В Україні обговорюють пропозиції Президента України Леоніда Кучми щодо реформування політичної системи. У реформи є як прихильники, так і опоненти. «День» попросив респондентів відповісти на запитання: «Ваше ставлення до оголошеної Президентом політичної реформи і проекту закону «Про внесення змін до Конституції України»?
Степан ТУРОВЦІЙ, заступник голови правління Товариства угорської культури Закарпаття, заступник голови правління Товариства ужанських угорців, відповідальний секретар депутатського клубу «Позиція»:
— Конституційна реформа назріла, переважна більшість закарпатських угорців за неї. Але що стосується всенародного обговорення — питання ускладнюється. По-перше, простим громадянам незрозуміла юридична база в механізмі реалізації результатів всенародного обговорення. Занадто близький ще привид «розвиненого соціалізму». І без достатньої інформації про механізм реалізації результатів обговорення цей процес мимоволі асоціюється з радянським минулим, коли одні обговорювали, а інші по-своєму вирішували. Є кілька моментів у проекті, які недостатньо відшліфовані і мають поганий присмак для тямущих людей. Це, наприклад, абсолютно зайвий момент про можливий розпуск парламенту. Поняття постійно чинної парламентської більшості створює можливість для маніпуляцій. Призначення судді на термін також викликає роздуми: чи буде цей суддя незалежним, чи при прийнятті рішення думатиме про подальшу кар’єру.
Призначення президентом хоч би частини суддів Конституційного Суду також не сприймається. Адже саме Конституційний Суд має виносити рішення про відповідність указів президента самій Конституції. І, нарешті, судова колегія повинна вирішити, чи час судді піти на пенсію, чи ні. Це не має жорстко регулювати закон. Так прийнято у всіх країнах, які мають тривалий строк демократичного минулого.
Тетяна НАГОРНЯК, кандидат політичних наук, доцент кафедри політології Донецького національного університету:
— Президент України виніс на обговорення поправки до Конституції, давши 2 місяці (до 15 травня ц.р.). У цьому контексті слід відзначити, що населення України: по-перше, втомилося від безрезультатних реформ і політичних експериментів; по-друге, не готове до такого обговорення через елементарну політичну неграмотність; і, по-третє, усвідомлює, що навіть найбезболісніша і найефективніша політична реформа не зможе гарантувати швидкого покращання добробуту — єдине, що в сьогоднішніх умовах для нього має сенс. Новий референдум і перспективу виборів політичної еліти протягом одного року населення сприймає як нові заборгованості у зарплатах та інфляцію, пов’язані з фінансовою підтримкою виборчих кампаній і референдумів.
Нові ідеї політичної реформи не реформують роль президента, зосереджуючи владу в його руках. Доказом тому слугує зміст поправок до Конституції України і сьогодні чинних статей. Явний пріоритет президентської влади над парламентом декларує право президента розпускати парламент; призначати і знімати з посад прем’єр-міністра і персональний склад Кабміну (за рекомендацією прем’єра і Державних Зборів), Генерального прокурора, за згодою Верховної Ради — голову Антимонопольного комітету України, голову Фонду державного майна і голову Державного комітету з питань теле- і радіомовлення; персональний склад СБУ і РНБОУ, половину складу НБУ, половину складу Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення, половину складу Конституційного Суду України; здійснювати перше призначення на посаду професійного судді будь-якого рівня. Таке зміцнення позицій президента швидше є схожим на реформування України у президентську республіку, за сприяння парламентської більшості, зацікавленої в отриманні місць «при дворі», тобто у Палаті Регіонів. Запровадження верхньої Палати Регіонів дозволить Президенту посилити свій контроль за діяльністю верховного органу законодавчої влади в Україні (через його верхню палату), так як повноваження Державних Зборів і Палати Регіонів не рівнозначні (4 і 17 відповідно — ст. 84 (проект)).
Севастян БОЙКО, фермер, с. Кузьминці Теофіпольського району (Хмельницька область):
— Повертаюсь додому з клубу, де колективно обговорювали запропоновані Президентом політичні реформи, а тут — телеграма. Від Леоніда Кучми. Вітає мене, Бойка, з присвоєнням звання Заслуженого працівника сільського господарства України. Зворушений увагою, вийшов я на подвір’я своєї хати, згадав, як починалися на селі аграрні реформи, як довго та тяжко приймала Верховна Рада Земельний кодекс. Поки говорили- балакали, розкрадалося, пропивалося, розтягувалося колгоспне добро, заростала бур’янами земля. Лише в окремих селах, де найзавзятіші і найтямущіші бралися за діло, не чекали, коли нарешті парламентарії законодавчо забезпечать зміни на селі, тепер не бідують, розбудовують нове життя.
Чому я вдався до спогадів? Разом з односельцями переживаю, щоб історія знову не повторилася, щоб, звинувачуючи когось у надмірних амбіціях, не «загострили» пропозиції про політичні зміни у країні і, як кажуть, разом з купельною водою не виплеснули й дитятко. Бо вже доводиться чути, що депутати начебто не мають часу для внесення до Конституції усіх необхідних змін.
Така моя передмова. Що ж до власне мови, то тут один висновок напрошується: із своїм статутом до чужого монастиря не йдуть. Ми ж до Європи хочемо. Тому й політична система в нас має бути такою ж, як, наприклад, у процвітаючій Німеччині. Вибори депутатів — на пропорційній основі. Тоді буде менше партій, бо дуже багато їх розплодилося. Губернаторів, голів райдержадміністрацій — також обирати! Тоді виконавча влада буде зважати на людей, відстоювати їхні інтереси в найвищому представницькому органі, займатиметься законотворчістю по справжньому. Адже європейські стандарти, на які нас орієнтують, вимагають істотних поправок до законів.
