Усім помiтне ну дуже вже демонстративне погіршення відносин України і США. Всі, хто хотів, уже сказали своє «фе» про зовнішню і, особливо, внутрішню політику України. Тож хотілось би трохи розвинути ту тему, яку я вже мав честь представляти на суд читачів, — про спробу зрозуміти причини дивної політики щодо України Заходу взагалі і США зокрема.
Усі ці так старанно розпалювані скандали: то невиконання Україною зобов’язань перед Радою Європи, то «касетний скандал», то свобода слова, вибори, «Кольчуги» — список далеко-далеко не повний. Увесь час б’ють і б’ють! А за що — ніби й питати не випадає, бо весь час же і говорять — за що. Усе тобі на поверхні, нічого не ховають. І про погано виконувані зобов’язання, і про нерозвинуту демократію зі свободою слова, і про досі не завершену справу зниклого журналіста... Все ніби дуже ясно, але незрозуміло. Бо жодне звинувачення і кара не можуть бути відірвані від того контексту, на фоні якого вони звучать і реалізуються. Зокрема й від того, як у той же час реагують на схожі чи навіть більші провини інших. Тому, якби Захід взагалі і США зокрема справді мали на увазі саме те, про що вони так демонстративно говорять, вони ж, мабуть, мали б потурбуватися, щоб їхні звинувачення і кари добре вкладалися у той контекст, а не виглядали як відверте знущання над принципами, хоч злегка відмінними від принципу «Я сильніший — значить, можу тебе звинуватити в чому завгодно».
Але ж усе було якраз не так. Контекстом весь час демонстративно нехтують. Коли Рада Європи збиралася зразково покарати Україну за досить незначні невиконання зобов’язань — це відбувалося на фоні різкого загострення у Чечні, а за це Росію зовсім не збиралися хоч трохи помітно карати. Кари за «касетний скандал» теж ішли на фоні явно легшого ставлення до явно більших і жорстокіших подій у інших місцях.
Нас весь час б’ють за слабку демократію і говорять, що це чи не головна причина відсутності їхніх інвестицій, а самі в той же час не тиснуть на Китай — їхній бізнес просто- таки зливається з китайським в екстазі, хоч там тій демократії дуже відверто показали її дуже скромне місце.
Саддам Хусейн надав Заходу вагони документів зі звітами про те, які країни Заходу скільки продали йому зброї й матеріалів. Не відкривши тим особливих секретів, бо всі й так знали, хто допоміг йому озброюватись. Але нема скандалу. Скандал робився з того, що Україна всього лиш могла продати щось Іраку. То про «Кольчуги», то, вже після представлених Іраком документів про їхню зброю, знову про Україну, яка просто могла продати якісь мости.
В одній великій державі спокійнісінько душать газами більше сотні людей — нецікаво це, бо «се гряде новий Антихрист і ворог людей — Україна», у якій представник Заходу виявив — трепещіть! — якісь одноманітні теленовини, а тому знову жорсткі висновки про придушення свобод і недостойність бути в пристойному товаристві. Подумаєш, десь там подушили газом. Зате як різноманітно вони славлять свого президента!
Раніше в Афганістані таліби жорстоко карали за вирощування опійного маку і звели цей промисел практично до нуля. Після перемоги над ними американців Афганістан стрімко повернувся в число лідерів з виробництва наркотиків. Отже, на контрольованій США території точно створюється велетенська маса брудних грошей. Ну й що? Наркобарони теж можуть розслабитися, бо «се гряде новий Антихрист...» — і FАТF, понишпоривши по всій земній кулі, знайшла двох найкращих кандидатів на покарання за брудні гроші — якусь маленьку екзотичну офшорну державу й Україну. До чого ж гострий зір у їхньої Феміди! Ще й мікроскопом озброєний.
Якби я жив не в Україні, мені було б перш за все дуже смішно. Сумно, звичайно, теж, але смішно дуже. Бо ж так відверто насміхаються над усіма принципами, презумпціями, рівностями і т.д., що їхні коміки можуть відпочивати. Світ може дивитись на Україну і реготати. Але навряд чи цей сміх приведе до хороших наслідків. Не тому, що Україна їх покарає. Справа в іншому. Справа в тому, що на земній кулі це єдина країна, яка, мавши величезний ядерний потенціал, весь його знищила. Відмовилася від ядерної зброї. А тепер усі можуть бачити, як об неї витирають ноги і роблять із неї універсального винного — на всі дірки затичку й посміховисько. Оце вам урок! Можете робити висновки про корисність відмови від ядерної зброї.
Треба питати, чи корисні будуть такі висновки для безпеки на Землі взагалі? І для непоширення зброї масового знищення зокрема? Хтось, може, думає, що цей приклад не допоміг Північній Кореї прийняти небезпечне рішення? А відомо, що та Корея не одна така.
