Основні принципи, аксіоми мовної політики можна було б сформулювати так: 1. Державна мова в Україні може бути лише одна — українська. 2. Не можна допустити конкуренції мов і культур на своїй території, у своїй країні. 3. Попит на державну українську мову й культуру буде доти, доки існуватимуть українці. А українців — мільйони, й вони живуть у себе вдома, у своїй країні. 4. Державну мову повинні знати всі громадяни України. А для вивчення й удосконалення знань державної мови держава створює всі умови. Хто не хоче вчити, то вже його особисті проблеми. 5. Тільки державна мова може вважатись обов’язковою й загальнозрозумілою, міжнаціональною. 6. Усі іноземні твори в Україні повинні перекладатися. 7. Українську мову й культуру, як і будь-який товар, також потрібно пропонувати, просувати, розкручувати. А смаки споживача потрібно виховувати, завойовуючи його прихильність і любов.
А тепер перейдемо до відповіді на запитання, чому в Україні потрібно перекладати з російської мови, зокрема, не субтитрувати, а дублювати українською фільми, озвучені російською мовою?
1. Щоб запобігти поширенню мовного суржику серед україномовних українців. Особливо сприяють поширенню суржику наші двомовні телевізійні й радіоканали, на яких російська звучить без перекладу. Що зараз робиться русифікаторами? Якщо вже перекладу не вдається уникнути, то, щоб української не було чути в ефірі, нею при перекладі субтитрують. На мій погляд, це робиться навмисно, адже не випадково в нас немає жодного україномовного центрального телеканала!
2. Щоб не ущемляти права тих громадян, що не володіють російською мовою, щоб не змушувати їх вивчати російську мову. Треба спростувати міф про нібито зрозумілість російської мови без спеціальної підготовки. Наведу витяг із таблиці «Лексичні відстані мов» професора Ващенка. Так ось, за даними порівняльного мовознавства, за лексикою українська відрізняється від білоруської мови — на 16%, польської — на 30%, болгарської — на 32%, словацької — 34%, російської й чеської — на 38%. Чому тоді більш подібні, близькі до української мови перекладаються, а російська — ні? До речі, за цією таблицею найближчою до російської є болгарська мова — 27% розбіжностей.
3. Щоб не вивищувати російську мову над іншими мовами національних меншин.
4. Щоб російськомовні звикали до української мови, щоб стимулювати її вивчення й використання. Щоб українська мова ставала необхідною російськомовним, і з нею вони стикалися в повсякденному житті. Проблема в тому, що в окремих сферах створений штучний дефіцит україномовного продукту. Нині попит на українську мову явно переважає пропозицію. Цей дефіцит покривають російськомовним продуктом.
5. Щоб російськомовні громадяни ставали двомовними — українсько-російськомовними. Ми повинні спонукати всіх до вивчення української мови, а не створювати «зони без української мови»
6. У Росії з української мови перекладають. З російської мови в Україні слід також перекладати. Усі, хто хоче дивитись російськомовні фільми в оригіналі, можуть вмикати російські канали або брати на прокат чи купувати лазерні диски.
7. Усі центральні засоби масової інформації повинні бути винятково україномовними.
8. Потрібно поступово припинити засилля російської мови й культури в українському інформаційному просторі. Показати, що на світі існує не тільки російська культура, а й українська, й багато культур інших слов’янських і не тільки слов’янських народів. Але обмежити російськомовне не тупо й провокаційно, а створити йому україномовну заміну.
9. Увести таку вимогу, що всі журнали, газети, інтернет-сайти, лазерні носії, кінофільми та інші джерела інформації повинні мати в обов’язковому порядку україномовний варіант.
10. Передбачити вживання мов національних меншин на регіональному рівні, але тільки в тих конкретних населених пунктах (а не цілих регіонах), де національна меншина складає більше 1/3 усього населення. Але при цьому враховувати не мову, яку людина найкраще знає, якою в цей час розмовляє більшу частину часу, а національність.
Отже, в мовній сфері теж потрібний порядок. Нагально необхідно створити державний орган, який би проводив мовну політику, моніторив мовну ситуацію, стояв би на сторожі дотримання мовного законодавства.
А нині держава продовжує діяти в інтересах російськомовних, для збереження домінування й повсюдного вживання російської мови. Влада вдає з себе демократів, захисників прав національних меншин і, незважаючи ні на що, вперто власними руками нищить українську мову, сприяє поширенню суржику, а при цьому самі українці у власній країні ще так і не позбулися комплексу неповноцінності й перебувають у становищі найбезправнішої національної меншини.
Так, ми забезпечуємо потреби російськомовних повністю. Так, ми робимо все, щоб російськомовні не мали потреби вивчати й використовувати українську мову, виховуємо людей, для яких українська мова й культура чужі, а іноді навіть ворожі. Куди ми котимося?
