Однією з найцікавiших музейних форм є музеї просто неба, які дають змогу показувати пам’ятки матеріальної і духовної культури народів в умовах, максимально наближених до природних. Пізнавальне значення і емоційний вплив таких музеїв дуже великий.
Потрібно було сто років, щоби ідея створення подібних музеїв, зароджена в Данії ще в 170 році, втілилась у першому у світі музеї просто неба у шведському парку на горбистій місцевості, так званому Скансені. Слідом за цим майже одночасно в кінці ХIХ століття виникла ціла мережа схожих, які одержали назву «скансени», набувши загального змісту як синонім поняття «музеї просто неба». Створення цих музеїв відкрило якісно новий етап в історії музейного будівництва.
У повоєнний час другої половини ХХ століття музеї просто неба виникли в Чехословаччині, Болгарії, Угорщині, Румунії. Для всіх них характерний широкий показ народної культури та побуту.
На території колишнього Радянського Союзу у свій час також було створено понад 40 таких музеїв, зокрема 18 — у Російській Федерації, по 5 — в Україні (у Переяславi-Хмельницькому — 1964 р., Ужгороді — 1970 р., Львові — 1971 р., Києві — 1976 р., Чернівцях 1986 р.), Латвії та Естонії, по 2 — у Литві та Грузії. Принагідно відзначити, що існує також невеликий скансен в Україні і у складі Національного заповідника «Давній Галич» у селі Крилос Галицького району Івано-Франківської області.
Музей народної архітектури та побуту в Чернівцях створюється відповідно до постановки уряду України від 19 липня 1977 року. Ідея створення у місті такої установи висувалася ще в 1906 році на зборах наукового товариства у Зальцбурзі, де було повідомлено про плани його спорудження. У 1928 році Володимир Залозецький, директор українського музею народознавства в Чернівцях знову піднімає це питання. Та добрим намірам не судилося здійснитися в той час.
За сучасним генеральним планом на площі близько 16 га передбачається створити 5 експозиційних зон: «Хотинщина», «Західне Подністров’я», «Прикарпаття», «Гуцульщина» і «Північна Буковина — земля слов’янська» (археологічний комплекс), в яких знайдуть відображення історико-етнографічні і природно-ландшафтні особливості краю.
У перших двох зонах музею, відкритих для експонування, представлено понад 30 найхарактерніших об’єктів народного зодчества другої половини XVIII — першої половини ХХ ст. Серед них — житлові і господарські будівлі (хати, комори, стодоли, кошниці, карники, курники тощо), виробничі і громадські споруди (вітряки, кузня, корчма, сільська управа, церква, дзвіниця). У 2004 році здійснено реконструкцію напівземлянки (старослов’янського житла) VIII ст. — першої будівлі археологічного комплексу. Правдиво доповнюють архітектурні пам’ятки відтворені інтер’єри. Деякі об’єкти промислового призначення з часом стануть діючими.
У фондах музею на сьогодні нараховується близько 8 тисяч експонатів: народний одяг, тканини, селянські знаряддя праці і предмети побуту, меблі, посуд, вироби домашніх промислів і ремесел, твори декоративно-прикладного мистецтва.
Доброю традицією стало проведення на території музею фольклорно-етнографічних свят, на яких виступають колективи художньої самодіяльності, демонструють свою майстерність народні умільці, влаштовуються різноманітні виставки, ігри та гуляння. Відвідувачі мають змогу покуштувати буковинських страв, покататися на підводах, сфотографуватися на пам’ять.
Створюються в музеї зони відпочинку для чернівчан і гостей міста. У важливій і складній роботі колектив музею прагне надати експозиції своєрідностi, взяти на облік і зберегти кращі зразки народного будівництва на місцях. Створені там, за прикладом Закарпаття, локальні музеї просто неба суттєво доповнювали б обласний музей. Успіх у цій справі великою мірою залежить від широкої громадськості, всіх шанувальників народної культури.
Музей прагне стати творчою лабораторією для письменників, художників, майстрів декоративно-прикладного мистецтва.
Одночасно має місце багато невирішених проблем, пов’язаних із слабкою матеріально-технічною базою, браком фондових приміщень, відсутність виставкового залу, рекламної і сувенірної продукції.
Необхідним є створення громадського активу з числа краєзнавців, колекціонерів та ентузіастів, налагодження співробітництва зі спорідненими музеями, удосконалення форм і методів масової культурно-освітньої роботи з різними категоріями населення, розширення мережі платних послуг.