Усе це таке очевидне, що важко не побачити його. І Захід теж мусив це бачити і розуміти. А коли це розумієш, уже ніяк не можна повірити, що слова Заходу про демократію, свободу слова, навіть брудні гроші й т. п. — це слова про справжню причину демонстративної немилості до України.
Де ж справжня причина? У мене інколи створюється враження, що в «український відділ» американської адміністрації набрали людей із молодших класів їхніх шкіл, навчених тільки правильних слів і патріотичної впевненості в безпомилковості Америки. За такого варіанту нинішня поведінка США була б зрозуміла. Але ж це, мабуть, не так? Та й це не знімає думки, що персонал у тому відділі не найкращий. А тому не приймає оптимальних рішень і піддається якимось зовнішнім впливам зловмисних третіх сторін.
Це не причина. Так, може вони, добре знаючи абсурдність своєї поведінки стосовно України, роблять це свідомо? Може їм і треба, щоб це було видно, щоб кожен, хто має очі, міг побачити, що це явний абсурд і тому його не треба розуміти буквально? А ті маси, які не схильні до роздумів, — хай собі й вірять, що «се гряде...». Такій версії цілком відповідає факт, що всі попередні скандали в кінцевому підсумку сходили нінащо. Не було обіцяних кар. Або були значно м’якші, ніж обіцяні. Або відбувалося витіснення старого скандалу новим.
Україна й інші вихідці з розваленої Російської імперії вельми швидко удостоїлися офіційного визнання всіх хоч трохи важливих держав. Але чи є повний збіг цього де-юре з де-факто? Я сильно сумніваюся. Сама Росія теж швидко формально визнала всіх. Але в перші роки вона не втомлювалася скрізь і завжди дуже ясно давати всьому світовi зрозуміти, що саме формально, що вона це все сприймає як тимчасові утворення. Росія тоді дуже ревниво ставилася до будь-яких спроб світу поводитися з цими державами як із реально незалежними. І Захід відверто старався її в цьому питанні не дратувати, йшов їй назустріч. Аж до анекдотичної спільної делегації від екс-СРСР на найближчій олімпіаді.
Чому так, Захід настільки її боявся? Не без того, але якщо він не помер від страху при СРСР, то прекрасно ж розумів, що після розвалу Росія важить явно менше, ніш колишній СРСР. Але Заходу зовсім ні до чого було зразу ж демонструвати всьому світу слабість Росії. Велика політика не схильна до різких рухів, щоб не порушувалась рівновага і не було непередбачуваних і погано керованих явищ — зміни повинні відбуватися плавно. Росія повинна сходити зі сцени, але не за один день.
З такого погляду в українській ситуації багато стає ясно. Що було Заходу робити у відповідь на вияв Україною бажання зблизитися з ним? Сказати публічно про справжні причини неможливості? Негарно, моветон, плями на світлому образі. То як публічно відштовхнути невзаємну любов? Абсолютно вірно, сказати: куди ти прешся, вся така огидна та ще й невмивана? Пробачте, вказати на реформи, демократію, свободу слова і мости з піратськими компакт-дисками. Існує, отже, «фігура замовчування» реальних причин.
Російська причина не одна. Не секрет, що США теж мають причини для ревнощів, але вже в ситуацiї з Європейським союзом. Офіційно вони, звичайно ж, вітають об’єднання і бажають йому всіляких успіхів, але ж і побоюються надмірного посилення Європи і втрати свого вирішального впливу на ситуацію в ній. ЄС розширюється, і з цим уже неможливо щось зробити. Але ж є міра! От саме в поняття «міра» і лягає ситуація з Україною. Дати ЄС прийняти й Україну — означає, що рівновага ЄС — Росія остаточно і явно для всіх порушиться на користь ЄС. Навіть дати Україні вступити в НАТО означає хоч і не те ж, але багато. Чи хочуть цього США? Сумніваюся.
Тут знову запитання: що ЄС робити з українськими бажаннями? Сказати чесно: почекай, бо дядя Сем проти? Негарно! Тому знову краще про невмиваність, пробачте, про зниклого журналіста і відмиті гроші.
Усе це було видно і зрозуміло давно. Але є час каміння розкидати і є — збирати. Час іде, і ситуація змінюється. І Росію все очевидніше вже показують не рівною СРСР, і абсурдність надмірних звинувачень України безліччю шил вилазить з усіх мішків. І небезпека такої поведінки з єдиною ядерно роззброєною країною теж стає все явнішою. Тому те, що я пишу, — вже можна і треба писати і публікувати, бо воно все одно «витає в повітрі», далі ховати його неможливо. Час від існуючої скандальної форми поводження з Україною переходити до нової — спокійної й ділової. Якщо Захід справді за безпечний світ.
Каміння розкидано вже багато, час і збирати.
