Сьогодні «День» знову повертається до теми майбутнього вітчизняної науки. У той час, коли «еліти», як і раніше, зосереджені на боротьбі за політичний вплив і контроль за найбільш ліквідними секторами національного ринку, стан і перспективи «сірої речовини» суспільства, як і досі, не вселяють оптимізму. Що реформувати, як і кого підтримувати, що робити із відтоком учених за кордон, як зацікавити приватний капітал і підняти держуправління науковою сферою з рівня ритуальної риторики? Очевидно, крім українського погляду, читачеві буде цікавою й точка зору відомого російського вченого та популяризатора науки. Оскільки «хвороби» науки в Україні та Росії багато в чому схожі: і за причинами, і за ходом, і за наслідками.
Сучасний стан російської науки визначається тими процесами, які відбувалися протягом останніх десяти років, після розпаду Радянського Союзу. За цей час через недалекоглядну політику, що супроводила шокові ринкові реформи, витрати на наукові дослідження скоротилися більш як у 20 разів. Результатом цього стало не тільки скорочення тих надміру роздутих галузей, пов’язаних насамперед із оборонною промисловістю, але і практично всіх інших галузей науки, з-поміж них і медицини та охорони здоров’я. Значною мірою припинено океанографічні та геологічні дослідження, традиційно добре розвинуті в Росії. Складні процеси відбуваються в гуманітарних науках. Якщо до перебудови комуністична ідеологія визначала розвиток суспільних наук, то нині за умови плюралізму думок і розпаду інститутів, які існували раніше, і за умови значної кількості видань, публікуються дослідження, що не завжди відповідають необхідним вимогам. Під час переоцінки минулого в науковий обіг введено багато праць, що десятиріччями були невідомі радянським ученим. Проте, незважаючи на всі труднощі, відбувається безперечний розвиток гуманітарних та соціальних наук, економіки.
На жаль, розуміння того місця, яке природні науки займають у сучасному світі, абсолютно недостатньо. Відсутність політики в галузі науки і техніки стала характерною рисою усього пореформеного часу в Росії. І сьогодні, із приходом нового уряду, відбулося чергове перекроювання міністерств, і наука знову виявилася безгосподарною. Попри заявлене в бюджеті фінансування науки, він раніше не виконувався, і надій на те, що стане краще, практично немає. А кошти, які розподіляються фондами, недостатні, незважаючи на те, що останніми роками багато зроблено для підвищення ефективності грантів. У ці роки відіграли велику роль допомога та розуміння світової наукової спільноти. Значну допомогу надав Фонд Сороса, що вклав у російську науку та культуру 750 мільйонів доларів.
Однак тільки Росія може і повинна підтримувати свою науку та освіту. Більше за те, в нових умовах перед російською наукою було поставлено завдання інтегрування в систему вищої освіти. Це традиційне, давно сформоване розділення науки і освіти поки що не подолане. Також не знайдено можливості для підтримки прикладної науки з боку нового російського капіталу та промисловості, в якій процеси реструктуризації і технологічного оновлення ідуть дуже повільно.
Оскільки Росія тепер стала відкритою країною, наша наука інтегрується у світову науку. Результатом цього став значний відтік російських учених в інші країни. Насамперед він торкнувся висококваліфікованих учених середнього віку. Частково причиною цього була неможливість повноцінних наукових контактів у минулому. Однак практично цілковита відсутність підтримки науки, особливо в перші роки реформ, примушувала багатьох учених емігрувати. Адже і сьогодні середня зарплата професора університету часто менша за офіційний прожитковий мінімум. Саме це змусило багатьох учених покинути науку і шукати засоби для існування в підприємництві, банках, видавничій справі, торгівлі.
При цьому насамперед страждають фундаментальні дослідження. Такі роботи, що мають велику тривалість (у той же час саме вони значним чином впливають на всю науку, культуру та освіту), були характерними для нашої науки. Часто такі напрями, які визрівають роками, якщо не десятиріччями, були зобов’язані особистості великого вченого, який визначав науковий, а часто й етичний рівень — те, що залучало послідовників, молодих учених. Ця — європейська — традиція наукових шкіл розпадається.
Однак найкритичніше становище молодих учених. З погляду автора, від вирішення долі нового покоління вчених залежить не тільки доля науки в Росії, але й самої країни. Здібний молодий науковий працівник, який закінчив університет, дістав гарну, навіть чудову, за світовими стандартами, освіту. Він відданий науці, попри всі труднощі, захистив дисертацію, однак він практично позбавлений майбутнього як учений у себе на батьківщині. Розглянемо приклад. Протягом 35 років я завідував кафедрою фізики Московського фізико-технічного інституту, котрий цілком порівнянний за якістю освіти з Массачусетським технологічним інститутом. За останні 10 років із МФТІ у США виїхало 1500 наших випускників. Підготовка одного такого вченого та інженера, за загальноприйнятими оцінками, коштує близько мільйона доларів. Іншими словами, тільки з одного, нехай і найкращого інституту, Росія «постачила» в США фахівців більш як на мільярд доларів! Саме відтік із науки і країни найціннішого покоління кидає виклик російському суспільству.
