І лише опинившись у полоні власної діловитої неприступності, ми раптом відчули гостру потребу в прямому та безпосередньому відгуку, в повноцінному діалозі з тими, для кого, власне, працюємо. Як виявилося, ця потреба є і в наших читачів. Сакраментальне «Ми чекаємо на ваші листи» — виявилося тим самим паролем для довгожданого і напівзабутого читацького відгуку: «Шановна редакціє!». Анкета «Дня», яку ми запропонували нашим читачам перед новорічними святами, викликала радісну для нас активність і емоційність відгуку.
Загалом у редакцію вже надійшло (і продовжують надходити, — «Перепрошую, що на два тижні затримався з відповіддю, але краще пізно, ніж ніколи», — пише читач Б.Фомицький із м. Южноукраїнська Миколаївської області) понад дві сотні листів і повідомлень електронною поштою через Інтернет. Наявність електронної версії «Дня» в Інтернеті й англомовного дайджесту не могла не вплинути й на «географію» читацької аудиторії. Це не тільки Україна. Отримано відгуки з Канади і США, Німеччини, Чехії, Голландії, Фінляндії, Ізраїлю, Аргентини, Словаччини, Тайваню й Південної Кореїї. Не обійшлося й без «екзотики»: «День» має читачів у Того, Зімбабве, Ямайці, Непалі, Нікарагуа і Гватемалі. Листи та висловлені думки дуже різні й часто полярні за змістом і тональністю. Немає серед них лише байдужих. «День» збуджує в читачів емоції та думки — це очевидно.
Чому читають «День»? Чим він відрізняється від інших газет? — запитували ми своїх читачів. Більшість із вас відповіли втішними, не приховуємо, для нас оцінками. Вас приваблюють у «Дні» інтелігентність, аналітичність, наявність різних точок зору, компетентність, патріотизм, стриманість, неупередженість, опозиційність. Про це говориться в листах читачів: пана Репетухи (Київ), А. Владана (Київ), О. Нагайця (м. Дніпродзержинськ), А. Ярошевського (Київ), Е. Кожуховської (Київ), Г. Євтюхіна (Львів), М. Дісса (м. Канів), В. Янішiвського (Львів), М. Шумилова (Запоріжжя), Б. Яковлєва (Житомир), С. Шевченка (Київ), Я. Приходи (Львів), Ю. Губені (м. Дубляни, Львівська область), Ю. Климка (Івано-Франківськ) і багатьох інших. Дехто відзначає професійний дизайн газети — як, приміром, Тетяна Соловйова з села Бабаї Харківської області.
Люди відчувають моральне задоволення від того, що в «Дні» можна прочитати про те, про що не прочитаєш, не побачиш і не почуєш в офіційних ЗМІ. Останнє за теперішніх часів обнадіює, оскільки, схоже, є чимало читачів, котрі вважають «нежовту», інтелігентну і стриману опозиційність владі достоїнством газети. Ми з цим солідарні, вважаючи інтелігентну незгоду ознакою цивілізованості. «Читати «День» — ознака хорошого смаку», — вважає Д. Мельник із Києва. «Читаю «День» тому, що через газету бачу не замулене брехнею, підлабузництвом і позицією «чого бажаєте?» дно нашого життя, і хоча часом гірко за це, але правдиво», — Ю. Климко, Івано-Франківськ.
Хоча заради справедливості слід сказати, що були думки про «відносну» об’єктивність і неупередженість «Дня». Крім того, у відповідях на перше запитання нашої анкети зустрічалися й думки про рівень української преси загалом: читають «День» «не тому, що ви (ми. — Ред.) такі хороші, а тому, що загальний фон аж надто сірий... (Шкода, що декотрі читачі вирішили залишитися анонімними. А нам дуже хотілося б навести тут усі ваші прізвища й імена)». Чи «просто тому, що немає нічого кращого» (думка читача С. Морозовського з Черкаської області). «День» — газета для думаючого і небайдужого «середнього класу». Так, його в Україні поки що мало. Та, либонь, потрібно ж із чогось починати. Інакше існування між «паркетною» несамовитістю офіційних ЗМІ і інформаційною «жовтизною», що грає на інстинктах, може тривати дуже довго.
