Вираз, що статистика є найбільшою оманою, відомий усім. Втім, даними статистики користуються досить широко і на цьому будують свої програми, майбутні досягнення і багато чого іншого. Звичайно, сама статистика не винна, справа в тім, як її використовують. Наведу один приклад. Мене зацікавило, чому середня зарплата вчителя в Києві більша, ніж в інших містах, адже принципи оплати однакові по всій Україні. А відповідь дуже проста. По-перше, розглядається середня зарплата не вчителя, а у системі освіти, тобто складається сума з зарплатами усіх чиновників освіти, а їх у Києві більше, ніж будь-де. А по- друге, сьогодні вчитель, щоб отримати більш-менш достатню суму для виживання і підтримання свого статусу, повинен працювати на півтори, а то і більше двох ставок. Оскільки випускники педагогічних навчальних закладів не дуже палко заповнюють професійні вакансії, шукаючи більш прибуткові місця, така можливість у Києві є. Але при подібному підході про підвищення якості навчання говорити не має сенсу, не кажучи про участь у громадському житті такої верстви населення, що завжди виступала як носій прогресу. Наведу тільки два приклади з різних часів — педагогічна і суспільна діяльність М. І. Пірогова і В. О. Сухомлинського, продовження потребувало б окремого висвітлення.
Я пропоную інший підхід оцінювання середньої зарплати вчителя (викладача технікуму). Розрахуємо ставку вчителя першої категорії (наступна — вища) зі стажем понад 10 років після підвищення з 1 червня 2007 року з усіма діючими надбавками. «Чиста» ставка має бути близько 750 гривень, надбавка за стає плюс класне керівництво — близько 300 гривень, от і виходить, що навіть за найкращим «середнім» варіантом це буде близько 1000—1100 гривень, тобто вдвічі менше за ставку київського двірника. А що казати про молодого вчителя? Система освіти потребує корінних змін, суттєве підвищення зарплати вкрай необхідне! Але це тільки перший крок...
