Коли всередині вісімдесятих у нашу свідомість увійшов незнаний до цього феномен реклами, ми навіть не сподівалися, що вже за десяток літ це явище формуватиме наші вчинки та моделі поведінки, виховуватиме нас та водночас викликатиме у нас стійку відразу.
Реклама для більшості українців — це відеоролики в проміжках між улюбленими телесеріалами чи спортивними трансляціями, надокучливий мотлох у поштових скриньках та придорожні біг-борди. Насправді ж, пряма чи прихована реклама присутня у значно ширшому спектрі повсякдення. Вчені стверджують, що реклама є навіть одним з чинників формування національної ідентичності, причому її розмір збільшується у геометричній прогресії.
Ми покірно змирилися з існуванням реклами, тихо ненавидячи її, усвідомлюємо, що «нікуди від неї не дінемося». Водночас феномен реклами є суспільним явищем, і ми, споживачі реклами, повинні знати свої невід’ємні права та вміти їх належно захищати.
Хто платить — той замовляє музику.
«А если не будут брать?» — «А если не будут брать — отключим газ», — цей діалог з відомого комедійного фільму міцно закарбувався у більшості з нас. За десятиліття перебування в радянській дійсності ми звикли до відсутності в нас елементарних прав і часто мовчки зносимо те, що викликало б шквал обурення з боку європейців.
Така ситуація, зокрема, має місце і при споживанні кожним із нас інформаційного продукту: усі ми чули, що існує десь комітет у справах захисту прав споживачів, однак лише найзаповзятіші знаходять у собі натхнення звернутися до нього з клопотанням про захист від недобросовісної реклами.
Найбільш надокучливою є реклама на телебаченні. Згідно з українським законодавством, телевізійна реклама не є окремою програмою, а лише складовою іншої програми. Тому ми змушені дивитись стоси реклами у проміжках між потрібними нам телевізійними передачами. Часто ці проміжки бувають навіть довшими, ніж самі програми.
Кожен глядач, дивлячись рекламу, фактично оплачує рекламодавцеві вкладені ним гроші, тобто окрім оплати за телебачення, ми опосередковано сплачуємо певні кошти самим лише фактом споглядання якоїсь реклами.
Отже, ми маємо підстави вимагати захисту прав споживача, котрий би виявлявся у належній повазі до нашої уваги, забороні прихованої реклами та застосування небезпечних психофізичних методів реклами на рівні підсвідомості.
Однак це є лише поверховим захистом споживачів. У багатьох країнах розвиненої демократії вже довгий час існують асоціації споживачів телевізійної продукції, котрі дбають про те, щоб телевізійні глядачі мали щонайповніший захист від засилля реклами.
Природно, що ці асоціації стикаються з опором із боку виробників та телевізійних компаній, оскільки обмежують рівень і кількість реклами, однак в цілому вони здійснюють позитивний вплив на моральне здоров’я суспільства.
Серед основних ініціатив цих асоціацій є вимога позначати рекламний час у анонсах телевізійних програм — тобто надання рекламі статусу окремої програми із відповідним занесенням її до анонсу телепередач; законодавчі вимоги до ліміту рекламного часу на телеканалах — аби реклама на каналі не перевищувала певного відсотка від загального ефірного часу; вимога до публічних постатей дійсно вживати певний час рекламований ними продукт, і лише пізніший випуск рекламного ролика — хто повірить, що відома тенісистка дійсно користується дезодорантом за п’ять гривень; і, нарешті, найбільш радикальна, однак проста й ефективна вимога демонстрації під час реклами таймера із зворотним відліком часу, аби глядач мав можливість орієнтуватися, скільки точно ще йтиме реклама на даному каналі.
Про такий широкий спектр прав український телеглядач зараз може лише мріяти, однак, при вмілій самоорганізації, вже невдовзі принципи гідного ставлення до особи споживача телереклами стануть для нас такими ж очевидними, як заборона реклами алкоголю чи тютюну в денний час.
Вип’ємо? — Вип’ємо!
До речі, щодо алкоголю і тютюну. Україна вже довгий час є відкритою державою, і більшості з нас часто доводиться спілкуватись із іноземцями, котрі відвідують нашу країну. Для інтересу спробуйте поцікавитись у них, де ще їм доводилось бачити настільки потужно розвинену індустрію виробництва алкоголю й тютюну, як тут, в Україні: навіть у гіпер- маркетах вибір спиртних напоїв буде поступатись кожному другому українському гастроному.
Зайдіть у будь-який продовольчий магазин, і ви помітите, яким широким є асортимент алкоголю і тютюну, наскільки вишуканими і привабливими пляшки, наскільки доступними ціни. Пишатися цим — злочин: тихий злочин проти свого народу, проти здоров’я та духовного гарту прийдешніх поколінь.
Навчені мудрим досвідом, європейці з американцями вже давно обклали увесь асортимент алкогольних та тютюнових виробів величезними акцизами та зігнали весь цей бізнес до маленьких крамничок. Годі казати, що реклама — чи то зовнішня, чи телевізійна, чи друкована — і алкоголю, і тютюну там є строго обмеженою, і вже аж до такої міри, що розпочинають лунати голоси найбільш перверзійних та заповзятих споживачів щодо утиску їх прав «вільно обирати смерть».
Натомість Україна, до слова, обсипана яскравою та привабливою рекламою тютюну та алкоголю. В Україні курити — ще досі модно й престижно, а найбільш невинна зустріч вже не уявляється без кухля пива.
Поза сумнівами, більшість із нас є вільними вибирати той чи той спосіб життя, бо, дійсно, якісний і дорогий алкоголь, як і тютюн, є вишуканим способом відпочинку, однак, як відомо, якісний товар реклами не потребує, а від усюди нашу свідомість зомбують переважно товари масового вжитку та середньої якості.
Та головне — не реклама конкретного продукту, а нав’язування стилю життя. Час нам уже усвідомити, що дешеві голівудські фільми не дивиться жоден американець, бо вони «штампуються» для експорту в країни «третього світу», так само, як і алкогольно-тютюнові магнати дбають про своє здоров’я і не вживають власної продукції.
Натомість в Україні на «алкогольно- тютюнових» вартостях щороку виростають наші діти, для яких цигарки та пиво поступово стають органічними, а згодом, отже, незамінними атрибутами стильного життя.
Отже, доки реклама в Україні не повернеться обличчям до суспільних цінностей, а буде лише способом досягнення комерційного успіху, доти можна забути про національне згуртування, про здоров’я народу, про повнокровний розвиток українських духовних ідеалів. Україну й далі переповнюватимуть тридцятирічні алкоголіки, а провідні спиртовогорілчані компанії гордо декларуватимуть високі місця за світовим рівнем продажу власних товарів. Бізнес — є бізнес, от тільки чи не надто дорогою є його ціна?
