1886 р. мій прадід Михайло Юхимович Філіпченко, відомий агроном, перейняв на себе в украй занедбаному стані управління Мошногородищенським маєтком графині Катерини Андріївни Балашової, що був розташований у Київській губернії. Протягом 11 років, унаслідок заміни кадрів і наведення ладу в рахівництві, вживання новітніх агрономічних заходів, особливо з вирощування цукрового буряка, збиткове господарство поступово стало зразковим високорентабельним сільськогосподарським підприємством. А вже 1898 р. Михайлові Філіпченку наполегливо запропонували прийняти в Санкт-Петербурзі керування всіма справами Балашових. Крім сільськогосподарських маєтків, сюди входили також гірничопромислові, соляні та інші заводи.
Підсумки своєї діяльності в маєтку Михайло Філіпченко виклав у монографії «Мошногородищенський маєток Катерини Андріївни Балашової. Опис маєтку, організація та господарювання». Велика за обсягом книга, ілюстрована кліматичними таблицями, подає аналіз рельєфу ґрунтів 12 економій маєтку, характер структур і родючості від чорнозему до сипких пісків і заливних лук, детально описано сівозміни, застосовувану машинну техніку та реорганізацію лісового господарства. Книга становить науковий, так і історично-пізнавальний інтерес. Багато років вона служила для практиків сільського господарства настільним посібником.
1896 р. господарство маєтку і працю М. Філіпченка було представлено на Всеросійській промисловій виставці в Нижньому Новгороді, а Михайла Юхимовича було відзначено найвищими нагородами як за господарювання, так і за опис маєтку. Агротехнічні прийоми, які застосовував у своїй роботі М. Філіпченко, й досі вважаються новаторськими.
Ім’я М. Філіпченка занесено до Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона (1902 р.). Як розповідають старожили Городища, він видавався дещо суворим, вимогливим до себе та інших. Насправді ж Михайло Юхимович був чуйним і добрим. Я був украй здивований, що в деяких мешканців зберігається пам’ять про нього у вигляді його книги. Фамільна книга прадіда «Мошногородищенський маєток», подарована 1974 р. моїми двоюрідними бабусями городищенському народному музеєві, зникла. Але мені поталанило: таку саму книгу місцевий колекціонер, коли дізнався, що я правнук Михайла Юхимовича, передав нашій родині, оскільки музею на той час уже не було.
М. Філіпченко вважав, що поширення агрономічних знань у сільській місцевості потрібно починати з піднесення загальної культури населення. Тому, дбаючи про те, щоб сільська молодь здобувала знання, він із дозволу графині К. Балашової звернувся до Міністерства державних маєтностей з клопотанням про перетворення Городищенської початкової школи на Мошногородищенську нижчу сільськогосподарську школу I розряду для хлопчиків і дівчаток. Школу було відкрито 1 жовтня 1891 р., а опікуном було призначено — аж до самої смерті 1908 р. — Михайла Юхимовича Філіпченка.
У різні часи школа мала різні назви: сільськогосподарське училище, агропрофшкола, садовогородний технікум, радгосп-технікум Мліївської дослідної станції ім. Л. Симиренка, аграрний технікум і, нарешті, Городищенський державний коледж Уманського державного аграрного університету.
Коледж очолює Іван Іванович Хоменко — доктор сільськогосподарських наук, професор, академік УААН, заслужений діяч науки і техніки, лауреат Державної премії. «День» 2001 року писав про І. Хоменка в статті «Український сад № 1», тоді він працював директором Мліївського інституту садівництва ім. Л. Симиренка.
То хіба міг мій прадід мріяти, що його витвір очолюватиме доктор наук, професор, академік і що коледж випускатиме бакалаврів за фахом «агрономія»? Я пишаюся своїм прадідом і відчуваю, що частина прадідівської слави, точніше її відблиск, дістається й мені, його правнукові. Та при цьому відчуваю, з якою пошаною ставляться до нашого роду, нашого імені місцеві старожили й журналісти. Щоб не залишитися в боргу, ми з синами Володимиром та Олександром 2007 р. відновили стенди музею коледжу портретами, світлинами, документами і наочним приладдям, пов’язаними з життям і діяльністю М. Філіпченка.
Я знаю, що Лариса Олексіївна Івшина — невтомний борець за пробудження патріотичної свідомості в середовищі української молоді та студентства. Дух газети, спадкоємність її поколінь ви прагнете передати через Літню школу журналістики. Накопичений досвід газети, її світоглядні позиції випускники школи поширюють на всю Україну, передають через «крапельне поширення та правильне сприймання» елемент «вірусу українського патріотизму» (Кирило Галушко). Нещодавно «День» проводив фотовиставку в Ніжині, де народився і навчався в Гімназії вищих наук князя Безбородька Юхим Іванович Філіпченко (батько Михайла Юхимовича), а організатор фотовиставки Микола Шкурко — наш друг. Подивіться, стільки збігів.
Городище — місто з великою історичною долею. Кожному городищанину відомі з переказів дідусів і бабусь імена колишніх власників Городища — князя Михайла Семеновича Воронцова та графині Катерини Андріївни Балашової. Це на їхній благодатній землі рід Симиренків дав свої сходи, з кріпаків вийшли і цукрозаводи Яхненків — Симиренків, які побудували перший у Росії машинобудівний завод у Млієві.
Мліїв та Городище були гніздами українського вільнодумства, і до переліку благородних справ роду Симиренків входили імена всесвітньо відомих учених та меценатів української культури. Тут свого часу гостював Тарас Шевченко. Тоді ж Платон Симиренко фінансував видання Шевченкового «Кобзаря» та «Букваря». Не було жодної загальноукраїнської справи чи акції, яку не підтримав би Василь Федорович Симиренко. Десять відсотків зиску з цукроварні він щорік відраховував на українську культуру і практично фінансував усі українські газети. Ім’я Льва Платоновича Симиренка широко відоме у світі як короля садівництва. Його син Володимир Львович також народився у Млієві та продовжував батькову справу в царині садівництва. Коли знаменитий Мліївський розплідник помології Л. Симиренка одержав статус Центрального державного плодорозсадника України, Володимир Львович був його директором і загалом завершив справу декількох поколінь. У Городищі, з легкої руки графині Балашової, Михайло Філіпченко заснував Мошногородищенську школу — нині коледж, який 4 жовтня 2011 року відзначатиме 120-ту річницю.
Що ріднить родини Симиренків, Філіпченків та Кистяківських? Михайло Юхимович був одружений з Людмилою Федорівною Кистяківською, а Олексій Платонович Симиренко — з її молодшою сестрою Ольгою. Михайло Юхимович мав п’ятеро дітей: двох синів і трьох дочок — Надію, Катерину та Олену. Його сини, Михайло і Василь, у Городищі перші «ази» наук освоювали в українського вчителя Пашковського, а потім — у київській Першій гімназії та мешкали в бабусі Варвари Василівни Кистяківської (тітка Андрія Бєлого). Ріднять і споріднені професії Льва Платоновича та Михайла Юхимовича — помолог і агроном; одного й того ж року — 1886-го — з’явився Мліївський розплідник Л. Симиренка і розпочав агрономічну діяльність М. Філіпченко в Городищі.
З повагою друг газети «День», Борис ФІЛІПЧЕНКО
