З цікавістю прочитав у номері за 25 квітня статтю Іванни Коберник про проблему інтелектуального піратства в Україні. Хотілося б поділитися власною думкою з цього питання.
Не прагну до аналізу причини піратства загалом — для цього треба володіти повнотою інформації і відповідь на це питання, швидше, в компетенції інститутів політичних, економічних і соціальних досліджень. З приводу ж піратства у близькій мені сфері комп’ютерного забезпечення, перефразовуючи поета, можу сказати: якщо на Хрещатику (не кажучи вже про ринки) можна вільно купити піратські копії програмного забезпечення — отже, це комусь потрібно. Я сам був свідком того, як наші зарубіжні гості, котрі працюють у цій галузі, сотнями купували піратські копії. Причина проста: дуже низькі, порівняно з ліцензійним продуктом, ціни.
Вибір піратської продукції на київському ринку «Петрівка» просто приголомшує та цілком підтверджує думку зарубіжних експертів про те, що Україна за випуском піратської продукції у цій сфері посідає одне із провідних місць у Європі.
Власне, механізми подолання подібної ситуації відомі світовій практиці. Наприклад, у Китаї послідовними діями уряд зміг припинити контрабандні операції й сірий імпорт комлектуючих. Податкова політика китайської влади зробила вигіднішим для західних компаній створення спільних підприємств, а не утримання власних. Уже наприкінці 1998 року в Китаї нараховувалося 28 608 підприємств IT-індустрії, з яких 23% були підприємствами з іноземними інвестиціями із загальним обсягом продажу 46%. 2000 року китайський комп’ютерний ринок, найімовірніше, стане третім у світі за величиною обсягів продажу з прогнозованим обсягом одиниць комп’ютерної продукції 7,8 млн. Китайська компанія Founder, котра має сертифікат ISO 9001, продала минулого року 400 тис. персональних комп’ютерів, а лідер китайського ринку Legend (спільне підприємство з НР) має у своєму розпорядженні потужності для виробництва 1 млн. персональних комп’ютерів і 3 млн. материнських плат на рік.
А скільки материнських плат виготовляється в Україні? Запитання, швидше, риторичне. За даними Dataquest, 1999 року в Україні було продано трохи більше 180 тис. комп’ютерів. Важко сказати, наскільки цей обсяг відповідає дійсності, оскільки більшу частину комп’ютерів, які продаються у нас, становить так зване «самозбирання». Окрім того, далеко не всі компанії надають коректні дані про свій продаж. Очевидно одне: ринок дуже маленький для країни з населенням майже 50 мільйонів, яка прагне інтегруватися до європейського співтовариства.
Розвиток комп’ютерного ринку — свідчення прискорення процесів інформатизації в суспільстві, а це відповідно забезпечує попит на надійне програмне забезпечення. Якщо комп’ютерна техніка й інформаційні технології сприяють збільшенню прибутку підприємства, навряд чи підприємство купуватиме продукцію сумнівного походження й ризикуватиме своїм прибутком. Навіть за нинішньої ситуації, наприклад, у банках купують нормальне ліцензійне програмне забезпечення.
Українські компанії, насамперед, зацікавлені в розвитку цивілізованого ринку легального програмного забезпечення. Наприклад, наша компанія виробляє сервери, які отримали п’ять міжнародних сертифікатів, що підтверджують якість і надійність їхньої роботи. Але як наш сервер працюватиме під управлінням мережевої операційної системи, придбаної на ринку «Петрівка»? — Невідомо.
Тому все сказане вище можна підсумувати просто: буде попит на піратську продукцію — буде й пропозиція. А попит виникає від дешевизни товару й нерозуміння того, наскільки великими можуть бути збитки від використання неякісної продукції. Тому роль ЗМІ у процесі розвитку цивілізованого ринку важко переоцінити. І тільки спільні дії вітчизняних компаній, журналістів та державних органів можуть принести реальний позитивний результат у боротьбі проти інтелектуального піратства.
