Ми сьогодні частіше, ніж будь-коли, повторюємо, що кожному з нас бракує духовності, а суспільству — моральності. Здавалося б, Києву, в якому більше тисячоліття тому вся Русь прийняла Ісуса Христа, сам Бог велів стати зразком високої моралі й цим показати, що ми християни, а не язичники. Але, як виявилося на ділі, окремим киянам бракує терпимості до своєї історії, не вистачає мудрості відновити руїни Храму Христового. Щоб підтвердити це, далеко ходити за прикладами не доводиться.
Перші в Російській імперії церкви Євангельських християн з’явилися наприкінці минулого сторіччя в Україні в Херсонській і Одеській губерніях. Євангельська місія «Світло на Сході», що працює в нашій країні з 1991 року, є нащадком місії, яка ще 1920 року надавала допомогу українським і російським військовополоненим, що повернулися з полону після Першої світової війни.
Сьогодні діяльність «Світла на Сході» не менш значуща. Василь Давидюк, президент місіонерського товариства «Світло на Сході», голова Асоціації місіонерських Церков Євангельських християн України, Пастор Церкви Євангельських християн, інформує: «Хоча в місії працює лише 30 осіб, через нас проходять значні обсяги гуманітарної допомоги. Наприклад, ми завезли 70 спеціалізованих функціональних ліжок для важкохворих, вартість кожного оцінюється в $1 тис. Вартість привезеного нами стоматологічного кабінету й обладнання для операцій перевищує $300 тис. Ми також ввозимо крісла, медичні візки та інше обладнання та благодійну допомогу iз Західної Європи». Окрім цього, провадиться широка місіонерська християнська діяльність — друкуються часописи для дітей і дорослих, які розсилаються безкоштовно, благовіствується Слово Боже: дарується Біблія, християнська література, в тому числі й українською мовою.
У Києві й у інших містах України Церкви Євангельських християн досі не мають власних храмових будівель. 1996 року асоціація задумала побудувати будинок, де був би молитовний зал, можна було б збиратися разом для спілкування. Передбачено в ньому дитячі студії та спортивні секції. Надаватиметься гуманітарна медична допомога, працюватимуть безкоштовний медичний та стоматологічний кабінети, християнська книгозбірня.
Але понад чотири роки працівники Церкви обходили високі державні кабінети, збираючи необхідну документацію і домагаючись дозволу на будівництво. Нарешті, 2001 року було виділено для будівництва Церкви ділянку на розі Овруцької вулиці та Подільського узвозу. Представники міської влади навіть привітали християн з початком будівництва, оскільки не багатьом вдавалося пройти цей шлях до кінця у зв’язку зі складністю процедури узгодження.
І ось, коли вже було підготовано архітектурний проект, у початкові роботи було вкладено значні кошти, а на місце будівництва приїхали перші групи підрядчиків, місцеві активісти, що проживають неподалік, заручившись підтримкою одного з депутатів міськради, почали пікетувати ділянку забудови. Вони зібрали понад 320 підписів і надіслали листа міському голові iз проханням заборонити будівництво «чужої церкви».
Як вдалося з’ясувати в самих мешканців, значна частина тих, хто підписався, нічого проти будівництва Церкви не має, а «порушниками спокою» є не більше п’яти активістів. Основних претензій декілька. По-перше, сквер і дитячий майданчик, які знаходяться на цій дільниці, нібито буде знесено. Але ці закиди можна пояснити незнанням. Як завірили автора в «Київзеленбуді», замість 24 вирубаних дерев у сквері буде посаджено 27, причому ці роботи Церквою вже оплачено. Сквер буде відновлено, й він залишиться місцем відпочинку городян. У Головкиївархітектурі запевнили, що дитячий майданчик буде перенесено й наново відбудовано за рахунок Місії, причому проект буде більш сучасним, цікавим і зручним для людей. Другою претензією мешканців є те, що християни-євангелісти — «чорні сектанти», які вчитимуть іншої віри їхніх дітей. Цю тезу можна віднести до темного неуцтва. Євангельські християни відрізняються від православних чи католиків тільки відсутністю тих чи інших обрядів чи переказів. «Ми співпрацюємо з протестантами (лютеранами, Євангельським християнами, баптистами) в рамках Українського Біблійного Товариства і Всеукраїнської Ради Церков. У нас багато спільного — це передусім Господь Ісус Христос, євангеліє, Слово Боже. При бажанні цього досить для того, щоб працювати спільно», — говорить Юрій Дорошенко, прес- секретар Української православної Церкви київського Патріархату. Лояльно до будівництва Церкви поставився і вчительський колектив школи, розташованої неподалік від скверу.
Нарешті, третій аргумент і, очевидно, найбільш правдоподібний, полягає в тому, що за місце в сквері б’ються одна зі столичних будівельних організацій, яка хоче звести тут багатоповерхівку, і нафтова компанія, що має намір будувати тут власну АЗС. Абсолютно незрозуміла позиція Ганни Матіко- Бубнової, що очолювала в Київській міській раді минулого скликання постійний комітет з гуманітарних питань, яка повідомила в інтерв’ю одній з місцевих газет: «Хочу сказати, що люди, які мешкають поряд зі сквером, мої виборці. Наша головна мета — відстояти сквер і дитячий майданчик, які розташовано в цьому місці. Навіть якщо сквер і дитячий майданчик перенесуть кудись поблизу, це нас — мене та ініціативну групу мешканців — не влаштує, оскільки всі звикли ходити в цей сквер».
У Державному комітеті України у справах релігій таку позицію оцінили досить жорстко. «В Україні визнано свободу совісті і віросповідання, тому будь-який тиск на Церкви, в тому числі й спроби відібрати у них землю чи майно, спираючись на релігійну риторику, є неприпустимими. Що стосується спроб позбавити землі під будівництво церкви, то цей випадок не поодинокий. У Києві взагалі дуже складно отримати землю, особливо це складно зробити тим Церквам, які намагаються діяти лише в рамках чинного законодавства», — зізнається Віктор Бондаренко, голова Державного комітету України у справах релігій.
Поки що будівництво Церкви за ухвалою міської влади припинене, але законне право на забудову у Місії залишається. А мешканцям слід би визначитися в тому, що вони хотіли б бачити з вікон своїх помешкань — Божий храм у сквері, двадцятип’ятиповерховий будинок чи бензоколонку. Тільки треба пам’ятати, що роблячи вибір, вони обирають моральне майбутнє своїх дітей і їхнє духовне здоров’я.
