За кількістю реформ на душу населення Україна, мабуть, посідає перше місце у світі. Що тільки у нас не реформували і не реформують: економіку, політичну систему, охорону здоров’я, освіту, науку... Тепер ось і за бібліотеки взялись. Ніхто не заперечує — країна на перехідному етапі дійсно потребує реформ. Але чомусь результатів реформування або не видно, або вони зовсім протилежні очікуваним. При цьому «реформатори» забувають відоме прислів’я: «Сім разів відміряй — один раз відріж», — тим більше, що «різати» часто доводиться по живому. Але всі, хто відгукнувся на матеріали «Загальні» бібліотеки: за і проти» («День», № 37) та «Недитяча» економія» («День», № 53), — працівники бібліотечної сфери, батьки юних читачів — його добре пам’ятають. Саме тому обговорення запропонованої чергової новації — об’єднання дитячих і юнацьких бібліотек з бібліотеками для дорослих — на сторінках «Дня» позбавлене емоцій, і всі автори насамперед намагаються змоделювати результати: що ми матимемо і хто виграє від реалізації даного проекту. Сьогодні, оприлюднюючи думки ще трьох наших читачів, ми хочемо звернути увагу ініціаторів об’єднання на те, що 99% авторів листів до «Дня» і опитаних нами експертів аргументовано висловилися проти реалізації цієї ідеї. Отже, тепер черга за урядом.
Я — проти!
Діти — наше майбутнє, але у них повинно бути і сучасне. Невже ця, як кажуть, прописна істина невідома тим, хто надихнув пана Дмитра Табачника озвучити на засіданні колегії Міністерства культури і мистецтв України ідею об’єднання нині існуючих бібліотек для дітей, юнацтва та дорослих?
Я повністю погоджуюся з авторами публікацій у газеті «День», які одностайно висловлюються за існування унікальної системи бібліотек для дітей. На запитання анкети: «Чи потрібна дитяча бібліотека?» — відповіді дітей, батьків, вчителів однозначні: «Так, потрібна!» Бо завжди в ціні ерудиція, розум, освіченість, широкий світогляд. А щоб усі дитячі бібліотеки досягли сучасного рівня, потрібно не вивільняти додаткові площі від об’єднання бібліотек, а виділяти їм кошти на придбання комп’ютерів.
Що дійсно хвилює — це те, що новою літературою сьогодні не забезпечена жодна бібліотека, і цю проблему ніяке об’єднання бібліотек не вирішить. На жаль, ніяких позитивних зрушень не внесла і постанова Кабміну від 01.07.2002 р. № 900 «Про затвердження програми поповнення бібліотечних фондів на період до 2005 року».
Давайте замість питання «Бути чи не бути?» разом подумаємо про завтрашній день держави і не дамо загинути дитячим бібліотекам, цим острівкам добра і мудрості.
Ольга ДУБОВА, директор Черкаської обласної бібліотеки для дітей, заслужений працівник культури України
«Пише вам старий бібліотекар...»
Я була вражена, прочитавши статтю «Загальні» бібліотеки...». Чи розуміють теперішні управлінці, що запропонована ними реформа — це пряме знищення дитячих книгозбірень, цієї унікальної системи, яка створювалася протягом сторіччя; загибель спеціалізованих книжкових фондів — нашого безцінного багатства? Втраченого не відновити ніколи. А кадри, які працюють сьогодні, — це нечисленні фахівці, підготовані бібліотечними інститутами та багаторічною практикою. Вони — бібліотекарі — вчителі, наставники, часто мами, бабусі. Вони ж за ручки ведуть хлоп’ят і дівчаток через світ казок, ігор — до світу мудрих, потрібних книг. Це називається керівництво читанням у саме такий час, коли дитина формується як читач. І скільки методів вигадали бібліотекарі! Пам’ятаю гру «Чи знаєш ти лікарські рослини?» Дітлахи самі відібрали книги для виставки. Місяць тривала підготовка. Було розібрано всі книги — сиділи в читальній залі. У день підбиття підсумків кожен читач приніс із собою рослини. І почалося визначення рослин за живим «гербарієм»... Галас, суперечки... Не хотіли йти додому...
Хлоп’ята писали до книгозбірні з війська, з інститутів приходили з квітами. Специфіка дитячих книгозбірень — особлива. Мудрі люди не випадково виділили-відділили їх. ВІДДІЛИЛИ...
І комусь спала на думку дикість — об’єднувати книгозбірні. А може, об’єднаймо дитячі книгозбірні з дитячими садками?! Безглуздо? Так само, як «загальні» книгозбірні. І це в той час, коли діти комп’ютерами відлучаються від читання, стали менше читати, коли в нашій країні виникла проблема безпритульних дітей.
Цікаво, хто-небудь у коридорах влади підрахував, скільки дітей піде на вулицю після такої «реорганізації» книгозбірень і скільки коштуватиме будівництво і утримання додаткових інтернатів для безпритульних дітей?
І можливо, не на цьому треба заощаджувати, а шукати гроші в іншому місці?
Міфічний виграш
В усьому світі об’єднання, інтеграція, спільна діяльність вважається благом та надбанням. Але за однієї умови: якщо ті, хто об’єднується, переслідують одну й ту ж мету — покращання умов діяльності. Що ж, справді, виграє держава, місцеві бюджети, бібліотеки і, нарешті, населення — теперішні і потенційні користувачі книгозбірень, заради яких, власне, і затівається задумана «реорганізація»?
Вигода матеріальна — малоймовірна, бо приміщення переважної більшості регіональних бібліотек не дозволяють розмістити на одній площі всі установи з їхніми фондами, устаткуванням, користувачами тощо. Звісно, як і раніше, треба буде утримувати три будівлі.
Заощадити на поповненні книжкових фондів при їх нинішньому вкрай епізодичному, безсистемному комплектуванні неможливо. Економія в цьому напрямі вже призвела до критичної ситуації: останні 12 років обсяги книжкових фондів у бібліотеках усіх видів через відсутність асигнувань стрімко зменшуються (і це на фоні збільшення читацької активності).
Може, мріється ініціаторам отримати економічний зиск від скорочення персоналу? Так тут уже давно все вирішено: бібліотечні працівники України роками працюють на 0,25; 0,5; 0,75 ставки, а посадові оклади навіть найкваліфікованіших, найдосвідченіших спеціалістів ледве- ледве сягають рівня мінімальної заробітної плати.
Отож і виходить, що ініційовані пошуки шляхів заощадження бюджетних коштів на утримання найбідніших установ культури врешті-решт позначаться саме на користувачах — малозабезпечених верствах населення, дітях, студентській молоді, пенсіонерах.
Особливо в цій ситуації постраждають діти і підлітки, адже їх позбавлять можливості приходити до бібліотеки як до центру спілкування не тільки з книгою, але і з ровесниками, старшими товаришами, отримати початкові навички користування довідковим апаратом, а також вільного доступу до джерел інформації.
Ось такими будуть результати «оптимізацїї мережі бібліотек». А з часом уся спільнота знову прийде до висновку: «Хотіли як краще, а вийшло, як завжди», — але буде вже пізно.
О. БАШКАТОВА, директор Запорізької обласної бібліотеки для дітей «Юний читач»
