Активне обговорення на сторінках різних видань проблеми, чи отримають українці шматочок «празького торта», особисто у мене не викликає особливого неспокою, можливо тому, що з усіх тортів мені найбільше подобається «Київський», а можливо тому, що рівень співпраці звик оцінювати не за кількістю проведених заходів, випитих декалітрів мінеральної води, проголошених тостів, висловлених одне одному компліментів і навіть не за кількістю підписаних протоколів про наміри, а за конкретними результатами. А ось вони і викликають серйозну стурбованість, тому доцільно проаналізувати ситуацію на деяких прикладах.
Передусім Україна, відмовившись від третього у світі ядерного потенціалу, конкретною справою довела всім, що не має наміру ні на кого нападати, не має наміру нікого завойовувати і вчити жити. Подальші кроки зі знищення пускових установок і ліквідації стратегічних бомбардувальників чітко продемонстрували, що стратегія України — взаємовигідна співпраця, а не військове протистояння. Це конкретні кроки України, які неможливо заперечувати.
Що отримав наш сусід — НАТО — внаслідок таких дій України? Без’ядерну тисячокілометрову зону біля свого кордону та відсунений більш ніж на тисячу кілометрів рубіж пуску ракет з ядерними боєголовками. Ті, хто колись служив в армії і знайомий із такими поняттями як ППО, перехоплення, підлітний час тощо, чудово розуміють, яку величезну суму складає економія НАТО на організацію оборони внаслідок роззброєння України. Чи могла Україна розраховувати, що якусь частину зекономлених коштів буде спрямовано на інвестиції в українську економіку? Вважаю, що підстав було більш ніж достатньо. А що реально отримала наша країна, крім того, що нас похвалили? Мінімальні кредити з величезною кількістю умов та нюансів, різні візові і митні бар’єри. А деякі європейські чиновники навіть вирішили, що оскільки третього у світі ядерного потенціалу в України вже немає, то вони можуть дозволити собі навіть неприйнятні випади на адресу керівника європейської держави. Спостерігаючи за розвитком ситуації, є підстави вважати, що кроки України у сфері роззброєння світова спільнота не до кінця усвідомила і проаналізувала.
Україна отримала в спадщину катастрофу планетарного масштабу — Чорнобиль. На вимогу світової спільноти ми зупинили Чорнобильську АЕС, причому зазнали значних фінансових втрат. Замість того, щоб хоч би частково компенсувати їх, дехто почав звинувачувати нас у тому, що ми перебільшуємо наслідки аварії, щоб отримати більше коштів. Для тих, чиї діти і внуки живуть у самому епіцентрі, такі заяви звучать по-блюзнірськи. Американські фізики навчають своїх студентів, що під час вибуху атомної бомби, яка витрачає 1 кг ядерної речовини, вивільняється енергії майже в 20000 разів більше, ніж при вибуху 1 т тринітротолуолу. Скільки ядерного палива розлетілося, скільки залишилося, у якому стані воно знаходиться та які процеси відбуваються всередині саркофага — одному Богу відомо. Тому не треба кощунствувати та зачіпати Чорнобиль, там потенційно може знаходитися у кілька десятків разів більше тієї розрахованої вченими зловісної межі, після якої вуха почнуть відмерзати абсолютно у всіх незалежно від достатку, місця перебування, наявності ядерних боєголовок, стратегічних ракет, ПРО й інших засобів ілюзорного самозаспокоєння.
Виявившись у самому епіцентрі Чорнобильської катастрофи, Україна краще за iнших усвідомила, що ядерні процеси відбуваються за законами фізики, а не за законами ковбойських фільмів, де можна постріляти, зупинитися і випити за перемогу. Ланцюгову реакцію зупинити неможливо. З цього погляду зустріч ракетника Леоніда Кучми з керівниками інших держав — представниками інших професій — під час Празького саміту була б дуже корисною, оскільки багато хто, з усмішкою спостерігаючи за тим, як ми знищуємо зброю, так досі і не змогли усвідомити, чому ми можемо собі це дозволити. Якби усвідомили, то не усміхалися б.
Аналізувати хід «кольчужного скандалу» немає сенсу, досить звернути увагу на деякі висновки експертів, додаткові запитання яких дуже наочно показали, що їх не стільки цікавила проблема порушення санкцій ООН, скільки тактико- технічні характеристики «Кольчуги» і питання співпраці України з іншими країнами.
Як вчинить наша країна у даній ситуації? Звичайно, зниження рівня співпраці з сусідами — це погано, причому погано для обох сторін. Україна завжди була, є і буде в Європі, це дане нам Богом. Ще з часів Київської Русі ми мали могутню впливову державу. Від того, чи зможе нині Україна вистояти і захистити свої законні інтереси, залежать ті принципи, на яких будуватимуться взаємовідносини в єдиній Європі: взаємовигідна співпраця і повага інтересів усіх або ж загальновідоме — «у свiтi вже давно ведеться, що нижчий перед вищим гнеться». У встановленні цивілізованих взаємин в європейському домі зацікавлена не тільки Україна, і думаю, що за нами сьогодні з надією спостерігають багато європейських держав.
