Без сумніву, з проголошенням незалежності Україна стала суб’єктом міжнародної політики. Українська РСР хоча й була членом ООН, але всі сприймали її лише як частку Росії. Адже політику УРСР визначали у Москві. Москва вирішувала, хто керуватиме УРСР. Варто було комусь із московських намісників виявити хоч якісь ознаки самостійної поведінки, як його відразу зміщували і навіть забирали з України. УРСР не мала навіть тих куцих прав, що були у тодішніх союзників СРСР — Польщі, НДР, Угорщини та інших держав «соціалістичного табору».
Росія, прикриваючись гаслами інтернаціоналізму й незважаючи на деякий опір українців, русифікацією повільно перетравлювала українську націю, перетворюючи її на етнічну масу для збільшення кількості росіян.
Нині Україна — самостійна держава, яка має всі атрибути державності, проводить власну зовнішню політику, укладає договори з іншими державами. Підрозділи збройних сил України перебувають у складі миротворчих військ ООН. А можна згадати ще й ГУУАМ. Спортсмени України беруть участь у міжнародних змаганнях. Врешті-решт, візит Папи Римського до України, незважаючи на незадоволення Росії, засвідчив, що Україна приймає власні рішення.
Громадяни України стали більш незалежними від держави. Зменшується її турбота про забезпечення громадян роботою, вищою освітою. Але й громадяни можуть вільно висловлювати все, що вони думають про свою державу. І не лише у вигляді анекдотів у тісній компанії, як це було за часів СРСР, але й у засобах масової інформації.
У СРСР незгода посадової особи або рядового громадянина з державною політикою за часів Сталіна вела до фізичної смерті, а за часів його наступників — до політичної. За вільне висловлення власної думки людей ув’язнювали. Нині цього немає. Хоча прикладів нехтування демократією ще чимало. Однак, ми бачимо боротьбу різних тенденцій. Держава прагне всіх «поставити на місце», і водночас багато людей та організацій прагнуть «вказати державі на її місце». Ступінь незалежності громадянина від держави часто визначається рівнем і «вагою» об’єднання, до якого належить громадянин.
Нас не вчили жити за демократії. Ми звикли, що обранців народу визначає начальство, а нам треба лише слухняно піднести руку або вкинути бюлетень.
Підприємливі люди не подбали про своє політичне представництво, не підтримали тих, хто прагнув забезпечити економічний розвиток відповідною правовою базою й тому опинилися в скрутному становищі.
Та, попри всі негаразди, Україна є й Україна розвивається.
