Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

IНШI ДУМКИ

29 січня, 2005 - 00:00

Уявна загроза

I знову мова про мову. Ясна річ, про російську — про утиски російської мови в Україні. Тема не нова, політична, спекулятивна і, на жаль, далеко не об’єктивно висвітлюється в засобах масової інформації. Я чомусь не зустрічав у пресі аналізу об’єктивного стану мов і культур національних меншин в Україні.

На час прем’єрства Віктора Ющенка, а саме в 1999—2001 роках діяв прийнятий у 1989 році Верховною Радою Закон «Про мови в Українській РСР». До речі, цей закон діє й досі, бо нового закону, який би реалізував статтю 10 Конституції України, Верховна Рада так і не спромоглася прийняти. Уряд Віктора Ющенко діяв у відповідності до Закону «Про мови в Українській РСР». Згідно з ним, українська мова була формально проголошена єдиною державною мовою на всій території республіки. Статус другої офіційної мови в УРСР де-факто одержала російська мова, про що свідчать статті 6, 10, 13, 14, 25, 27, 30, 31, 34. Ці статті забезпечували рівний формальний статус російської та української мов у багатьох сферах. Цим законом було затверджено право громадян користуватися будь-якою мовою в усіх випадках у державних органах, судочинстві тощо.

Я з повною відповідальністю стверджую, що за прем’єрства Віктора Ющенка ці норми діяли, й ніхто їх не порушував. Але не слід забувати, що 14 грудня 1999 року Конституцій Суд України ухвалив рішення про обов’язкове застосування української мови як державної (згідно з Конституцією України) на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування: (мова актів, діловодства, документації тощо), а також у інших побічних сферах суспільного життя.

Так скажіть, повинен уряд України, як і всі органи державної влади та місцевого самоврядування, виконувати рішення Конституційного Суду чи ні? Ясна річ, повинен. Бо Конституція України зобов’язує утверджувати статус української мови як державної в усіх сферах суспільного життя України. Державна мова є важливим чинником консолідації суспільства і дивно було б, якби уряд не забезпечував виконання конституційних норм щодо функціонування державної мови.

Водночас уряд Віктора Ющенка реалізовував і Закон України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов та мов меншин», який Верховна Рада ухвалила 24 грудня 1999 року. Цей закон забезпечує особливий статус для мов таких національностей: росіян, євреїв, білорусів, молдаван, румунів, кримських татар, болгар, поляків, угорців, греків, німців, гагаузів, словаків.

Чи зберігався на час діяльності уряду Віктора Ющенка особливий статус для російської мови, хоча слід було передусім подбати про особливий клімат сприяння розвитку кримськотатарської та гагаузької мов, які не мають державної підтримки поза межами України?

Так от, у 2000—2001 роках в Україні працювало 2399 державних шкіл із російською мовою навчання, в яких навчалося 2 млн. 106 учнів. Це 32% від загальної кількості школярів. Майже 280 тис. дітей відвідували групи з російською мовою навчання та виховання — було на той час десь близько 18 тис. дитячих дошкільних закладів, а 35% студентів одержували вищу освіту російською мовою. В Україні діяло 14 державних російськомовних театрів. Читачі отримували 80% видань, які виходили російською мовою й лише 20% друкувалися українською. Годі й говорити про радіо й телебачення, про україномовну книжку — інформаційний, зокрема книжковий, простір по суті залишається окупованим російськомовною продукцією. Продовжує здійснюватися масована інформаційно-ідеологічна агресія, якій держава майже не запобігає. На той час (думаю, й сьогодні) ситуація не змінилася в кращий бік. Бо 80% продукції вітчизняного газетного ринку було не українською мовою, на 90% радіо- і телеефір — російськомовний, а книжковий ринок — на 75%. Про які ж утиски російської мови в Україні можна говорити? Я вважаю, треба терміново приймати закон «Про розвиток і застосування мов в Україні» та законодавчо забезпечити державний статус української мови згідно з статтею 10 Конституції України. Як це, скажімо, зробили Національні збори та Сенат Франції 4 серпня 1994 року, згідно з рішенням Конституційної ради. Текст закону №94-665 підписали тодішній президент, прем’єр і всі міністри Франції. У цьому законі є таке формулювання: «Французька мова як державна мова, згідно з Конституцією, є важливою складовою частиною самобутності та національного надбання Франції». До речі, Франція також є багатонаціональною державою, але численні інші мови колишньої та нинішньої Франції не одержали в цій демократичній країні якогось особливого статусу. Зокрема, це провансальська, бретонська, ельзаська, корсиканська, каталонська, мова басків... Цей закон забороняє вживання у публічних сферах висловів та термінів іноземною мовою, якщо існує їхній французький аналог. Раз на рік уряд надсилає до парламенту звіт про хід виконання даного закону. А його порушення передбачає штраф до 9 тис. доларів, або ув’язнення до шести місяців! Як бачимо, в демократичній Франції державна мова — французька. Вона оберігається від засмічення іншими мовами, хоча, здавалося б, не існує якоїсь особливої загрози для цієї мови. Я переконаний, що в нашій країні не існує якоїсь особливої загрози для російської мови в Україні.

