«Чому Кутузов і Щорс — герої наших екскурсій?»

Вітаю, вельмишановна пані Івшина та всі працівники редакції газети «День»!

Останнім часом постійно купую й читаю Вашу газету, про яку багато доброго чула від людей. Зокрема — від своєї колеги з Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАНУ Михайлини Коцюбинської, яка давно й постійно читає Вашу газету.

Із великим інтересом і болем вчитуюся в рядки статей Юрія Щербака та Ігоря Лосєва, Володимира В’ятровича та Ігоря Сюндюкова... Не кажучи про всі чудові публікації щодо Ліни Костенко. Тому пишу до Вас, аби висловити свою щиру вдячність.

Але сьогодні вирішила відгукнутися до Вас щодо триптиха доктора медичних наук Павла Білошицького про підготовку наукових експедицій на Місяць. Сказати, що я вражена, — замало. Це надзвичайний науковий і людський, і український документ. Стаття-документ. І описано все дуже цікаво. Бо Павло Васильович має чудовий дар оповідача. Але, знаючи його власне від свого народження, з жахом думаю про те, що ж він пережив. Усі ці експерименти, горосходження, а скільки нервів, здоров’я покладено на все це. І жодного теплого літечка в рідному бучанському садку (ми — сусіди в Бучі під Києвом), все підкорення вершин, і літні ельбруські зими...А ми розбалакуємо про те, що герої перевелися. А дехто взагалі твердить, що їх в Україні не дуже-то й було. Ось, наприклад, днями їздили з онуками і сватами-астрономами на екскурсію невеликими містечками Коростень — Володарськ-Волинський — Остер. Тобто рідна княжа Житомирщина. А екскурсовод нам усе російською переповідала якусь монографію про Кутузова та його листування з родиною (у нього, бачте, на Житомирщині помістя було!..). Ах, як же він дружину любив!.. Як же любив!.. А в обозі декілька 14-річних дівчаток возив — «физиология требует»...

Під’їздимо до Коростеня. Нам розповідають про село Щорсівку... Бо тут убито легендарного авантюрного Щорса. І мимохіть — звалося воно колись Білошичі. Стародавнє боярське село, де жили родини бояр на прізвище Білошицькі. От і Павло Білошицький, мій бутанський сусід — земляк, родом із цієї древлянської землі, з отих нащадків княжих бояр, де і батько (Василь) і мати (Олена) були Білошицькими, хоча ці дві гілочки вже давно не були родичами — їхня спільна генеалогія загубилася десь ще у старожитні часи. Чи не захопливий сюжет для новітнього, найкарколомнішого українського роману? Чи не його герой — космічний лікар Павло Білошицький? Чому ж не він, а Кутузов і Щорс — герої наших екскурсій?

А про князя Мала — якось «извинительно», побіжно, наче про чужих, незнаних...

Але — на противагу — Ви гідно робите свою справу. І за це — найщиріша дяка від нас, читачів.

Хай Вам щастить!