Заслуговує на увагу пропозиція, що ВР формує уряд, який відповідатиме за ситуацію в державі. Така практика більшості демократичних країн. Але в нас пропонується, щоб силових міністрів призначав президент. Я, як і мої односельці, вважаю, що всі міністри мають бути «однакові», підконтрольні парламенту. Інакше над державою нависне загроза диктатури. У ст. 76 проекту Закону сказано, що «Склад Державних зборів — триста народних депутатів України обираються відповідно на пропорційній основі». Але ж такого закону ще немає, і хтозна-коли він буде. А ось «до Палати регіонів обирають по три представники...» Не сказано, ким, на якій основі обирають.
Гадаю, що всі розумні зауваження, пропозиції, висловлені народом у ході обговорення, треба узагальнити, взяти до уваги нашим парламентарям і, не зволікаючи, внести до Конституції.
Володимир МУЛЯР, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін Житомирського інженерно-технологічного інституту, доктор філософських наук, професор:
— Моє ставлення до запропонованої Президентом України політичної реформи абсолютно позитивне, оскільки я вважаю, що ця реформа назріла. Хоча в тій частині, де йдеться про перехід від президентсько-парламентської системи до парламентсько-президентської, треба дещо уточнити. Але те, що діюча Конституція України не відповідає реальній ситуації в державі, політичній в першу чергу, очевидно.
Щодо президентського проекту змін Конституції. Сам проект я вважаю нормальним — це добра основа для того, щоб над ним попрацювати. Але головне, я думаю, що самі ці зміни мають бути системними. Тому що в разі, коли вони будуть спрямовані в різні сторони, ми отримаємо щось на кшталт нинішнього Основного Закону. А для системності треба переглянути деякі запропоновані зміни, оскільки вони суперечать одна одній. Наприклад, ідея двопалатного парламенту — ми не можемо моделювати її, не зважаючи на світовий досвід. Цей досвід не слід копіювати сліпо, а треба брати за зразок і модифікувати. А він засвідчує, що двох рівноцінних палат нема, а є верхня палата і нижня. В згаданому проекті змін нема вказівок на розмежування палат за такими ознаками. До того ж верхня палата ніколи не розпускається, бо вона обирається за чисто мажоритарною системою. Ще одне уточнення: відповідно до світової практики, якщо уряд формується парламентом, обраним за партійними списками, і якщо парламент відповідає за уряд, то уряд формується за результатами виборів до нижньої палати, а верхня палата не має до цього практично ніякого відношення. Тому що у верхній палаті засідають саме представники від регіонів, які не займаються дрібними питаннями законодавства, а вирішують найважливіші, доленосні питання.
За проектом, винесеним Президентом Леонідом Кучмою, пропонується, що Президент України обирається народом. Тоді він повинен мати повноваження, рівнозначні повноваженням парламенту або його більшості. І тут не відомо, від кого повинна виходити ініціатива формування уряду. За схемою, запропонованою у проекті, вона має йти від парламенту.
Валерій БОЛТУШКІН, пенсіонер (м. Житомир):
— Це спроба складні та неоднозначні речі, що мають статус конституційних положень, визначати народним волевиявленням замість винесення їх на суд фахівців з конституційного права, яких в Україні набереться хіба що кілька десятків. Я вважаю, що навіть зміни до однієї статті звичайного закону, в яких більше десяти слів і які допускають різні тлумачення, не можна виносити на всенародне обговорення — це справа фахівців. Стосовно суті запропонованих змін, то, на мою думку, вони свідчать про намагання встановити механізми контролю виконавчої влади над законодавчою шляхом створення у парламенті верхньої (зверхньої) палати у вигляді Палати регіонів. А все інше просто прикладається. Щодо окремих статей, то впадає у вічі, що розширені умови розпуску Державних зборів (однієї з палат парламенту) і в той же час залишилася не чітко виписаною процедура імпічменту Президента.
Віталій ГОЛОВЕНЬКО, заступник голови Вінницької обласної спілки молодих держслужбовців:
— Нові пропозиції до Конституції вже мають суперечливі деталі. Приміром, звичайну людину можуть звільнити з роботи за один прогул. А народного депутата, за новими пропозиціями, позбавляють мандата після 20 днів відсутності у сесійній залі. Чим депутат відрізняється від звичайного громадянина? Тим паче, що в цій же Конституції задекларовано, що всі люди рівні перед законом.
Людмила ЛЕВЧЕНКО, проректор з навчально виховної роботи Сумськогодержавного університету:
— Опубліковані в газетах Указ Президента України «Про винесення на всенародне обговорення проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України» і сам проект відразу, як мовиться, внесли корективи в життя колективу нашого університету. Насамперед, створили групу з 14 викладачів, до якої ввійшли історики, політологи, соціологи. Йде уважне вивчення та роз’яснення документа на всіх факультетах вузу, опрацьовується кожна стаття, до якої пропонуються зміни.
Акцентується увага, чому саме потрібна політична реформа, перехід до парламентсько-президентської системи управління. Адже йдемо до Європи, хочемо мати демократичне суспільство, в якому будуть чітко розмежовані обов’язки президента держави, Верховної Ради, уряду. Щоб зникло протистояння законодавчої та виконавчої влади. І щоб була чітко закріплена в Конституції єдність більшості Верховної Ради та уряду. Відтак сама собою зникає ніша, заповнена взаємними звинуваченнями, відкривається поле спільної і конкретної відповідальності влади перед людьми. Як позитив відзначаю також пропозицію, щоб усі владні інституції мали п’ятирічний термін повноважень, а кількість народних депутатів зменшилася. Відтак економляться кошти і з’являється можливість меншим числом народних депутатів працювати ефективніше.
