Серед величезного розмаїття свят, які відзначаються у нашій державі, є одне особливе — День захисту дітей. Ми давно вже звикли, що до цієї дати — 1 червня — значно активізуються намагання певних суспільних прошарків захистити дітей і виявити свою позицію у справі виховання підростаючого покоління. Слід зазначити, що цю позицію обов’язково намагаються зафіксувати на телекамеру: чи то для історії, чи то для зростання політичного рейтингу. Не дивно, що нашестю меценатів і спонсорів підлягають, у першу чергу, будинки маляти, дитячі будинки, лікарняні палати, в яких утримуються важкохворі діти. Такі акції одноразового милосердя навряд чи залишають у серцях і душах дітей відчуття невимушеної любові, безмежної турботи, світлої радості. Бо, як правило, гості спілкуються з дітьми офіційно-парадно, не завжди навіть цікавлячись істинними проблемами дітей.
Тож чиє це трепетно назване свято — День захисту дітей? Від кого та як слід захищати дітей і скільки раз на рік це треба робити? Це не єдине питання, яке виникає у пересічного громадянина. Фахівці — педагоги, вихователі, батьки також роздумують: то чиє ж це свято — справді дітей чи політиків?
Я переконана, що свято дітей потрібне обов’язково. Однак його назва і сутність вимагають кардинального оновлення. А захищати дітей і дитинство необхідно повсякчас, ще задовго до народження дитини.
Досягнення сучасної медицини такі вагомі, що «виробництво» дітей можна поставити на потік: нікого не дивує поява дитини з пробірки, сурогатна мама, штучне запліднення, штучне вигодовування. Ми не задумуємось над морально- етичним смислом цих навколонаукових медичних термінів, легко ними маніпулюємо. Погодьтеся, дещо цинічно виглядає такий вид заробітку, як виношування й народження дитини за гроші.
Із давніх-давен в українців сформовано поважливе ставлення до дитини. Вважалося, що діти — найцінніший скарб сім’ї. Згадаймо, що родина без дітей вважалася неповноцінною, а бездітність — великим горем: хата з дітьми — базар, а без них — цвинтар. Існували навіть узвичаєні орієнтири кількості дітей в родині. Говорили, що одна дитина не дає повною мірою відчути щастя батьківства, адже одна дитина — як одна зернина: не посієш, не пожнеш, не змелеш.
Нині інші умови життя. Але як колись, так і зараз до народження дитини треба готуватися, навіть коли все відбувається природним шляхом, без допомоги медицини. Дитина й сьогодні залишається для родини найціннішим скарбом, проте та духовність, яка наповнює буття, перетворилася в матеріальні затрати.
Скільки коштів для народження (в пологовому будинку чи вдома з акушером), скільки коштів для «приданого» малюкові — ці питання хвилюють молодих батьків, і не можна за це їх засуджувати. Держава розробила механізм фінансового дотування родині затрат, пов’язаних з питаннями виховання дітей, — виплачується понад вісім тисяч гривень матеріальної допомоги. Це дійсно відчутна допомога в утриманні дитини. Але хотілося б запитати батьків — чи розуміють вони свою відповідальність перед дитиною за те, що народили її? Наскільки виваженим і свідомим було це рішення? Адже психологи довели, що діти, до народження яких батьки готувалися, — вели здоровий спосіб життя, були емоційно врівноважені, позитивно сприймали навколишній світ — здорові фізично та психічно, активні, комунікабельні, товариські, з яскравими лідерськими якостями. Багато важить пренатальний період розвитку дитини. З якими думками вагітна жінка чекає свого малюка? Хто може підслухати думки матері-одиначки, всі її тривоги й сумніви? Тільки ненароджена дитина.
Інакше кажучи, дев’ять місяців пренатального розвитку та перші три роки життя дитини мають неоціненне значення для її розвитку та майбутнього. Саме перші три роки — це час, коли дитина найбільше потребує участі батьків у своєму житті. Після трьох років дитина прагне спілкування з однолітками, іншими дітьми. Потім школа — авторитет учительки. Далі друзі, кар’єра. Батьки віддаляються, настільки, що про них нагадує реклама: «Не забудьте подзвонити батькам».
Наголошую, що мова йде про повну родину, в якій збережено теплі стосунки, а основою є любов. Не ставитимемо риторичних запитань про тих, кому не судилося відчути себе у затишному родинному колі. Для кого найрідніша людина — няня дитячого будинку.
Ось тут треба повсякчас захищати наших дітей. Треба волати кожного дня на кожному перехресті:
— Дівчино, викинь сигарету — це зашкодить твоїй майбутній дитині; пам’ятай, що твоє призначення — берегти генетичний код нації.
— Юначе, будь розбірливим в інтимних стосунках.
Захистіть дітей від народження тільки тому, що «так вийшло».
Тоді не блукатимуть вулицями бездоглядні діти, тоді не буде потреби позбавляти батьківських прав, тоді діти ростимуть у щасливих сім’ях, а не в тюремних дитячих садочках.
Захистіть дітей від духовного зубожіння, від авторитарної школи, від злиденного вихователя та вчителя, від надмірно амбіційних батьків, що намагаються представити власну дитину як особистий клон і демонструють на ній товщину свого гаманця.
Перш ніж записувати дитину в усі гуртки та школи, ліцеї й гімназії, що подобаються вам, запитайте в неї: а що тобі, моє дитя, подобається? А чого ти хочеш?
Психологами й педагогами доведена здатність дитини до наслідування: дій і поведінки дорослих, стилю їхнього спілкування між собою, з рідними, друзями. Тож необхідно використати цю здатність у позитивному ключі з найвищою виховною ціллю. Вдумливий, творчий вихователь тільки на основі спостережень за грою дитини може визначити стиль взаємин у сім’ї, характер виховного впливу на дитину з боку мами та з боку тата.
Бажано, щоб дорослі тьоті й дяді не підштовхували дітей- дошкільників до «мавпування» так, як у розважальній програмі «Кумири і кумирчики». Добре, що у дітей є бажання та творчі здібності — співати, танцювати. Але погано, що у них відібрали можливість бути собою. Ті ролі, які діти приміряють на себе в цій програмі, розбещують свідомість дитини, позбавляють її природності, безпосередності. Дивує позиція батьків — повне задоволення й захоплення «талантом» дитини.
Виникає, таким чином, іще одна проблема — дитячі телепередачі й телепередачі для дітей. Шановні дорослі професіонали, поважайте дитину і оберігайте її: пишіть для неї дитячі опери, пісні, знімайте фільми. Але дозвольте дитині бути дитиною — не такою, як ви, іншою: кращою, щасливішою, розумнішою.