Не залишилося непоміченим і те, що «День» виходить українською, російською й англійською мовами. Оцінки — від «Круто! ... Super!» (як написала одна читачка) до «Двомовність — свідчення неукраїнськості, до певної міри — ворожості» (в сердитому листі Л. Іваненка з Києва). І все-таки позитивних оцінок більше. Проте з цим достоїнством «Дня» пов’язаний і головний докір читачів: якість мови в українській версії «Дня». Особливо гострі (і за діло) зауваження висловили львів’янки Т. Переяславова і Я. Прихода. Зрозуміло, що технологічні складнощі не можуть бути виправданням. Утім, варто відзначити, що «День» — єдине видання, яке виходить щодня в такому обсязі двома мовами. Фактично кожного дня ми робимо дві газети, в чому нам допомагає комп’ютерний перекладач. Проте, на жаль, техніка не відчуває смислового нюансу і схильна все сприймати буквально. Ми самі від цього страждаємо. Уявіть, приміром, як воно — побачити у власному матеріалі замість «ток-шоу» — «струм-шоу», «полової ганчірки» — «статеву ганчірку», «Пел-мел» (назва сигарет «Pаll-mаll») — «співав крейда» тощо. І смішно і сумно водночас. До речі, редакція пропонує літредакторам, коректорам, перекладачам, котрі досконало володіють українською мовою (їх не так багато, як здається), виявити себе й допомогти нашій газеті розв’язати цю важливу проблему, яка гостро хвилює й нас самих.
Чи дає «День» уявлення про те, що відбувається насправді в українській економіці, культурі, соціальній сфері? Яких тем у газеті «занадто», а яких — бракує? Про що хотіли б прочитати у «Дні» в 1999 році? Чимало листів, де читачі відзначили збалансованість інформації у «Дні» «За це вас і люблю», — зауважив I. Гончаров iз Києва. Особливо це стосується читачів, які цікавляться насамперед українською політикою та культурою. Стосовно висвітлення культурної тематики, то тут велике розмаїття думок — від «жодна газета так не висвітлює культуру, як робите це ви», — до докорів у неувазі до масової культури й культурних подій у регіонах, космополітизмі й водночас недостатності інформації про зарубіжну культуру. Хоча все-таки більшість вважає відсутність у «Дні», як висловився один читач, «булановщини» й «кіркоровщини» — однозначним плюсом. Цінують наші читачі й пильну та об’ємну увагу «Дня» до вітчизняного телебачення. Про колонку телеоглядача «Дня» Наталі Лігачової висловлено різні думки: від «ліквідував би ТV-тиждень Н.Лігачової як дуже суб’єктивно-смаковий і ангажований» (А. Горник, Київ) до визнання нетривіальності й навіть мужності (Д. Мельник, Київ) її матеріалів. А найголовніше, що наші телерецензії викликають у читачів бажання сперечатися, дивитися українське ТБ і самим оцінювати тамтешні процеси.
Більше інформації читачі хочуть мати про «тіньовий» бік української політики, корупцію в найвищих ешелонах влади, про політичні й особливо соціально-економічні перспективи України, проблеми малого й середнього бізнесу, зв’язки політиків і політичних партій з бізнесом, життя в країнах СНД й у найближчих сусідів, про становище на селі, про стан освіти й охорони здоров’я, а також про кандидатів у президенти. Щодо способів, якими читачі хочуть отримувати цю інформацію, думки розділилися приблизно порівну. Одні віддають перевагу думкам і дискусіям учених і фахівців, великим аналітичним матеріалам, статистичним викладкам, інтерв’ю з авторитетними професіоналами. Інші — живим репортажним матеріалам про сьогодення наших відомих і пересічних співгромадян, про людські колізії економічних процесів конкретних підприємств, заводів, фірм, міст, сіл тощо. Причому перші докоряють «День» за зниження рівня та глибини аналітичності, а другі — за надмірне захоплення макрополітикою й макроекономікою. Схоже, нам нічого не залишається, як прагнути «золотої середини».
Найбiльш емоцiйнi й безпосереднi вiдгуки прийшли на запитання про улюблених авторів. Найбільше люблять Тетяну Коробову («...Я її люблю і про це знає моя дружина», — М. Шумилов, Запоріжжя). А Едуард Зуб із Харкова пише: «Схиляюся перед Тетяною Коробовою. Її статті надзвичайно цікаві як за суттю, так і за формою подачі матеріалу. Поєднання скрупульозності, логіки й почуття гумору — справді вибухонебезпечна суміш. Люблять також Клару Гудзик (є пропозиція видати її матеріали окремою книжкою, — А. Ярошевський, Київ), Наталю Лігачову (за систематичність і професіоналізм в оцінках подій у вітчизняному телепросторі, радячи: «побільше іронії у статтях про ТБ, воно цього заслуговує», А. Руденок, Київ), Віталія Портникова (за оригінальність, витонченiсть і інтелігентність). Серед шанованих авторів читачі назвали також Юрія Андруховича («Мудрий спостерігач життя і його карнавалізатор», — Б. Яковлєв, Житомир), хоча дехто вважає статті Юрія, а також Іздрика, Бриниха дещо заумними. Цiнують читачi Ірину Клименко (за компетентність і різнобічність, Володимира Золоторьова (за глибину, гостроту і принциповість). Тим часом є й така думка: «Іноді розумний, а іноді дратуюче розумує» (А. Владан, Київ), Віктора Зам’ятіна («Він свій суб’єктивний фактор сховав глибоко і на перший план поставив об’єктивність», Г. Левицька, Київ), Віталія Княжанського, Яну Мойсеєнкову, Ганну Шерман, В’ячеслава Якубенка, Миколу Рябчука, Василя Зубача, Віктора Гриневича, Євгена Бруслиновського, Лесю Ганжу, Оксану Панченко, Петра Марусенка, Тетяну Бєлкіну. Багато «освідчень у любові» головному редактору «Дня» Ларисі Івшиній — за інтелігентність, широту погляду, мужність. Є й відгуки, які по доброму розчулюють: «Усі журналісти — наче дібрані. А Лариса Івшина ввійде в історію створенням «Дня», як Тетяна Ліознова — створенням фільму «Сімнадцять миттєвостей весни» (О.Нагаєць, Дніпродзержинськ).
