У Національному музеї українського народного декоративного мистецтва триває виставка «Пластика лемківського різьблення». Музей не вперше звертається до лемківської тематики. Кілька років тому тут відбулася виставка, присвячена лемківському художнику-самородку Никифору Дровняку, ініційована Музеєм Никифора у Криниці (Польща).
На виставці представлено роботи 38 різьбярів, серед яких — відомі династії Сухорських, Одрехівських, Кищаків, Орисиків, Долинських та інших майстрів. Ця колекція зібрана музеєм упродовж 40—80-х років минулого століття на різноманітних виставках, де ці роботи закуповувалися. Таким чином, зараз до його фондів належать 240 робіт, значна частина з яких експонується на виставці. Про це розповіла заступник генерального директора з наукової роботи Людмила БІЛОУС.
Володимир ХИЖИНСЬКИЙ, доцент кафедри художньої кераміки, дерева, скульптури та металу Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука, відзначив, що роботи вражають майстерністю, неперевершеним володінням матеріалом, цікавою стилізацією. Назагал дерев’яна пластика мало відома поціновувачам мистецтва. Її потрібно популяризувати, вивчати. Є дуже багато матеріалів для роздумів, дискусій, мистецтвознавчого аналізу.
Юрій БОНДАР, банківський працівник, а також дослідник, колекціонер різьблених робіт, наголосив, що лемки, на відміну від західних різьбярів, у своїх роботах зображують сюжет, у якому міститься якась історія. Відкрив для себе лемківське різьблення, коли до його рук потрапила книжка Степана Кищака. Знайомлячись з ілюстраціями, був здивований художнім рівнем представлених у книжці робіт. 2013 року на «барахолці» побачив деякі з них по 200 — 400 грн. На сьогодні в його колекції понад 200 робіт, із них орієнтовно 50 — лемківське різьблення.
Виставка вражає філігранністю робіт. Сценки із життя етносу, колоритні типажі з тонко переданою емоцією, птахи і звірі у природних умовах, сувенірні вироби — всі ці роботи щедро діляться з відвідувачами позитивною енергетикою, з якою майстри різьблення творили свої шедеври. Виставка триватиме до 3 вересня 2018 року.
КОРОТКО ПРО ЛЕМКІВ
Перші згадки про мешканців гір, де ще донедавна проживав цей етнос, знаходимо в «Повісти минулих літ» давньоруського літописця Нестора. Він згадує про слов’янське плем’я білих (західних) хорватів (горян). Вони своєю мовою, культурою не відрізнялися від наддніпрянських племен і самі себе називали на початку IX століття «русами», «русинами». І аж у XIX столітті через часто вживану часточку «лем», що означає «тільки», «лише» їх почали називати лемками, а територію їхнього розселення — Лемківщиною.
Всі енциклопедії — від «Великої загальної енциклопедії» (Варшава, 1910 р.), «Большой Энциклопедии» (Санкт-Петербург, 1903 р.) до «Дер гроссе Брокгауз» (Мюнхен, 1955 р.) — стверджують, що лемки є часткою українського народу.
Всього у світі проживає орієнтовно 1 мільйон лемків — половина з них в Україні. Всі вони свідомі того, що є частиною українського народу, за винятком невеличкої групи людей на Закарпатті, які разом з теж нечисленною групою людей за кордоном вважають себе «карпаторуським народом».
Наприкінці 1980-х лемки в Україні згуртувались у товариство «Лемківщина».
