Всупереч, а ніж завдяки. Саме так досягають успіхів більшість громадських організацій. Скоординовані зусилля між суспільними ініціативи і владою – зараз в Україні виключення, а не правило. Більше того, останнім часом тенденцією стало збільшення перепон – від бюрократичних процедур, які відбивають будь-яке бажання діяти, до фінансових та юридичних обмежень. Разом з тим, ефективність і дієвість громадянського суспільства за чотири роки після Революції Гідності, говорять самі за себе. «День» неодноразово звертався до теми викликів перед громадянським суспільством (чит. «Суспільство і влада: системний збій?», «Які «інфекції» в громадянському суспільстві?»), а тепер поспілкувався з керівником програм «Українського незалежного центру політичних досліджень», директор проекту USAID «Громадяни в дії» Максимом ЛАЦИБОЮ, щоб дізнатися погляд функціонера громадянського суспільства зсередини.
«ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ПОЧАЛИ ОТРИМУВАТИ «УДАРИ» ВІД ВЛАДИ»
- Яким був 2017 рік для громадянського суспільства України?
- На мою думку, цей рік був роком роботи, рутини та боротьби. Тобто я не можу сказати, що ми отримали якісь величезні перемоги, у нас з’явилися нові ризики. Але найголовніше, що не відбулося значного відкату. Якщо подивитись на тренди українського суспільства, то вони скоріше негативні. Суспільство розчаровується в реформах, діях влади, падає довіра. Економічна криза триває, і люди особливо не відчули покращення своїх доходів. Якщо ми були захоплені Революцію Гідності, шансами побудувати нове життя, то ця романтика зараз спадає. Хоча я не кажу, що у нас немає реформ. Уряд, який зараз працює, достатньо реформаторсько-налаштований і багато системних змін почав вже здійснювати, але ми не все ще відчули і «побачили у власному холодильнику». Тому в рамках цього загального складного тренду, громадянське суспільство втрималося у своїх обсягах і навіть дещо наростило кількість організацій, нових ініціатив, залучення громадян. Статистика точно про це говорить. Громадянське суспільство залишається «острівцем драйву», руху вперед. Активісти продовжують ставити якісь питання на порядок денний владі, включатися в реалізацію реформ на місцевому рівні. Мені дуже імпонує запровадження громадських бюджетів участі, що з’явились в багатьох містах. І тепер жителі самі пропонують міській раді що змінити в містах.
Також кінець 2016-2017 рр. – це період активної розбудови ОСББ, куди включаються десятки тисяч нових люди. Тобто рух є. Я б назвав 2017 «роком кропіткої роботи».
Ризики, які ми не очікувано побачили – це те, що громадські організації почали отримувати «удари» від влади. «Удар» з боку президента – це закон про електронне декларування активістів-антикорупціонерів. Такого ніде у світі немає. Це скоріше інструмент помсти, ніж той, що сприяє більшій прозорості діяльності організацій. Влітку президент подав ще два законопроекти про додаткову звітність громадських організацій, що містять дуже складні «драконівські» вимоги по звітності, і найголовніше – санкції – виключення з реєстру неприбуткових організацій. Напевно заради цієї санкції вони і задумувалися, щоб мати можливість позбавити статусу неприбутковості і відповідно поставити на межу виживання громадські організації.
Також ми бачимо дискредитаційну кампанію проти громадських організацій, розкручується тема грантоїдства. Хоча цьому немає особливих підстав. Основним отримувачем українським грантів в Україні є уряд. Та технічна допомога, яку отримують міністерства, теж називається грантами. Попередні дослідження говорять, що близько 80% точно отримують міністерства. Я переконаний, що ефективність використання коштів громадськими організаціями на порядок вищий, тому що там є і дуже серйозний контроль з боку донорів, і внутрішня мотивація, і організації хочуть змін і можуть про це прозвітувати.
- Чим ви пояснюєте такий тиск? Існуючий політичний режим не бачить громадянське суспільство своїм партнером?
- Згідно соціології найбільшим рівнем довіри користується церква та армія, потім – волонтери і громадські організації. Рівень довіри до президента, парламенту, уряду, політичних партій дуже низький. Це, звичайно, не подобається політикам. Наближаються вибори. І громадські організації можуть стати авторитетною альтернативною думкою, які оцінюють дії влади. Це не треба будь-яким політикам, чи опозиційним, чи провладним. Тут йдеться скоріше про конкуренцію за правду. Тому політики намагаються своїми політичними, владними діями трошки зменшити рівень суспільної довіри до громадських організацій. З іншого боку, велика кількість громадських організацій ставлять собі завдання побудови прозорого, якісного управління і боротьби з корупцією. А корупція – це спосіб для багатьох політиків чи державних службовців заробляти гроші. І тому, коли приходе якийсь активіст і знищує схему, заради якої він взагалі прийшов до влади, то звичайно це викликає обурення, невдоволення та бажання знищити цю людину чи організацію.
«ДЕПУТАТИ ОБРАЖЕНІ НА АНТИКОРУПЦІЙНИХ АКТИВІСТІВ»
- Ви є членом Координаційної ради сприяння розвитку громадянського суспільства та робочої групи щодо напрацювання поправок до закону, які б скасували е-декларування окремих представників громадських організацій. Як йде цей процес? Який консенсусний варіант пропонується?
