного редактора «Дня» Лариси Івшиної було засновано Премію імені Джеймса Мейса за громадянську позицію в галузі публіцистики. З того часу лауреатами Премії вже стали дев’ять осіб.
«Нашим зверненням ми дали можливість дипломатам в різних країнах світу звертатися до парламентів та урядів, щоб в 2017-му році ми більш активно займали позицію в цьому питанні. А в 2018-му — до 85-х роковин Голодомору-геноциду, сподіваюся, багато парламентів світу, зокрема, ізраїльській Кнесет, визнають український Голодомор 1932 — 1933 рр. геноцидом», — заявила під час виступу в Раді Ганна Гопко.
Справді, рішення парламенту — це дія на виріст. Потрібна подальша активна позиція в цьому напрямку, яка б мала і інші інструменти донесення правди українського Голодомору-геноциду до країн світу (на сьогоднішній день Голодомор 1932 — 1933 рр. визнали геноцидом 24 країни світу). Особливо, коли існує певна недооцінка агресивних дій Росії, яка часто копіює методи гітлерівської Німеччини, проти України.
«ГОЛОДОМОР-ГЕНОЦИД БУВ СВІДОМИМ ЗЛОЧИНОМ КРЕМЛЯ»
Наталія ДЗЮБЕНКО-МЕЙС, письменниця, історик:
— Це подія знакова і симптоматична. У мене особисто крім почуття глибокого схвалення «Звернення Верховної Ради України до демократичних держав світу щодо визнання Голодомору 1932 — 1933 років в Україні злочином геноциду Українського народу» викликає ще і почуття глухої задавненої образи на наших політиків. Понад чверть століття як на світовій мапі існує нова держава Україна. І практично з часу її появи широким фронтом йдуть дослідження трьох Голодоморів, які смертельним катком прокотилися у двадцятому столітті по наших землях, по наших душах. Зараз я працюю над листуванням Джеймса Мейса із західними науковцями, політиками. Всі вони стосуються єдиної проблеми, єдиного надзавдання, яке він ставив перед собою — домогтися від західної спільноти визнання Голодомору злочином геноциду, злочином проти людства і людяності, котрий згідно з нормами міжнародного права не має строку давності. Практично у всіх відповідях на його пристрасні звернення від німецьких, бельгійських, австралійських, канадських, американських і т.д. авторів, навіть російських, лунає докір: а що ж самі українці? Як можна щось вимагати від світу, якщо самі українці не визначилися з потрактуванням своєї історії? Нагадаю, що Верховна Рада України лише 28 листопада 2006 року прийняла Закон України «Про Голодомор 1932 — 1933 років в Україні» — що офіційно визнав Голодомор 1932 — 1933 років актом геноциду українського народу. Тоді за нього проголосували 233 депутати. Понад 200 депутатів не голосувало. До речі, і це, нинішнє звернення набрало рівно стільки ж — 233. На іншому витку, на іншій розвилці ми отримали достоту той самий результат, що не може не викликати почуття глибокої тривоги, адже ж відомо, як було знехтувано і самим Законом, і його положеннями за часів президентства Віктора Януковича.
Я схвально сприймаю всі пункти Звернення. Звісно воно на часі. Воно уже надто давно на часі. За великим рахунком воно запізнилося на чверть століття. Бо коли би Верховна Рада вчасно прийняла подібний об’єднавчий документ, багато що в нашій подальшій історії відбулося б не так або взагалі би не відбулося. Наші політики боягузливо відступали перед пропагандистським та інформаційним наступом Москви, задкували, виправдовувалися. І не чули застережень того ж Джеймса Мейса, що точна й адекватна оцінка злочинів Сталіна та його кліки щодо України та українців унеможливить у майбутньому їх повторення. Що сама політика Росії щодо України має глибоку і задавнену природу, що вона агресивна і загарбницька у своїй суті. І на новому історичному витку Москва неминуче повернеться до випробуваного арсеналу натиску і свавілля. Тому необхідно виставити всі можливі заслони — інформаційні, дипломатичні, історичні проти майбутньої агресії. І визнання Голодомору міжнародним співтовариством злочином геноциду може бути одним із найдієвіших інструментів оборони і державного захисту.