У Росії не тільки немає умов для розвитку науки, адже згадані наукові та інженерні працівники потрібні не стільки для відтворювання науки, але насамперед для розвитку нових технологій і виробництв. Наприклад, у Росії не розвинена система венчурного капіталу — авансування перспективних нових наукових розробок та винаходів. Немає не тільки фінансової і податкової підтримки, але й необхідної для цього інфраструктури. Немає і технопарків, які часто пов’язані з університетами і які сприяють швидкій, нехай і ризикованій, реалізації найвищих досягнень сучасної науки. Із цього погляду надто короткозорою видається як ставлення нового приватного російського капіталу, так і парламенту до розвитку такої ділової активності, коли є найцінніший елемент — молоді, добре освічені розуми. Без підтримки таких малих ініціативних форм інновацій Росія не лише втратить людей, але й втратить час і надію на майбутнє. Слід зазначити, що розвитку інноваційного бізнесу чималий опір чинять великі підприємства та державні структури. Вони як і раніше прагнуть зберегти своє монопольне становище, успадковане від недавнього минулого. Утім, такі процеси відбуваються не лише в Росії.
Як було помічено, в науці молоде покоління має поступово змінити старше. Однак, бачачи жебрацьке становище своїх старших колег і відсутність перспективи, особливо в галузі експериментальних та прикладних досліджень, які вимагають дедалі зростаючих витрат, питання про відтворювання науки і знань незабаром стане критичним. Може статися, що в Росії просто припинять не тільки щось робити, але й розуміти, що відбувається в сучасній науці, насамперед у біотехнології. Це відбувається і тому, що, незважаючи на відкриті кордони, фінансовий бар’єр іще більшою мірою, як раніше, перешкоджає оснащенню лабораторій, науковим контактам, участі в конференціях і знайомству та обміну публікаціями. Інтернет, безсумнівно, сприяє поширенню інформації та зв’язку. Росія внаслідок високого рівня освіти виявилася дуже сприйнятливою до Інтернету і легко освоює його, але цього замало. Дуже важливим є зміцнення позицій науки в суспільній свідомості, які дуже стали слабкими в умовах «дикого» ринку.
Нині, після виборів нового президента і тих надій, які пов’язують із новим курсом, особливо гостро сприйматиметься вирішення долі науки в Росії. Безсумнівно, потрібна ініціатива самого наукового співтовариства, яке, як здається, ще не повністю усвідомило той глибокий переворот, який відбувся в історії країни. Не менше розуміння своєї відповідальності має виникнути в ділових та фінансових колах, які поки що більше зайняті первинним накопиченням, аніж управлінням одержаних, або привласнених, багатств і ресурсів. Їм потрібно нагадати, що у всі часи наука незмінно сприяла прогресові. Те ж стосується нового політичного керівництва і тих, котрі справедливо виявляють занепокоєння щодо оборонної могутності країни в нових умовах.
Наука в нашій країні традиційно зосереджена в Москві. Однак більш ніж будь-коли нині є важливим її розвиток в інших регіонах. Це окрема проблема, пов’язана з федеративним розвитком та єдністю країни. Якщо в Радянському Союзі були прийняті сміливі та результативні рішення щодо створення регіональних центрів науки в Новосибірську, на Уралі, на Далекому Сході, Поволжі, то в сучасних умовах, безсумнівно, має бути визначено регіональні пріоритети і знайдено нові шляхи їх реалізації.
На закінчення треба зазначити, що доля науки залежить не тільки від грошей або уваги уряду. У Росії наука традиційно займала високе місце. Російська академія наук, яка нещодавно збільшила свій склад на 20%, утілює ці позиції в країні. Академія завжди була не лише науковим товариством, вона об’єднувала могутню систему дослідних інститутів, що становили славу нашої науки в минулому. У сучасних умовах їй належить відігравати нову роль, насамперед у галузі фундаментальних досліджень, що становлять основу всієї сучасної науки і техніки. Від того, якою мірою можливості сприятимуть цій відповідальності, багато в чому залежить доля науки в Росії, її вплив на економіку та освіту.
У науці своєрідно поєднуються демократія наукового співтовариства і правота того, хто відкрив нове. У сфері її організації поєднується диктатура розуму і свобода ідей. Сьогодні треба примирити холодний розрахунок ефективності ринку і непередбачуване задоволення від відкриття таємниць природи, яке ніколи не зраджує нас, успіх у використанні пізнаного. Ці обставини завжди супроводили розвиток науки, однак у сучасній Росії вони украй загострені.
