До числа знаменних віх в історії світової космонавтики, нарівні з першим польотом людини в космос і висадкою на Місяць, по праву належить і перший вихід людини у відкритий космічний простір. Сьогодні виповнюється 40 років відтоді, коли житель планети Земля — радянський космонавт Олексій Леонов — уперше залишив космічний корабель і вийшов у відкритий космос. Це вже набагато пізніше космічні польоти й робота у відкритому космосі стали чимось звичним у нашому житті, а в ті дні кожен політ був новим досягненням у розвитку космонавтики і святковою подією не лише для країни, чиї посланці штурмували Всесвіт, а й для всього людства. Однак не завжди громадськість знала, якою ціною досягається чергова перемога в космосі — щоб не псувати святкового настрою, офіційні особи приховували подробиці космічних польотів, залишаючи «за кадром» виниклі нештатні ситуації, які часто могли коштувати космонавтам життя. Про те, як відбувався той історичний політ «Восхода-2», з якими «сюрпризами» довелося зіткнутися в космосі й на Землі Павлу Бєляєву й Олексію Леонову, про героїзм, мужність і витримку космічного екіпажу розповідає Геннадій ПОНАМАРЬОВ, заслужений випробувач космічної техніки, полковник у відставці, який 30 років прослужив в інженерно-випробувальних частинах космодрому Байконур.
18 березня 1965 року з першого стартового майданчика полігона Тюра-Там (космодромом Байконур він стане пізніше) стартував корабель «Восход-2» з командиром корабля Павлом Бєляєвим і другим пілотом Олексієм Леоновим. Посаду «другий пілот» у радянській і російській космонавтиці застосували вперше і востаннє. Використовувалися назви «інженер-дослідник», «бортінженер». Перед польотом екіпажу Бєляєва в космос запустили безпілотний «Восход». Але через нерозрахункову роботу систем корабля спрацювала система АПО — аварійний підрив об’єкта: так називали космічний корабель практично в усіх інструкціях і робочих документах. Не було класики випробувальної роботи — вдалого пуску безпілотного корабля або серії пусків безпілотних кораблів. Екіпаж Павла Бєляєва вирушав у політ без попередньо проведених успішних випробувань. Надалі ми обпечемося, й дуже боляче, трагічно, повторивши такий самий підхід до польоту першого космічного корабля серії «Союз», втративши Володимира Комарова, але це — окрема тема.
Програмою польоту був передбачений перший в історії світової космонавтики вихід людини у відкритий космос. Перед пуском корабля головний конструктор ракетно-космічних систем Сергій Корольов просив-переконував Олексія Леонова: «Ти вийди й увійди, тільки нічого не вигадуй». Леонов погодився: він ще не знав, в якому захваті він буде від космосу з його барвами, адже Леонов — художник, і який злий жарт з ним зіграє ейфорія бездонного космосу, що дозволила йому побачити одразу всю країну — від Кавказу до Камчатки. А на стартовій позиції Корольов відкличе убік буквально на мить П. Бєляєва і щось коротко йому скаже, буквально, кілька фраз. Уже багато пізніше стали відомі деякі подробиці цієї розмови перед посадкою в корабель. Стверджують, що Бєляєв отримав суворі інструкції від Корольова про порядок дій командира, якщо станеться щось незвичайне з Леоновим у відкритому космосі. Наприклад, якщо Леонов не зможе увійти в корабель, то його потрібно було залишити в космосі, щоб урятувати життя хоча б Бєляєву. Леонов, який дізнався про все це пізніше, досі не може повірити в такий поворот подій, стверджуючи: «Та Паша краще застрелився б, ніж пішов на таке». Така світла віра у високі особисті якості Бєляєва робить честь Леонову. У Корольова і Бєляєва вже ніколи не запитаєш, а Леонов свою думку висловив раз і назавжди.
