Рік тому Наталія Гук, відома кримська дитяча письменниця, видала книжку в співавторстві зі своїм сином Андрієм Дергаєвим. Коли виникло бажання написати книжку, Андрію було лише 12 років. З дитинства привчившись фантазувати, хлопчик склав історію — каже, вигадав на ходу. Знаючи інтерес матері до творчості, він вирішив створити її електронний варіант. Наталії казка сподобалася. Але, як вважає письменниця, для написання хорошої історії дитяча безпосередність, простота і легкість стилю мають поєднуватися з майстерністю, що приходить лише з часом. Тому вона вирішила доопрацювати історію, додати своє бачення. Так по черзі мати і син змінювали та доповнювали створений ними світ, поки не вирішили нарешті: «Оце воно!» Першими рецензентами «Очень страшной сказки» виступили друзі Андрія та батько. На превелику радість письменників, вони оцінили казку на «відмінно». Затримка була за малим — залишалося лише прикрасити текст малюнками Галини Яковлєвої, з якою Наталія Гук уже давно співпрацює. Каже, художниця чудово розуміє її задумки.
Уперше казку опублікували в літературно- художньому журналі «Алые паруса», там її прочитав президент Центру духовного розвитку «Галактика», філолог і юрист Володимир Федоров, який виступив рецензентом. Він відгукується про твір iз особливою теплотою: «Простий, але цікавий сюжет із перших же слів інтригує читача таємничістю та магією подій: три чарівні міста, три скриньки, добрий чарівник і злий. Осучаснені імена героїв казки: добрий маг — Чипушила, його внучок — Чипушок, принцеса — Мира». Сюжет чарівної казки закручений у традиціях детективного жанру: злий маг на ім’я Ужас краде наречену Чипушка принцесу Миру, щоб обміняти її на внука доброго Мага. Зло в результаті пошилося в дурні та зазнало поразки. Добро перемагає. У сюжеті казки душу злого Мага злий Дух забирає в підземне царство мертвих. А Чипушок одружується з принцесою Мирою, вони живуть довго та щасливо. Ця книжка корисна «маленьким читачам тим, що у її створенні брала участь дитина. Книжка — розмальовка, і тому кожна маленька людинка може попрацювати досхочу, закінчивши казкове містечко на власний розсуд, застосувавши всі свої дитячі фантазії», — каже Федоров. До того ж дитина вчиться ставитися до читання не як до пасивного поглинання інформації — вона виражає своє бачення та розуміння героїв.
Традиція розказувати своїм дітям цікаві вигадані історії існує в сім’ї Наталії вже не одне покоління. Наприклад, бабуся Наталії була для неї невичерпним джерелом мудрості: з її вуст зачаровано лилися афоризми та приказки. І в голові маленької Наталі самі собою народжувалися оповідання та вірші. Вона розказувала їх подругам і братам, перевіряючи на них свій талант. «Сподобалося, слухають, — отже, можна писати». Так щоденник майбутньої письменниці поповнювався новими історіями.
Будучи в тому віці, коли її син написав «Очень страшную сказку», Наталя публікувала вірші в журналі, писала статті. Мріяла видати книжку для дітей, але на той момент сімейний бюджет не дозволяв такої розкоші. Чи то бажання матері передалося сину, чи то позначилося виховання, але любов до письменництва виникла й у Андрія. Він теж хотів піти по стопах матері, здобути філологічну освіту. Але, як вважає жінка, в наш час літераторам нелегко заробити на хліб. Водночас вона заохочує бажання хлопчика писати. Тому в 2005 році вона вирішила видати свою п’яту за рахунком і першу — для сина — книжку за рахунок сімейного бюджету. Її роздарували на заходах, друзям і знайомим, у бібліотеки. Книжка припала до смаку юним читачам — «у вигляді відгуків повернулося те тепло, яким ми хотіли поділитися», — каже письменниця.
«Очень страшная сказка» виявилася не найстрашнішою. Дитячий погляд, що вміє підмітити, уловити щось незвичайне, гармонійно поєднується з дорослим, тверезим, що вчить дивитися на проблеми як на цілком вирішувані завдання. Батьки вчать дитину, а дитина — батьків. Так і здійснюється зв’язок поколінь...
