Минулі вибори в черговий раз здійняли хвилю «мовного питання». Давайте проаналізуємо це явище. Кількасот років відбувалася русифікація України. Але останні два десятиліття процес рухається в зворотному напрямку. І зрушення досить суттєві: збільшилась кількість україномовних закладів освіти, ЗМІ, на вулицях все частіше чути державну мову. Очевидно, що українізація є об’єктивним, пов’язаним зі здобуттям власної державності, невідворотнім процесом. Його можна лише пришвидшити або уповільнити.
Існує два методи впливу на ситуацію:
1. Насадження мови адміністративними методами шляхом впровадження обмежень, штрафів тощо. Як наслідок такого втручання в особистий мовний простір, сформований не одним поколінням предків, відбувається спротив, що зумовлює виникнення відповідних протидіючих сил. У подальшому вже сама насаджувана мова асоціюється з методами її впровадження і сприймається як агресор та викликає відторгнення.
2. Створення умов. Відкриття україномовних закладів освіти, стимуляція книговидання, утворення культурних центрів, проведення фестивалів. Очевидно, що кілька артистів (прикладами можуть бути О. Скрипка, С. Вакарчук, І. Білик) сприяють розвитку мови більше, ніж усі закони, мітинги й демонстрації, разом узяті. Людина сама обирає, коли вона готова впустити українську мову в свій дім, чи взагалі залишити цей вибір дітям чи онукам. Цей метод не передбачає протистояння, а отже, й перешкод, а тому діє плавно з мінімальними зусиллями.
Таким чином, створення умов — набагато ефективніший метод впливу на ситуацію, ніж насадження з викликанням протистояння.
Але чому ж тоді так багато політиків сповідують метод насадження, навіть не помічаючи іншого варіанту впливу (ситуація з українською книгою яскраво це ілюструє)? Безглуздо? Зовсім ні. Все це має дуже чіткі цілі. Адже насправді ніякого мовного питання взагалі не існує. Дві мови не одне століття співіснують разом, і кожна людина мирно й вільно спілкується з носієм іншої мови. Не існувало ніколи мовних конфліктів в Україні. Вони були політичними, релігійними, національними, але не мовними. Хоча такі конфлікти насправді також штучні, але це вже інша тема.
Це лише з вуст політиків мешканці України дізнаються, що десь люди розмовляють іншою мовою, і це треба терміново виправити. Або, навпаки, раптом виявляється, що звична їм мова може опинитися поза законом і підлягає заміні на іншу. «Мовне питання» — це лише гачок у свідомості, за який смикають виборця в потрібні моменти. Цей метод маніпуляції зачіпає особистий простір людини, тому дуже дієвий. Цим інструментом можна відволікти увагу людей чи, навпаки, сконцентрувати на потрібних аспектах, зрештою, стимулювати до певних дій чи протидій. На сьогодні, коли людей вже важко чимось зачепити, «мовне питання» демонструє свою живучість та дієздатність, і ті, хто його створив, так просто не відмовляться від ще одного важеля впливу.
Припускаю, що більшість діячів несвідомо втягнуті в процес розхитування цього маятника. Тому закликаю всіх дійсно конструктивно мислячих людей поставити крапку у штучно створеному «мовному питанні» й ігнорувати ці маніпулятивні дії.
Просто розмовляйте приємною для Вас мовою. Ми зрозуміємо одне одного.