Коли космічний корабель «Восход-2» здійснював другий виток навколо Землі, «Алмаз» — такий позивний мав Леонов — згідно з програмою польоту вийшов через спеціальний шлюз у космос. Вийшов, сів на зріз тубуса шлюзу, подивився на казкову картину космосу і доповів командиру: «Кавказ піді мною!» Справді, Кавказ і Чорне море були під ним. Одночасно проглядалася вся величезна країна — аж до Камчатки. Знявши кришку з об’єктиву кіноапарата, фіксуючого історичні кадри виходу людини в космос, Леонов, ніби хлопчисько, пожбурив її в космічну безодню. Жовте Сонце було зовсім іншим, ніж побачити його із Землі. Світлофільтр не надто захищав від буяння барв космосу. Згодом, після історичного польоту, Леонов створить цілу серію картин, відобразивши в них все, що він побачив у відкритому космосі. Однак краса космосу приховувала в собі й небезпеку — довгий, п’ятиметровий фал, що зв’язував Леонова з кораблем, в умовах невагомості «зазміївся», оповивши космонавта й конструкцію корабля. Один необережний рух у просторі без опори спричиняє обертання космонавта, що й сталося з Леоновим і призвело до зіткнення космонавта з корпусом корабля. На щастя, шолом із склінням та фільтром дотичний удар витримав...
Недарма так наполягав Корольов Леонову — тільки вийти в космос і увійти в корабель, космічні «пригоди» на цьому не закінчилися. Леонов знімає кінокамеру з кріплення на корпусі корабля та робить спробу укласти її в спеціальну бічну кишеню, але скафандр роздувся, і клапан кишені став єдиним цілим зі скафандром. Тоді, вирішив Леонов, плавно заштовхуватиму кінокамеру в тубус шлюзу. Штовхнув кінокамеру, і вона впливла у шлюз. За інструкцією Леонов мав входити до шлюзу ногами вперед, тримаючись руками за спеціальні поручні на зрізі тубуса, щоб закрити за собою кришку тубуса. Але скафандр, що роздувся, не дозволяв цього зробити. Порушуючи інструкції, Леонов випустив тиск у скафандрі та знову почав протискуватися в шлюз діаметром 90 сантиметрів головою вперед. Пульс у нього в цей момент за свідченнями телеметрії сягнув 190 ударів на хвилину! Піт заливав лоб й очі, майже нічого не було видно. Кисті рук вискочили з рукавичок, стопи ніг вийшли з чобіт скафандра. До того ж корабель ось-ось мав увійти в тінь, і Бєляєв вимагає-просить Леонова встигнути увійти в корабель до настання короткочасної космічної ночі. А той наполегливо повзе на колінах до люка, штовхаючи кінокамеру вперед. Як льотчик- винищувач, добре знаючи, що результати успішної атаки фіксує кінокулемет, він робив усе для того, щоб заштовхнути камеру в люк корабля. Немає фотоплівки з результатами атаки — немає успішної атаки, і ніхто тобі на слово не повірить. (Хоча набагато пізніше повірили американцю Юджину Сернану, який після виходу у відкритий космос із корабля «Джеміні-9» при поверненні впустив касету з плівкою в космос). За кілька хвилин до входу в тінь Леонов встигає ввалитися в люк і задраїти його.
Щойно Бєляєв доповів Корольову, який був на полігоні Тюра-Там, що Леонов уже в кораблі, в кабіні корабля несподівано почав падати тиск і повітря почало витікати зі спускного апарату. Потрібно було терміново припиняти політ і негайно сідати на Землю. Вслід за падінням тиску виникла наступна нештатна ситуація: після відстрілу вже непотрібного шлюзу корабель втратив стабілізацію, і його закрутило навколо повздовжньої осі. Лихо, та й годі: в такому положенні не можна було зорієнтувати корабель для здійснення посадки таким чином, щоб двигун був спрямований проти бігу корабля. Інакше корабель замість імпульсу на гальмування може отримати імпульс на розгін, перейшовши на вищу орбіту, а паливо для повторної спроби гальмування вже витрачене. У такій ситуації врятувати корабель і життя космонавтів було б неможливо.