А ось епізод із життя, який повідав нам Юрій Губені з міста Дубляни Львівської області.
«Я часто буваю на різноманітних конференціях, семінарах, «круглих столах», — пише пан Губені, — і завжди в будь-якому місці хочу купити «День». Ось так і в Луцьку в травні минулого року підійшов до кіоску біля універмагу. Питаю у кіоскера (жінки): «Чи є ще «День»? Вона запитує — «Що, цікава газета?» Відповідаю: «Так, звичайно, адже там наш чоловік, Володя Панкєєв зі Львова (це такий галицький патріотизм)!» Вона ж у відповідь — «Що ви, це ж тому, що там Лариса Івшина із Волині!».
До речі, з кіоскером на автостанції № 2 у Львові (там завжди купую газету, бо доїжджаю на роботу) вітаюсь завжди — «Добрий день». Вона у відповідь — «Добрий, ще є «День».
Похмуре (але, схоже, реалістичне) враження справило визначення читачами Події і Розчарування 1998 року. Подій, за винятком успішного виступу київського «Динамо» в Лізі чемпіонів і, в деяких листах, парламентських виборів, немає. Зате вистачає розчарування і антиподій: триваюча системна соціальна криза і її вересневий фінансовий апогей «завдяки владі, обраній нами» (з листа С. Шевченка з Києва), девальвація гривні, обрання великої кількості депутатів лівої орієнтації до парламенту, обрання спікером О.Ткаченка, бездіяльність Президента й уряду, арешт у Швейцарії П.Лазаренка, повінь у Закарпатті, досі не розкрите вбивство В.Гетьмана, закриття опозиційних газет і тиск на ЗМІ.
А стосовно надій на новий рік, то безумовний «лідер надій» — вибори президента. Причому більшість думок зводяться до двох типів: надія на заміну президента чи на те, що в Україні все-таки буде гідний президент, часто називаючи й конкретне ім’я — але не нинішнього. Також серед надій, які характеризують «час» (точніше, ставлять йому діагноз), майнула така: «Сподіваюся вижити...» (у листі з Києва).
До речі, про наступні президентські вибори. У деяких листах є думки про надмірну орієнтацію «Дня» на Євгена Марчука. Є й інші точки зору: про те, що наступним президентом бачать Є.Марчука, що «дніпропетровську клептократію» (не найсильніший читацький епітет) приберуть від влади, що на тлі медіа-метушні владних персонажів, цікаві думки й оцінки серйозного опозиційного політика. Читачі хотіли б побачити велике інтерв’ю чи «круглий стіл» з Є. Марчуком і т.ін. Варто відзначити, що в «Дні» висвітлюються справді соціально важливі дії та заяви Є.Марчука. Приміром, відкриття першої серед українських політиків веб-сторінки в Інтернеті, думка про довготривалі геополітичні наслідки бомбардування Іраку, актуальна (враховуючи «досвід» парламентських виборів) ініціатива щодо створення громадського руху «Чесні вибори» тощо. Кількість матеріалів про Є. Марчука цілком відповідає його політичній вазі та масштабу. Інакше кажучи, не в «Дні» «багато Марчука», а в інших газетах і на ТБ його мало. У чому явно є ознаки інформаційної блокади.
І все-таки, дякуємо і за думки, які нас підтримують, і за листи, в яких ви нас критикуєте, особливо незло і конструктивно. Хоча навіть різкі відгуки — це причина для роздумів і — ура! — самовдосконалення.
Ми ще раз дякуємо всім, хто виявив щиру цікавість до нашої газети, і пропонуємо вашій увазі найцікавіші цитати з листів, один з них дозволили собі надрукувати лише з незначними скороченнями.
Лист читача Олексія Полив’яного з Миргорода читайте в сьогоднішньому «Днi» на сторінці «Подробиці». Опублікуємо, напевне, ми ще кілька найцікавіших ваших листів — у наступних випусках «Пошти «Дня». Отже, до зустрічі й до зв’язку. Успіхів усім і нагадуємо, що безпосередній зв’язок з нашими читачами підтримують:
Наші телефони: 414-91-26, 414-98-20