Вчитуючись у цей документ, я усвідомлюю, що слова про свідому дезорієнтацію світової спільноти, можливо, і викликані якимись незрозумілими мені дипломатичними маневрами. А проте, і українці, і громадяни цивілізованого світу повинні усе ж знати, що Голодомор був усвідомленим злочином Кремля, а завіса мовчання — також усвідомлена провина світової спільноти, принаймні політиків і дипломатів. Про Голодомор західні владоможці знали, знали сильні світу цього. Є чимало документів, є чимало неспростовних фактів. До них потрібно повернутися, проаналізувати, представити в ООН. Це питання давно вийшло за межі території, де відбулося небачене в світовій історії народовбивство. Сьогодні воно стосується усіх країн і народів Європи, світу. Майбутнього світової цивілізації
«СТАВЛЕННЯ ДО ГОЛОДОМОРУ ТРЕБА ВИХОВУВАТИ»
Володимир БОЙКО, історик, публіцист, лауреат премії імені Джеймса Мейса-2013:
— Ще у 2008 — 2009 роках соціологія чітко показувала, що вже тоді понад 60 % опитуваних громадян України визнають Голодомор геноцидом. Це означало, що певну критичну межу у вірному сприйнятті цієї трагедії ми пройшли.
Ставлення до Голодомору — це як демократія, яку треба виховувати. Тобто не лише створювати інститути і читати формальні лекції, а саме проводити роботу з виховання людей. Адже такі трагедії, як Голодомор, це не поодинока річ, вона є ланкою в ланцюгу причинно-наслідкових зв’язків. А це значить, що трагедія може повторитись.
Безумовно, дуже добре, що Верховна Рада прийняла рішення звернутися до країн світу визнати Голодомор геноцидом. Але в цьому плані постає питання чужої болі. Наскільки одні народи здатні усвідомити трагедію іншого народу. Звичайно, тут є певна відчуженість. Однак маємо унікальний випадок американця Джеймса Мейса, який сприйняв біль українців. У нього було ще й усвідомлення паралелі історії — трагедії власного народу з українським. Як правило, люди з інших народів на таке сприйняття чужої біди не здатні. Вірну та всебічну оцінку трагедії у світі дають тоді, коли вона торкається вже глобальних процесів.
Ізраїль, наприклад, був дуже наполегливим у тому, щоб про Голокост знали всі у світі і зробили відповідні висновки. Вони заявлялась про це постійно й системно. Для цього вони використовували всі наявні можливості, в тому числі діаспору, щоб ні в кого не було сумнівів з приводу причин Голокосту і факту геноциду. Зрештою, вони довели, що трагедія єврейського народу — це трагедія людства, коли в XX столітті цілий народ підпадає під гоніння та винищення. Вшанування загиблих — це не просто формальність, це усвідомлення людством, що така загроза існує і треба зробити все, щоб вона не повторилась. Це стосується і української трагедії Голодомору-геноциду.
«ПОТРІБЕН КУЛЬТУРНИЙ І ІНФОРМАЦІЙНИЙ ТИСК»
Сергій ТРИМБАЧ, кінокритик, сценарист, лауреат Премії ім. Д. Мейса:
— Дуже дивно, що лише зараз підняте таке болюче питання перед світом бо Україна втратила мільйони громадян через Голодомор, який був організований тоталітарним радянським режимом! Класичне визначення геноциду абсолютно підпадає під те, що відбувалося в Україні у 1930-ті, а потім у 1946—1947 рр. і червоний терор у наступні десятиліття, коли гинули мільйони українців; коли відбувалося нищення людей, переслідування носіїв мови і культури. За радянський час українці нищились тільки тому, що вони українці і не сприймали більшовицький режим і це очевидний факт. Важливо, аби політики, дипломати, патріоти про цю тему не забували. Міністерство закордонних справ повинно здійснювати системні заходи по світу, а також до цієї теми повинні підключити діячі культури і мистецтва. Я знаю, що не менше двох сотень ігрових фільмів створено у світі, і насамперед у США, про єврейський Голокост. Про цю страшну трагедію постійно нагадують і цей культурний тиск дуже потрібен бо має великий резонанс. Нам теж треба розказувати про Голодомор, використовуючи різні інформаційні і мистецькі потужності. Я не кажу, що треба масово виробляти фільми і вистави про Голодомор. Будуть цікаві сценарії і п’єси — тоді й знімати та ставити. Нагадаю, що у нас є картини про цю трагічну сторінку нашої історії, і можна організовувати ретроспективи. Нині майже щомісяця кінопокази відбуваються у різних містах нашої крани і за кордоном. Один із останніх показів відбувся у Фінляндії і Швеції (у рамках Днів українського кіно), коли представляли нові роботи кінематографістів і стрічки, які є знаковими — з ретроколекції. Нам потрібно створювати інформаційний тиск по світу, аби як можна більше людей знали про страшні події. Бо просто закликами ми нічого не доб’ємося! Зараз Захід стає дедалі байдужим до України, бо має купу своїх проблем, але все ж треба працювати, аби у Європі мали грунт і підстави для прийняття своїх рішень у різних країнах світу щодо визнання Голодомору 1932—1933 років в Україні злочином геноциду українського народу.
