На жаль, Україна занадто довго була колонією інших, могутніших держав, щоб одним махом можна було розрубати гордіїв вузол проблем, про які написав у своїй статті «Деколонізація» душі» В.Лєсной (див. № 6 «Дня»). А починати кожному громадянину України треба насамперед із себе. Я зі своїм прізвищем уже визначився, а от В.Лєсной, схоже, ще ні.
Дуже дивно звучать і західноукраїнські жіночі прізвища у формі невідмінюваних присвійних прикметників — Марія Іванів чи Любов Гнатишин. Здавалося б, що може бути простішим — додай до чоловічого прізвища закінчення жіночого роду і все. Але ж ні. Деякі навіть обурюються такою «українізацією» свого прізвища. А обурюватися тут нічого — по- перше, маємо вже прецедент у особі української поетеси Наталії Корольової (хоч у чоловіка прізвище було Королів). А по- друге, таке написання українських жіночих прізвищ пояснюється граматичними особливостями німецької (в Австро- Угорщині) чи англійської (в діаспорі) мов, які не розрізняють чоловічих і жіночих прізвищ.
Тому маємо зараз прецеденти іншого роду — коли українські прізвища пишуться за правилами будь-якої мови, тільки не української. Так, прізвище депутата Верховної Ради України чомусь Беспалий, а не Безпалий, як це мусило б бути згідно із нормами українського правопису.
А щодо написання в українській мові імен етнічних росіян так, як вони звучать «в оригіналі» — тут потрібна двостороння угода між Україною й Росією. Адже остання дуже рідко вдається до такого прийому, здебільшого щодо імен видатних українців — Микола Білкун, Микола Бажан тощо.
На жаль, українізації потребують не тільки імена людей, а й українські географічні назви. Так, старовинне українське місто Винниця після 200-літнього російського «полону» повернулося в українську мову як Вінниця. Поляки, наприклад, навіть назву німецького міста Мюнхена пишуть як «Монахіум». А назва українського міста Південне чомусь пишеться як Южне.
Але ще гірша ситуація з перекладом географічних назв суміжних держав.
І ще одне зауваження про колоніальні назви на українських географічних картах. Але вже не філологічне, а ментально-психологічне. Чому Харківська регіональна залізниця й досі носить назву Південна? Бо якщо Південно-західна залізниця тягнеться відносно Києва все таки у вказаному напрямку, то цього ніяк не скажеш ані про сам Харків, ані про Харківську залізницю. Адже розташовані вони зовсім не на півдні, а у протилежному напрямку — на північному сході України. То, може, так і слід її назвати?
Чи ж є вихід із цієї проблеми? Є. І його знайшов один із засновників УНР, голова її Директорії, Симон Петлюра, який пропонував прийняти спеціальний «Закон про українські прізвища». Пропоную його розширити й прийняти «Закон про українські назви». На жаль, ані Леонід Кравчук, ані Леонід Кучма не приділяли цьому належної уваги. Більше того, саме при останньому і почалося безпрецедентне витіснення української мови й українського національного духу з інформаційного простору України. Хоча, здається, Нацрада з питань телебачення і радіомовлення обіцяла приділяти цим питанням більше уваги. Так, російські серіали почали титрувати українською, але поки що лише титрувати замість повноцінного дубляжу, неначе всі українці глухонімі.
Сподіваюся, що новий віце- прем’єр з гуманітарних питань саме цим і опікуватиметься, а не виступатиме як прес-секретар Кабінету Міністрів.