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, академік НАН України

Проблема — в незнанні можливостей

Згідно з Конституцією та законами країни, всі російськомовні мають право навчати своїх дітей рідною мовою. Тільки частина населення України цим правом не завжди користується. Те, що російські школи закривалися, й було наслідком цього. Батьки не подавали свій голос на знак протесту проти закриття шкіл. Зрозуміло, що за радянських часів російські школи переважали на території України. І хоча в ті часи фахівці попереджали громадян про те, що навчання нерідною мовою може позначитися на розвиткові дитини, багато які українці відмовлялися від навчання своїх дітей рідною мовою. Адже й тоді законом це право було гарантоване.

Сьогодні в Конституції України записано, що кожен її громадянин має право отримувати освіту рідною мовою. І тут ми бачимо парадокс. Конституційна стаття у нас є, а нового закону про мову в нас немає. Досі користуємося законом 1989 року. Пропонувалося безліч різних проектів цього нового закону про мову. Однак депутати з варіантами не згодні — у багатьох полярні погляди. У Конституції визнається державною мовою українська і в той же час говориться про надання можливостей для збереження й розвитку інших мов, поширених на території держави. Сьогодні окремі відомства видають свої постанови й укази, які трактують по-своєму використання мов в Україні. Я вважаю, що до визнання російської мови другою державною ми поки що не готові. Бо конкурувати з нею українська мова за нинішніх умов не може.

Тепер про мовні питання, пов’язані з освітою. Далеко не всі російськомовні українці мріють жити в Росії. Однак за один день мову не вивчиш. Я знаю, що багато людей і на Сході, і в Криму хочуть жити і діставати освіту в Україні. Вони дуже зацікавлені у вивченні державної, тобто української мови. І це — нормальні речі.

Сьогодні багато які російськомовні українці хочуть, щоб їхні діти, живучи в Україні, добре знали українську мову. А також знали й рідну мову. Щоб вирішити цю проблему, наша лабораторія запропонувала ще один варіант шкільного навчального плану. Він передбачає вивчення всіх предметів українською мовою, а також вивчення мов етнічних меншин, у тому числі й російської. Більше того, в базовий компонент включили не лише вивчення мови, але й літератури аж до 12 класу включно. У Росії російську мову школярі вивчають лише до 9-го класу! В Українi сьогодні вже вся початкова школа з першого до четвертого класу має право користуватися таким навчальним планом, а з наступного навчального року вже підключаються й п’ятi класи. Проблема в тому, що далеко не всі російськомовні батьки знають про те, що їхні діти вже сьогодні мають усі можливості повноцінно навчатися українською мовою й при цьому вивчати в школі російську мову та російську літературу.

До речі, про російські школи в Україні. Відомо, (за даними 2002—2003 навчального року), що в них навчається понад півтора мільйони дітей (1560822), а кількість шкіл становить — 1732. Загалом в Україні нараховується 21100 шкіл, де навчається 6135302 дитини. Виходить, що 25% дітей України навчаються в російських школах. І це без урахування російськомовних класів, які працюють в українських школах.

Володимир КОРСАКОВ, науковий працівник лабораторії навчання російської мови Академії педагогічних наук України

Газета: 
Рубрика: