На нечемне ставлення до Ліни Костенко не наважувалися навіть у найгірші часи боротьби з українським «буржуазним « націоналізмом, у добу створення «нової історичної спільноти — радянського, нібито, російськомовного народу», в роки витіснення української мови майже з усіх сфер життя. Її творів не дозволяли друкувати, поетесу позбавляли змоги зустрітися зі своїми численними шанувальниками, проте образ на її адресу не було.
І ось тепер на хамську критику зважилася купка «знавців» літератури зі Львова. Такі «поціновувачі» (думаю, нечисленні), мабуть, є й в інших містах України, але шкода, що саме зі Львова вигулькнуло таке неподобство. Проти нього виступило багато людей різного віку й фаху. Найстисліше й найвлучніше висловився професор Володимир Панченко: «Найгірше для критика — егоїстичне «випендрювання», синдром Моськи: мовляв, бачте, який я — он кого критикую!».
Вирішив захистити Ліну Костенко й «небайдужий львів’янин» Остап Дроздов. Я взяв ці слова в лапки як цитату, а не тому, що сумніваюся в його небайдужості до Львова. Багато в чому з автором можна погодитися. Справді, чому саме у Львові надумали перетворити зустріч великої поетеси з громадою на концерт Ірини Білик, Філіпа Кіркорова чи ще якоїсь Алегрової, організувавши продаж квитків і визначивши гонорар? Чому саме дві галичанки показали свій низький рівень у скандальній програмі «Міняю жінку»? З якого це дива львівський міський голова переходить на спілкування російською мовою з українським віце-прем’єром (замість того, щоб спонукати останнього перейти на державну)? Але далі в опусі О. Дроздова раптом ідеться про «білінгвальну й бікультурну» Україну. Та це ж іще мрія покійного академіка Івана Білодіда про те, щоб український народ був двомовний, тобто, за термінологією Дроздова, білінгвальний, а отже, й двокультурний (бікультурний). Це ж нав’язлива ідея всіх московських шовіністів — оголосити зросійщені українські терени «ісконно рускімі зємлямі». Слово «нацики» щодо патріотично налаштованих українців — з лексикону П.Симоненка та інших колісниченків, болдирєвих, голубів. А епітет «селянськонаціоналістичний» стосовно Львова — просто вихоплений з вуст українофоба Табачника, який не визнає ні України як самостійної держави, ні української мови як окремої слов’янської мови, ні галичан за українців.
Тож, чи потрібні Ліні Костенко такі оборонці?
