— Президент Віктор Янукович, вітаючи українців з Різдвом Христовим, зокрема, сказав: «...Ми з вами повинні пройти всі випробування, які нам дає Господь Бог, і зробити так, щоб наше життя, життя наших дітей і наших онуків на цій землі покращилося...» На вашу думку, які виклики нас чекають нового 2013 року — у внутрішній, зовнішній політиці?
— На мою думку, найбільше, що ми маємо зробити цього року, — це наповнити наше життя, політику, управлінські справи моральними засадами. На жаль, так сталося, що весь цей 21 рік люди, яких почали називати елітою в Україні, так швидко долали (або вважали, що долають) проблеми, що забули: за кожним із них стоять моральні засади. Нам потрібно задуматися над тим, щоб якусь частину свого часу залишити для спілкування з совістю, історичною пам’яттю, врешті-решт для того, щоб сісти і подумати про Бога. Елементарно знайти для цього час.
На жаль, ми не досягли того рівня, тієї мети, яку поставили перед собою 21 рік тому. Заважали не лише об’єктивні причини, а й суб’єктивні: ми захопилися, перш за все, не потребами змінити життя, а якимись негайними технічними речами. Наслідком цього стали не якісні, а тимчасові зміни, які часом призводили до гірших наслідків. Я дуже хотів би, щоб 2013 рік став справді роком морально-духовного наповнення нашого життя. Тим більше, це 1025-річчя хрещення Русі-України. Думаю, ми зробимо правильно, коли скажемо: давайте повернемося до віри, моралі. Завдання завжди будуть складні, головне — зробити правильні кроки.
— Ви кажете, що ми часто-густо не підготовлені до викликів. Суспільство чи влада?
— Ми не підготовлені політично і морально. Сказати, що ми — непрофесіонали, я не можу. Але коли професіонали з різних політичних сил беруться за одну і ту саму справу, то чомусь виходить, що вони займають діаметрально протилежні позиції щодо держави Україна. Чому? Тому що в першу чергу вони мислять корпоративно. Для них не є єдиною Україна, нація, віра. Якщо п’ять партії будуть шукати свій шлях розвитку, то це до хорошого не призведе. Є засадничі речі. Не можна на кожному повороті робити те, що є незграбним для України.
Я не знаю такого суспільства, де б усі все розуміли. Для того виборці і обирають собі політичну еліту, а віруючі — духовних поводирів. Коли люди бачать, що ця політична еліта не відірвалася від них, а живе разом із ними, тоді вони до неї прислухаються, тоді в суспільстві є злагоджений ритм життя. А коли еліта сама по собі, в будь-якому кроці намагається відокремитися від людей, тоді ми маємо зворотній ефект. Це питання високої культури, політичної відповідальності.
Коли людина зосередиться на високих поняттях, вона не зможе бути настільки жорстокою, безвідповідальною. Наприклад, коли людина клянеться на Біблії, що вона буде дотримуватися принципів тієї чи іншої партії, а на другий же день відмовляється від цього, і в людей це не знаходить осуду, це один з показників стану суспільства. Відома історія з Оксаною Макар. Була спеціальна передача на цю тему. Під час програми люди почали обговорювати не те, що її дикунськи знищили, а те, що винна мама, бо вона її не так виховала. Винна чи не винна мама — це окрема тема, але є факт жорстокості, знущання, тому це треба засуджувати.
— Сьогодні Верховна Рада вперше цього року збереться на пленарне засідання. Виходячи з того, що ми вже бачили на попередніх засіданнях, якою, на вашу думку, буде робота нової Ради? Чи є там місце моралі, честі, гідності, про які ви кажете?
— Ще Гегель писав: «Кожна річ має початок, розвиток і кінець». На кожному процесі ми бачимо печатку власної загибелі. Я не хочу в прямому розумінні притулити це до Верховної Ради, але знаю, що коли якийсь предмет досягає найбільшого розквіту або занепаду, то в будь-якому разі настане час ікс. Я переконаний, що для нинішньої Верховної Ради (ми знаємо, з якими проблемами її обирали) настає час ікс. Вони мають прийти до висновку — хочуть цього чи ні: далі падати немає куди. Попередній парламент зробив усе, щоб принизити парламентаризм, перетворити Верховну Раду на Бессарабський ринок. Якщо нова Рада не зрозуміє цього, то відбудеться важке завершення українського парламентаризму. Я вірю в те, що наш парламент схаменеться.
До речі, вже зараз я бачу деякі симптоми голови Верховної Ради. Я цій людині вірю. Можливо, вона не така яскрава в своїх риторичних пошуках, але щира в тому, що думає і говорить. Вона не хизується, тому що це не театр, де кожен спікер вихваляється своїми можливостями чи перукарськими досягненнями, краватками або чимось іншим. Це є питання України. Не можна їздити на шести автомобілях, коли за кожним поворотом стоїть охорона, взагалі жити окремо від суспільства. Треба зупинитися. Я чомусь думаю, що ця Верховна Рада мусить, враховуючи її склад, оздоровитися.
— Цей рік може стати вирішальним у відносинах України з Митним союзом. Як ви думаєте, витримає Київ тиск росіян?
— Вирішувати питання з Митним союзом дуже непросто тому, що ринок СНД, особливо російський, є надзвичайно важливим для нас. Тому тут будуть шукати різні варіанти — формула «3+1», інші більш-менш напрацьовані спроби — для того, щоб ми змогли вистояти. Йдеться не про те, правильно ми вирішимо чи не правильно, головне — стратегічний інтерес України має бути непохитним. Як у цій ситуації зробити правильно? Треба продовжувати курс на європейський вибір, тим більше, це прописано в наших законодавчих документах. Якщо ми сьогодні відмовимося від Європи і повернемо до Митного союзу, це останній крок, який ще більше занурить нас у проблеми. Тому ставити питання треба так: наш курс — європейський, але ті питання, які ми можемо вирішити, навіть якщо треба платити більше за газ, ніж платить Білорусь чи Казахстан, ми повинні вирішувати. Розмови про те, що можна одночасно перебувати в двох союзах, нереальні. Ми повинні шукати з Митним союзом такі контакти, які були б потрібні Україні, але за умови, що вони потрібні й іншим країнам Митного союзу. Інтереси мають бути гармонізовані, взаємовигідні.
— Леоніду Макаровичу, ви маєте досить поважний вік, але й досі залишаєтеся активним громадським діячем. Наразі ви займаєтеся конституційними питаннями, а що далі? Чого б ви ще хотіли досягнути в своєму житті?
— Я планую подати проект закону про внесення змін до Конституції України. Я хотів би, щоб мене зрозуміли і опозиційні, і владні партії, щоб усі вони не сперечалися, щоб ми разом зрозуміли, що потрібно Україні. Ми зробимо все, щоб ті зміни, які ми запропонуємо, відповідали інтересам України. Звичайно, ми можемо в чомусь не досягти висоти розуміння, як ми хочемо, але є можливість в демократичному суспільстві внести будь-які доповнення з нашого і зарубіжного досвіду. До речі, до нас із прихильністю ставиться Венеціанська комісія, ПАРЄ. У нас відкриваються можливості довести будь-яке речення, слово в Конституції до такого змісту, щоб воно не мало різних тлумачень, щоб це було однозначно, а головне — щоб це слово було сприйняте народом. Ми ставимо завдання — 2014 року подати проект закону до Президента. Якщо вдасться завершити ці плани, то далі, якщо Бог мені пошле сили, я спробую зайнятися чисто мемуарними справами.
