Жінки в Україні, що їх у радянські часи довго берегли від «гнилого впливу Заходу», сьогодні мають можливість знайомитися з роботами зарубіжних фахівців, які досліджують людину та її стосунки з іншими людьми, дізнаватися про себе багато такого, що допомагає ставати щасливими в особистому житті. Однією з класичних робіт є історичне дослідження про жінок, написане ще 1948 року француженкою Сімоною де Бовуар, — «Друга стать». Воно було видане у Києві видавництвом «Основи» 1994, 1995 рр., у двох томах.
Жінки й історичні умови їхнього життя розглядаються письменницею послідовно: починаючи від фізіологічних особливостей організму, які впливають на психіку, продовжуючи аналізом жіночого характеру з прикладами з екскурсів у історію, далі — розбиранням міфів про належне виховання жінок, з’ясуванням ролі жінки в історії, культурі, в суспільних відносинах, і, нарешті, закінчуючи надіями на рівність жінок із чоловіками в умовах соціалістичного суспільства.
Сімона де Бовуар стверджує, що проблема жінки — це проблема чоловіків, бо історію жінки зробили і продовжують робити чоловіки. Чоловіки завжди тримали долі жінок у своїй владі, вирішуючи їх у своїх інтересах, не враховуючи потреб жінок. Між двома статями переважно ніколи не було справжньої фізичної та матеріальної рівності, й тому прийняті юридичні права значною мірою залишаються абстрактними, їх недостатньо, щоб забезпечити жінкам можливість жити вільно й повноцінно.
Жінки ніколи не оспорювали владу чоловіків, вони завжди мовчки підкорялися. Ті ж із них, хто хотів змінити становище, прагнули лише того, щоб подолати обмеження суспільних умов для себе, для жінок, а не загнати чоловіків у такі самі. Існування заради чоловіків завжди було одним із головних чинників життя жінки; якщо жінка протестує, то протестує лише проти суворості долі до неї.
У ранній період людської історії, коли людина ще тільки створювала технічні знаряддя праці, жінка займала вагоме місце в роді. Незважаючи на порівняну фізичну слабкість, жінка — поки чоловік полював на звірів або ловив рибу — збирала рослинну їжу, виготовляла глиняний посуд, ткала одяг. Окрім того, жінка народжувала дітей — відтворювала життя, подібно до землі, що породжує рослини, які, у свою чергу, приносять плоди. Також було помічено високу чутливість жінки — вміння спілкуватися з природою і тваринами; в міфах жінку наділили магічними здібностями. Тобто значущість жінки для виживання роду була певний час вищою, а потім рівною з чоловічою.
Але суспільна управлінська влада рідко діставалася жінці. Засоби управління ніколи (з середини V тисячоліття до нашої ери) не були в руках жінок, рідкісні винятки поодиноких верховних правительок не впливали на фактичне становище жінок навіть в окремій країні. Це можна пояснити тим, що жінка не мала фізичної та психічної сили такого характеру, який необхідний для захисту життя родичів від зовнішніх ворогів, не мала практичної можливості брати активну участь у завойовницьких походах і колоніальному освоєнні нових земель — життєво необхідних племенам, що розросталися.
З переходом до землеробського способу виробництва — обробки поля і випасання стад — цим стали займатися чоловіки, використовуючи худобу й полонених, яких примушували до робіт. Так, від чоловіків почало залежати виживання племені. Кількість продуктів чоловічої праці значно збільшилася, і господарське значення чоловіка — господаря землі та рабів — перевершило жіноче. Разом із суспільною та економічною силою чоловік став володарем жінки. Як сильніші, чоловіки утвердили своє право при встановленні всіх суспільних принципів; вони створили суспільні цінності, мораль, релігію, закони.
У наступному історичному періоді релігійний світогляд закріпив погляд на жінку як на помічницю чоловіка, причому підневільну. Так, у християнстві: «І сказав Господь Бог: недобре бути людині одній; створимо їй помічника, відповідного їй» (Біблія. Перша книга Мойсеєва. Буття. Р.2. Вірш 18). Далі: «Жінці сказав: множачи помножу скорботу твою у вагітності твоїй, у хворобі будеш народжувати дітей, і до чоловіка твого потяг твій, і він пануватиме над тобою» (Там же. Р.3. Вірш 16). Підлегле становище жінки відбилося в мовах і традиціях інших, нехристиянських народів.
Але заміжжя задовольняє жіноче бажання самоствердитися лише наполовину. Жінки прагнули професійної та суспільної діяльності. В історії «серед чудових жінок більшість — куртизанки. Зневага до моралі вела їх до свободи духу, а професія забезпечувала економічну незалежність». Однак серед куртизанок більшість — розбещені жінки, жадібні, жорстокі й підступні. Такими вони ставали тому, що для наближення до рівності в умовах нерівності вимушено переймали чоловічі способи дій і стосунків. Лише огрубівши, жінка може вистояти в боротьбі з чоловіками (що стало помітно вже наприкінці радянського періоду й особливо зараз).
Становище жінки в сім’ї та шлюбі, в суспільстві й державі, взаємостосунки з батьком і чоловіком, і з державою змінювалися залежно від економічного значення тепер уже сім’ї. Доки сім’я мала господарську значущість для держави, разом із сім’єю шанувалася і жінка. Щойно держава втрачала інтерес до сім’ї, разом із ним зникала і реальна підтримка жінці. Відповідно зі ставленням до сім’ї та жінки змінювалися мораль і право.
Поступово винахід і поширення механічних і енергетичних засобів привів до того, що виробництво вийшло за межі сім’ї; і в подальшому відносна фізична слабкість жінки перестала бути перешкодою для її участі в багатьох областях суспільного виробництва. Разом із цим з’явилися матеріальні передумови для звільнення жінки з-під опіки й панування чоловіка — визнання її рівності. Однак, пише Сімона де Бовуар, визнання рівності жінки як біологічного індивіда недостатньо; формальна рівність може призводити до посилення дискримінації, як це відбувається відносно чорних американців.
Свої філософські уявлення Сімона де Бовуар відносила до екзистенціалізму, проте дослідження закінчила цитатою основоположника історичного матеріалізму: «...ставлення чоловіка до жінки — це найбільш природне ставлення однієї людської істоти до іншої людської істоти. В ньому з’ясовується, якою мірою природна поведінка чоловіка стала людською, інакше кажучи... якою мірою його людська природа стала його власною природою».
Суть невдоволення жінок — спільна з невдоволенням будь-якої людини, котра перебуває у становищі особистої залежності, відсутності можливості вільної діяльності, низької оплати праці, недостатньої для утримання себе та сім’ї в умовах, гідних людини. Саме ці питання виникають між жінкою і чоловіком на всіх рівнях — від приватного до суспільного. Причини походження питань однакові, і принципове рішення їх в одному і тому ж — наданні реальних умов, законодавчих і особливо матеріальних для вільного розвитку будь-якого індивіда.
Чоловікам і жінкам корисно знати і дотримуватися відносно одне одного й узагалі відносно людини практичного імперативу І. Канта: «...чини так, щоб ти завжди ставився до людства й у своїй особі, й у особі будь-кого іншого так само, як до мети, і ніколи не ставився б до нього лише як до засобу» — і вимагати такого ж ставлення при створенні та виконанні законів.
