Як гірничий інженер з 50-річним стажем роботи в нафтогазовій галузі вважаю помилкою розподіл НАК «Нафтогаз України» на окремі складові. Варто нагадати дещо з історії (за даними З.П. Осінчука): 1924 рік заведено вважати початком розвитку газової промисловості України з моменту введення в розробку Дашавського родовища (нині це підземне сховище газу — ПСГ). Свого часу найпотужніший у Європі газопровід Дашава-Київ (згодом продовжений до Москви) побудовано лише 1948 року. Відкриття Шебелинського (50-ті роки) і згодом десятків нових родовищ газу на сході та заході України та відповідно будівництво мережі магістральних газопроводів з кінця 60-х років дозволило загалом об’єднати газові регіони країни. Разом з «прив’язаними» до цієї мережі газовими родовищами була створена єдина газотранспортна система (ГТС). 1977 р. до неї приєдналися газопроводи і родовища Криму.
Нині ця ГТС (у комплексі з майже 100 газовими родовищами та 13-ма ПСГ) є однією з найпотужніших у Європі та унікальною з точки зору забезпечення газом усіх регіонів України. Зростання транзитної частини цієї системи розпочалося з 1970-х, після реалізації відомого проекту «газ-труби» для збільшення поставок сибірського (а згодом середньоазійського) газу до Європи. Але нові магістралі органічно злилися з наявними ГТС. Нині це єдиний «живий організм» зі своєю системою артерій і вен, вилучення з якого окремих магістралей призведе до стагнації усього «організму». Адже не варто забувати, що в нещодавніх форс-мажорних обставинах (які й надалі можливі з боку єдиного поки що постачальника газу) ця монолітна ГТС зусиллями фахівців врятувала усі регіони України, особливо на сході. А процес руйнування газової промисловості почався ще з моменту незаконної ліквідації компактної і ефективної компанії АТ «Укргазпром». Тут відомі радники президентів доклали чимало зусиль, а тепер чомусь мовчать.
Нас переконують, що відділити транспорт газу від видобутку вимагає Європа. Та Європі, перепрошую, наплювати на наші національні інтереси заради безперешкодного транзиту газу зі сходу. Цілком очевидно, що наші фахівці в межах техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) завжди зможуть показати абсурдність розділення ГТС. Простий приклад: всі основні газосховища повністю «прив’язані» до газопроводів. Це означає, що майбутньому власнику локальної (до Європи) ГТС буде байдуже, чи замерзнуть узимку Київ, Харків, Львів, Донецьк, інші міста і села України, тільки б у Європу газ йшов без проблем (бо це валюта). Чомусь доля білоруської ГТС нічому не навчила.
Відомо, що російський «Газпром» не розділяють на складові, в інших нафтогазовидобувних країнах (середньоазійських, Китаї, північно-африканських тощо) не розділяють навіть на газову та нафтову складові та не руйнують єдині нафтогазові національні компанії. Тільки не треба посилатися на Америку або Європу. Там давно утвердилася законність в усіх галузях.
Сподіваюся на підтримку фахових інженерних спеціалістів, які в ті часи проектували, створювали та вдосконалювали нашу унікальну, гнучку і донині надійну комплексну українську ГТС.
