25 квітня 1920 року прийшла на світ скромна українка, котра стала величною у своєму служінні Україні. Знала, шанувала українську історію, що її віддано пропагувала й ділилася своїми знаннями із сучасниками. Була воістину Великою Просвітителькою!
Народилася Ольга у Львові в родині Василя та Анастасії Андрущаків. Навчалася у вселюдній школі ім. Б. Грінченка й у гімназії Кокорудзів.
З дитячих літ вирізнялася активністю, патріотизмом та щирим прагненням служити Україні. Будучи ученицею, організувала аматорський гурток, випускала ілюстровану стінгазету, була членом руханкового товариства «Сокіл».
Із 1936 року відвідувала читальню «Просвіти» на передмісті Богданівка у Львові, де співала в хорі, брала участь в аматорських виставах, ходила колядувати, збираючи кошти на народні потреби.
Після відновлення Української державності 1941 року працювала в Українському Червоному Хресті (УЧХ), пізніше влаштувалася на працю в делегатурі Українського допомогового комітету «Городоцьке».
1941 року вона стала членом «Січі» та Жіночої служби України, але невдовзі німецька окупаційна влада заборонила їхню діяльність. Був дозвіл лише на читальні культосвітнього характеру. При культосвітній референтурі організувалася жіноча секція, очільницею якої обрали Ольгу. Одночасно виконувала обов’язки секретаря читальні. Організовувала чайні вечори, конкурси декламаторів, «свячене», «просфору», збирала допомогу для біженців із Харкова, котрі втікали від більшовиків. Дівчата із секції на Святвечір ходили до полонених у лікарні з вечерею, хором і святковими смаколиками.
У цей час Богдана Світлик, славна героїня визвольної боротьби, залучила Ольгу Андрущак до організації ОУН. Ольга мала свою малу ланку і займалася видруком підпільної літератури — листівок та вісника «Вісті з фронту».
Відбула у Брюховичах курси організаторів жіноцтва, навчалася на санітарних курсах, які ініціювала ОУН. Опікувалася двома пораненими підпільниками, які лежали в лічниці митрополита Шептицького, постачала їм ліки.
Вечорами вела гурток молоді, працювала з просвітянським доростом (від 7 до 17 років). Діти вчилися історії, географії України, ставили п’єси, ходили з колядою, відвідували на цвинтарі могили усусусів і замордованих у тюрмах НКВС, збирали одяг та харчі для біженців із Харкова, відвідували українських хлопців, котрі працювали в «бавдінсті» (будівельній організації, до якої німці примусово залучали молодь, яку тримали під наглядом), доставляли їм смаколики з нагоди релігійних свят.
1944 року, після приходу радянської влади, Ольгу як загрожену, бо діяльність її була відома широкому загалу мешканців, ОУН відіслала «в терен», тобто в села на підпільне становище. Але давалося взнаки її слабке здоров’я — траплялося непритомніти, стався приступ апендициту, тож довелося повернутися додому. Тут довідалася, що совєтська міліція вже розшукує її.
Як могла, змінила зовнішній вигляд і влаштувалася на працю до Національного музею, де директором був визначний український науковець-патріот Іларіон Свєнціцький. Цей період був дуже благодатним для Ольги, та незабаром добра знайома попередила, що її збираються заарештувати. Звільнилася з роботи і виїхала у Радехівський район, де влаштувалася на роботу в радгоспі бухгалтером.
Та влада не покидала пошуків за нею. Шукали у батьків, робили обшуки, підсилали донощика. У пошуку виходу вирішила виїхати до Норильська, де працював брат її шваґра. Там працювала газоаналітиком на металургійному заводі.
1955 р. вийшла заміж за колишнього політв’язня Михайла Гладуна, змінила прізвище.
А через рік Ольга Андрущак-Гладун повернулася до Львова. Працювала на заводах «Металіст» та «Полонина». Виховала сина й дочку.
Була членом приватного товариства людей, які гуртувалися навколо національної ідеї, контактували з підпільними греко-католицькими священниками, всіляко допомагали їм у підпільному душпастирюванні. Спільно відзначали релігійні й національні свята, збирали кошти для допомоги політв’язням та їхнім родинам. Деякий час Ольга Гладун допомагала В’ячеславові Чорноволу, зокрема, друкувала його «Горе з розуму».
З настанням українського відродження вона активно долучилася до громадсько-просвітницької роботи. 1989 року стала членом Товариства «Просвіта». 1990-го створила на заводі «Метал — Орбіта» осередок Товариства української мови, в якому була очільницею, їздила до Києва на Всеукраїнську конференцію «Просвіти».
1993 року вступила до Союзу українок, а 1995-го — до Ліги українських жінок. І повсюди була активна й ініціативна.
Як активний член Ліги українських жінок п’ять разів працювала безоплатно в дитячих таборах, які організовувалися Лігою для львівських дітей, котрі не мали змоги виїздити на літні вакації. У цих літніх таборах національно-патріотичне виховання було на першому плані. Ольга Гладун завжди могла багато й цікаво розповідати про історичні події та постаті України. Вона невтомно проводила з дітьми екскурсії до Шевченківського гаю і на львівські цвинтарі, де вшановували пам’ять героїв та видатних людей. Упродовж усієї своєї громадської діяльності Ольга Гладун виняткове значення надавала контактам зі школами, дитячими закладами, училищами, завжди і всюди дбала про патріотичне виховання дітей та юнацтва.
Із душевних якостей її вирізняли скромність та щирість, глибока побожність, надзвичайна порядність, кристальна чесність — вона справді може служити еталоном святості сучасної людини.
Багато й сумлінно Ольга Гладун працювала над поширенням знань про визначні події української історії та її видатних діячів. Регулярно вела «Історичний календар», плекаючи історичну пам’ять нашого народу, впорядковувала до друку довідники пам’ятних дат, писала статті про значимі події.
16 грудня 2010 року Ольга Гладун відійшла до Господа, залишивши глибокий і світлий слід у пам’яті сучасників.