- Ситуація достатньо складна. Громадські організації підготували правки до законопроектів президента, які вже передані до АП. Було одне засідання робочої групи, очікуємо наступного. Як нам пояснюють в Адміністрації Президента, депутати не сильно хочуть скасовувати це електронне декларування, тому що ображені на антикорупційних активістів. У них є така фраза: «Ви розділи нас, ми роздягнемо вас». Така позиція у частини депутатського корпусу. Хоча деякі з парламентарів згодні, що це неправильний крок і електронне декларування – інструмент для політиків та чиновників. Тому потрібно вести діалог із парламентом, адже там в основному зараз має ухвалюватися рішення. На жаль, я не відчуваю, що найближчим часом це питання буде вирішене.
Взагалі потрібно перестати пов’язувати електронне декларування і прозорість діяльності громадських організацій, це окремі теми. Я згоден, що над питанням відкритості звітності ГО треба працювати. Тут є два підходи. Або держава, за радянським стилем, змушує законом. Або другий варіант, більш ліберальний, що використовується у європейській практиці – громадське середовище самоорганізовується, визначає стандарти прозорості, їх декларує та звітує. Я прихильник другого варіанту, що в наших інтересах доводити суспільству свою відкритість, показувати всі звіти – і фінансові, і програмні. Дуже багато організацій вже так роблять.
Більш того, в Україні громадські і благодійні організації і так вже багато звітують державі, більше 15 звітів здаємо. Ми пропонуємо, щоб вони вже зараз виставлялися на сайті ДФС. Можна додати нові поля, категорії – це все предмет для обговорення. Але, на жаль, діалогу щодо цього зараз немає, тому маємо таку ситуацію.
«У НАС ЗАРАЗ ВІДБУВАЄТЬСЯ ДВА ПАРАЛЕЛЬНИХ ПРОЦЕСИ…»
- Як ви у цілому оцінюєте державну політику сприяння розвитку громадянського суспільства сьогодні? Наприклад, Міністерством юстиції декларувалося, що до кінця року громадську організацію можна бути зареєструвати он-лайн. Було запущено пілотний проект «Он-лайн будинок юстиції». Чи став він ефективним?
- Я вважаю великим плюсом, що у нас є Стратегія сприяння розвитку громадянського суспільства, урядовий щорічний План заходів на її виконання і власне Координаційна рада. Це необхідний стандарт. Так це працює в країнах Центральної Європи, які вже є членами Європейського союзу. Насправді у нас зараз відбувається два паралельних процеси. Йде конструктивний процес вироблення законодавчих змін для покращення роботи діяльності громадських організацій. Це відбувається на рівні робочих груп міністерств, громадських організацій, експертів. А другий – негативний політичний процес, що полягає у протистоянні між політиками та антикорупційними організаціями, досить часто виливається в нападки, погіршення законодавства. І ці два процеси, на жаль, не перетинаються.
Щодо онлайн-реєстрації громадської організації, справді закон декларує, що можна зареєструвати і громадське об’єднання, і юридичну особу онлайн. На сьогоднішній день дана функція не працює. Це проблема Міністерства юстиції і державного підприємства «Національні інформаційні системи», які фактично саботують виконання закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» і створення нового відповідного програмного забезпечення для Єдиного державного реєстру. Саме ця програма має дати можливість будь-кому зайти зі своїм електронним підписом, підписати ці реєстраційні документи, щоб вони потрапили до реєстратора і він ухвалив відповідне рішення. На жаль, в той час, як ми говоримо, що швидко розвивається електронне урядування в країні, маємо найкращих програмістів в Європі, онлайн-реєстрації поки немає ні для бізнесу, ні для благодійних фондів, ні громадських організацій. Хоча це дуже важливо, бо якщо не оновити цей реєстр відповідно до закону, не буде інтеграції з іншими реєстрами, будемо продовжувати носити купу довідок із органу в орган.
«ТРЕБА БУТИ ЗАВЖДИ ОРІЄНТОВАНИМ НА ЛЮДЕЙ»
- Перед Україною зараз стоїть багато викликів, як російська агресія і гібридна війна, так і повільне просування реформ, бюрократія, корупція. На чому має сфокусуватися, на вашу думку, громадянське суспільство зараз?
- На інтересах людей. Нам – громадським організаціям, благодійним фондам, профспілкам – так само потрібно уважно слухати громадян, розуміти потреби і проблеми. Бо іноді у нас є своя гіпотеза або уявлення, і ми намагаємось її нав’язати. А насправді треба слухати, в чому у них зараз основна проблема і намагатися допомогти з цим. Треба бути завжди орієнтованим на людей, і тоді вони будуть довіряти і підтримувати. Я не думаю, що для громадянського суспільства можна визначити якусь одну задачу. Воно дуже різнобарвне, є різні форми самоорганізації. Є організації, які виключно займаються соціальними послугами, допомогою людям. І їх не витягнеш, щоб вони аналізували політику. Вони не для цього створені. Інші контролюють владу, роблять моніторинги, звертаються до правоохоронних органів. До речі, вважаю, що громадянському суспільству України час розвивати свою спроможність надавати соціальні послуги. І я закликаю Міністерство соціальної політики розпочати нарешті цю реформу.
