Україна потрапила у важке становище, коли необхідно чітко визначитися з Косово. Над цим замислилися й інші країни, але практично жодна з них не має таких суперечливих чинників. Хтось перебуває під повним контролем Росії, а хтось вже зробив рішучий крок до Євросоюзу, принаймні як Іспанія, яка може чітко озвучити свою позицію навіть всупереч загальноєвропейській.
У цьому питанні далася взнаки так звана українська хитрість, що межує сьогодні з надобережністю і вичікуванням. Згадаємо, як «хитрий лис» Л. Кравчук ніяк не міг схилитись у той чи інший бік щодо ГКЧП, в результаті це призвело до послаблення позиції при «розлученні». Гроші «Ощадбанку», поділ майна СРСР, базування Росії в Криму і багато інших питань наших взаємин більшою чи меншою мірою мають це коріння.
Чи важко було передбачити, що визнання незалежності Косово призведе до нових, може ще більших, конфліктів? Чи не можна було від України звернутись до ООН, Європарламенту й інших міжнародних інституцій з думкою, що визнавати Косово ще зарано, не всі можливості урегулювання використані? Як приклад навести вирішення Сербією певних питань української діаспори, досвід України у налагодженні життя мусульман своєї країни, у тому числі кримських татар, залучити до переговорів мусульманських лідерів України... Нехай це звернення не викликало б суттєвих змін у європолітиці, але позиція України була б зрозуміла, та й більша свобода була б у діях українського контингенту миротворців.
Можна критикувати саму позицію Путіна, раніше — Єльцина, але рішучість у визначенні своєї позиції досить часто давала Росії додаткові преференції. Україні не вистачає рішучого лідера, у якого «українська хитрість» проявлятиметься не в очікуванні, а у передбаченні подій і адекватному своєчасному реагуванні.
Де ви, кандидати у такі лідери? Щоб їх виявити, у першу чергу необхідна нова, частково стара, система виборів всіх органів влади, адже про таку систему перед виборами говорили представники практично всіх партій. Пропоновану блоком Литвина систему можна назвати мажоритарно-партійною, але ці питання залишаються поза обговоренням. Знов передвиборчі обіцянки закінчуються загальними розмовами і повною післявиборчою бездіяльністю!
