Відгук на статтю Є. Моренцова «Урок на майбутнє» («День», №82 від 12.05.2001).
Євген Моренцов у статті «Урок на майбутнє» виправдовує дії комуно-олігархічної частини парламенту щодо відставки уряду Віктора Ющенка і «науково» обґрунтовує це хибною політикою останнього та її результатами. Наводиться наступний перелік аргументів.
«Програма уряду страждала декларативністю... суспільство більше року спостерігало спроби провести реформи старими методами, в рамках так чітко і не визначеної економічної моделі...». Запитання: Які попередні програми були недекларативними? Які нові методи й чіткі моделі впровадження реформ можуть бути застосовані за чинної, значною мірою успадкованої від минулого, законодавчої бази? Правила гри у першу чергу задаються парламентом. Уряд зобов’язаний діяти в рамках цих правил і своїми нормативно-правовими актами тільки конкретизувати окремі питання, які виникають із повсякденної практики виконання законів, прийнятих парламентом. «Умови, за яких накопичений національний капітал міг би ефективно працювати в Україні і т. д.», створюються саме законами, які приймаються парламентом. Тому модель економічного розвитку, яку впроваджує уряд, мусить бути вписана в «прокрустове ложе» чинних законів.
Без зміни парламентом чинних ключових законів успішне просування по шляху реформ, тим більше економічне зростання в країні, є неможливим. Реформи, насамперед, потрібні у сферах податковій, бюджетній, пенсійного і медичного забезпечення, земельної власності, регуляції підприємницької діяльності, судочинства, цивільних правових відносин тощо. У парламенті лежить велика тека відповідних проектів кодексів і законів. Хто гальмує їх прийняття? Уряд В. Ющенка? Яку нову модель, нові методи можна створити за чинним неокомуністичним законодавством? Як можна пливти в басейні із сірчаною кислотою та зв’язаними кінцівками? Чи шановний пан Моренцов цього не розуміє, або розуміє, а пише інше?
І що Є. Моренцов розуміє під реформою оплати праці? Якщо за методом деяких прогресивних соціалістів — всім підняти в десять разів зарплату і пенсії, а потім побачити, як складуться ціни, — то це не реформа. Збільшити оплату праці без інфляції можна лише за рахунок рівноцінного зменшення інших елементів у ціні продукції, насамперед, податків, матеріальних і прирівняних до них витрат, а також змінивши статус нарахувань на фонд оплати праці, тобто при повному переході до персоніфікованих систем соціального забезпечення.
По-перше, зменшення податкового тягаря на підприємства без урізування надходжень до бюджету можливе за рахунок їх компенсації майновими податками, розширення податкової бази через скасування пільг за галузевою та територіальною ознакою і стимулювання податковими пільгами розвитку підприємств тощо. Це повинно бути передбачено у новому податковому кодексі. Складається враження, що основною перешкодою впровадження майнових податків є небажання багатих людей у парламенті приймати відповідні норми. Ще у 1997 році В. Пинзеник у програмі тогочасного уряду задекларував основні принципи такого оподаткування і був успішно «розчавлений» народними обранцями.
По-друге, інтенсивний розвиток тіньової економіки був викликаний спотвореним законодавчим середовищем існуючої так званої «ринкової економіки». Це середовище, знову- таки, створене законодавчою діяльністю парламенту. Тіньова економіка обумовила різке зростання матеріальних і прирівняних до них витрат у собівартості продукції. Треба ж списувати витрати, пов’язані із прихованою від обліку, тобто тіньовою, продукцією (доходом) на офіційну продукцію. Ніякими адміністративними заходами з боку уряду проблему тіньової економіки не вирішити. Певні сили у парламенті, вочевидь, зацікавлені у існуючому порядку, точніше «каламутній воді», у якій легше приховувати доходи. Достатньо нагадати про відомий закон про пільги спільним підприємствам, який тривалий час надавав можливості так званим спільним підприємствам уникати оподаткування при величезних оборотах (характерний приклад — ЄЕСУ) і формувати капітали, які для України, по суті, є тіньовими. Прикладів такого законодавчого мистецтва за роки парламентської діяльності можна навести безліч.
Автор статті хизується з приводу погашених урядом заборгованості з пенсій та її скорочення з оплати праці. «Його знайомі тоді могли більше купити товарів і послуг». Вони не відчули, що значить тривалий час перебувати у повній невизначеності і безгрошів’ї, коли взагалі нічого не можна купити. І тільки завдяки жорсткій політиці уряду В.Ющенка і, зокрема щодо олігархів, скасування податкових пільг, народ нарешті відчув деяку стабільність із оплатою праці та пенсій. Побачимо, що нам піднесе обранець комуно-олігархічної більшості.
Сучасні українські олігархи ніколи не будуть патріотами України. Їхні капітали створені не організаторськими здібностями або науково-технічними досягненнями у виробництвi, а виключно безладдям у перехідний період економіки країни, який вони самі ж створили і підтримують. Накопичені гроші головним чином розмістили за кордоном. Тепер капітали олігархів широко використовуються для дестабілізації соціально-політичного становища у суспільстві, особливо напередодні виборів у парламент.
Немає ніяких виправдань, п. Моренцов, нашим вітчизняним олігархам.