Центр управління польотами мовчав, одна нештатна ситуація доповнювалася іншою, тут поки не до порад і рекомендацій. Група аналітиків гарячково працювала над оцінкою ситуації. А тут ще вийшла з ладу апаратура для утворення двокомпонентної дихальної суміші, і для дихання космонавтів почав надходити тільки чистий кисень. Щонайменша іскра при замиканні або розмиканні навіть контактів реле, і вибух із пожежею всередині малого об’єму кабіни корабля був би неминучим. (Такий випадок стався пізніше в американців 21 січня 1967 року, коли внаслідок короткого замикання в бортовій апаратурі космічного корабля «Аполлон-1» під час наземних випробувань загинули троє астронавтів). А на екіпаж «Восхода- 2» чекала нова біда: при підриві піроболтів, за допомогою яких шлюз кріпився до конструкцій корабля, пороховою сумішшю запорошило бленди датчиків сонячної орієнтації. Основна, сонячна система орієнтації, вийшла з ладу, внаслідок чого автоматична орієнтація корабля, отже, і посадка, стала неможливою. Залишалася тільки надія на посадку за допомогою резервної, іонної системи орієнтації, яку в реальному польоті ще жодного разу не випробовували.
Командир корабля доповів на Землю про нову нештатну ситуацію і попросив дозволу на посадку за допомогою іонної системи орієнтації. Юрій Гагарін, який здійснював зв’язок з екіпажем «Восхода-2», подивився на сидячого поруч із ним Сергія Корольова, який за гучним зв’язком чув переговори між ЦУП і екіпажем. Корольов, який до цього моменту не втручався в процес управління польотом, проаналізував ситуацію і через 30 секунд прийняв рішення: мовчки, кивком голови дав «добро» на спуск і посадку «Восхода-2» в режимі ручного управління за допомогою іонної системи орієнтації. Гагарін, не приховуючи свої емоції, одразу ж скомандував Бєляєву: «Паша! Валяй вручну!» А більше «валяти» не було на чому. Бєляєв — колишній командир ескадрильї морської авіації, найстарший серед космонавтів за віком — у цій ситуації залишався спокійним і по-військовому витриманим. Зорієнтувавши вручну космічний корабель, він посадив його, як потім виявилося, у глуху тайгу за 180 км від міста Перм. Те, що вони сіли на своїй території, космонавти визначили за зоряним глобусом, який показує поточне географічне положення корабля, що зняло важку для них проблему: вкрай небажаним було, м’яко кажучи, опинитися на чужій території.
Приземлилися в тайзі, мороз — мінус 25. Від хвилювання і перенапруження обидва космонавти мокрі, як миші. Просто на морозі зняли з себе скафандри та нижню білизну, викрутили її насухо й одразу ж одягли на себе. Відпороли ножем, що входить до недоторканного аварійного запасу (НАЗ), від скафандрів жорсткі частини багатошарової екранно- вакуумної теплоізоляції та прив’язали їх до тіла стропами від парашута як накидки. Потім сірниками з НАЗ розпалили багаття і почали чекати, доки аварійно-рятувальні партії, відправлені на пошук, знайдуть їх. Секретну документацію слід було спалити згідно з інструкцією, а ось корабель, уже як військове майно, необхідно було передати, що називається, з рук у руки. Як люди військові, вони розуміли, що маховик пошуку розкручується довго, і налаштувалися на тривале сидіння в тайзі.
Так воно й було. І якщо по Всесоюзному радіо оголосили, що після посадки в тайзі екіпаж відпочиває на обкомівській дачі, то ТАСС виявив витримку і тримав паузу, як її тримає хороший актор, в очікуванні, коли космонавтів евакуюють із тайги. Першими, хто їх знайшов, була партія, до складу якої увійшли начальник випробувальної групи космічних кораблів полігона Тюра-Там майор Володимир Бєляєв і начальник випробувальної монтажної команди старший лейтенант Сергій Артьомов. Вони і прийняли корабель, і доставили його на полігон, куди прилетів й екіпаж.
Тільки 23 березня Москва урочисто зустріла героїв космосу. А штаб пошуку продовжував вирішувати нове завдання — знайти рятувальні партії, які заблукали в тайзі в пошуках космонавтів. На щастя, знайшли всіх.
