27 вересня 2006 року на сторінках газети «День» опублікована стаття В. Януковича «Подзвін Бабиного Яру». Важко сказати, чому 65-річчя трагедії Бабиного Яру було використано для проголошення принципово хибних положень національної політики України. Не виключено, що стаття має за мету виправдання перед виборцями за невиконання обіцянок.
В. Янукович вважає, що в Україні ніякого національного питання не існує. Він задоволений тим, що «перебуваючи за межами України, я завжди наголошую: наша держава — приклад того, що так зване національне питання може існувати в суто теоретичному значенні».
Президент України В. Ющенко навпаки, вважає, що процес консолідації нації, відтворення української ідентичності, інтеграції українського суспільства йде незадовільно. Він з тривогою стверджує: «Якщо в нації забрати чотири речі — мову, традиції, історію, національну церкву — вона згине як держава». В. Януковича хвилює інша річ, що «деякі політики намагаються зіграти на національних почуттях, вважаючи, що ця тема ідеально годиться для публічних розмірковувань про спрямовуючу роль «генетичних» українців у становленні нашої державності. Час від часу такі пасажі можна почути навіть з екранів телевізорів».
Мабуть, на думку Януковича було б краще, якби в Україні ніколи не згадували про український народ і його багатовікову історію. Автора статті «хвилює» тільки доля національних меншин і міжнаціональні відносини — на це він навіть обіцяє збільшити витрати бюджету 2007 року.
В. Янукович не міг не згадати про мовне питання, але при цьому став на шлях фальсифікування історії, заявляючи, що «будучи історично поділеним на дві частини, українське суспільство все ще не може подолати розкол, який виник у результаті нерозуміння або небажання окремих політиків зрозуміти об’єктивність існування цього явища». Тут уже йдеться не про мови національних меншин, а про російську мову, яку Партія регіонів на чолі з Януковичем широко використовувала в ході президентських і парламентських виборів і спровокувала штучний розкол в Україні, якого не існувало до 2004 року. В. Янукович свою провину в «розколі» України вирішив перекласти на політиків, які, нібито, не розуміють об’єктивності цього явища.
Важко це зрозуміти. Історичного поділу України на дві частини ніколи не було. Незалежна Україна нині обіймає майже всі території, де мешкали етнічні українці. На цих територіях живуть понад 70% етнічних українців, що віками мріяли про єдину, соборну Україну. Невже В. Янукович не знає, що й у східних і південних областях більшість населення складають етнічні українці, які бажають жити в єдиній Україні? Це підтвердили дослідження Національного інституту стратегічних досліджень на кінець листопада 2005 року. На запитання: «Чи сприймаєте ви Україну як свою Батьківщину?» 2003 року в Західній Україні відповіли «так» 88%, тепер — 97%, на Донбасі 2003 року «так» відповіли 64%, а сьогодні ця цифра збільшилася до 85%. Це свідчить про те, що проблема розколу, федералізму існує лише в думках недоброзичливих політиків.
В. Януковичу доцільно було б прислухатися до думки, що висловив Герой України, академік Іван Дзюба: «Можна на політичному рівні говорити про розкол. А можна по-іншому: Україна просто різноманітна в усіх відношеннях: і в природному, і в мовному, і навіть трошки — в етнічному. Але все це мусить бути нашим багатством, бо там ми маємо одні культурні традиції, тут — інші, там один діалект, тут — інший. Все це має бути інтегроване, нічого не треба відкидати та зневажати. Це — наша велика спільність, у тому числі й духовна. У нас є не тільки схід і захід, а й Полісся, Побужжя й скрізь є свій колорит... насправді мова йде про єдність різноманітностей».
Практично мова йде про консолідацію нації, а це — обов’язок кожного політика, всіх громадян України.
І останнє. В. Янукович у кінці статті розмірковує щодо причин великих трагедій, які, на його погляд, розпочинаються з дрібних малозначущих утопій, політичних спекуляцій, популістських загравань із націоналістами. Важко зрозуміти суть цих причин, головна з них, мабуть, все-таки загравання з націоналістами. У мене склалося враження, що В. Янукович не розуміє суть слова «націоналіст». У ході президентських і парламентських виборів він із гордістю говорив: «Я патріот України, але не націоналіст. У радянські часи всіх, хто розмовляв українською мовою, називали націоналістами».
У всіх країнах світу патріотизм і націоналізм — синоніми! У Польщі патріотизм сприймається як невід’ємна риса польського націоналізму.
Генерал Шарль де Голль, який посідає особливе місце у французькій та світовій історії XX ст., був великим французьким націоналістом, у нього була ідея, втіленню якої він присвятив життя. Це була велика сильна Франція. У нього завжди була глибока віра в національний фактор, у пріоритет нації над будь-якими іншими інтересами.
Хіба не це потрібно нині Україні?
