Українсько-польське Прикарпаття було в довоєнний час найбільшим газовидобувним центром у Європі. Під час німецької окупації в 1943 році з української території до польської побудовано газопровід Опари — Стальова Воля для подачі газу з українських родовищ. З 1945 року по цьому газопроводу за міжнародною угодою між Польщею та Радянським Союзом розпочато експорт українського газу, перший в історії експорт цього енергоносія.
З 1967-1968 років розпочато експорт українського газу в Чехословаччину та Австрію. Ще раніше, з 1951 року, український газ почали подавати в Москву, в 1960 — 1962 роках у Білорусь, Литву та Латвію, згодом — у Молдову. Аж до введення в дію в 1976 році газопроводу «Союз» (Оренбург — Держкордон СРСР ) всі міждержавні експортні та міжреспубліканські подачі газу територією України здійснювалися тільки з українських родовищ. Проте це не перешкодило російському Газпрому в 2005 році відзначити 60-річчя експорту газу в Польщу.
У зв’язку з відкриттям родовищ з великими запасами газу в Оренбуржжі, республіках Середньої Азії та особливо в Тюменській області в Радянському Союзі проводяться заходи для його подачі в країни Центральної та Західної Європи. Для цього проектуються та вводяться в дію системи трансконтинентальних газопроводів спочатку до країн РЕВ з Оренбурга до держкордону (система «Союз»), а згодом з Тюменської області і в капіталістичні країни — системи Уренгой — Помари — Ужгород та «Прогрес».
Завдяки своєму географічному розташуванню між Оренбурзьким газохімічним комплексом та країнами РЕВ територія України стала найвигіднішою для прокладання системи газопроводів «Союз». Ця система вписується і у два інші напрямки транспортування в країни РЕВ відповідно нафти (система «Дружба») та електроенергії (система «Мир»).
Щодо газопроводів, які беруть початок з Тюменської області, то з першого погляду найкоротшим шляхом проходження їх став би через Білорусь та Польщу, наприклад паралельно найкоротшому залізничному сполученню Москва — Мінськ — Брест — Варшава — Берлін.
Пояснимо доцільність прийнятого та реалізованого іншого вирішення варіанту проходження згаданих систем, знову через територію України. Такий варіант прийнято на основі всебічного техніко-економічного обѓрунтування. При цьому враховані такі чинники, як висока енергозабезпеченість України, наявність могутнього наукового та промислового потенціалу, розвиненої інфраструктури, комплексу з підземного зберігання газу, а також неоціненний досвід українських газовиків у транспортуванні газу, багатий кадровий потенціал.
Дуже вагомим чинником було також те, що Україна володіє високо розвиненою енергетичною галуззю, яка значно переважала своєю наповненістю білоруську та польську. Кращими показниками відзначалась і Чехословаччина, територія якої прийнята для продовження українського коридору транспортування газу. Підвищена енергозабезпеченість насамперед потрібна для газоперекачувальних компресорних станцій з їх обов’язковим для надійної експлуатації високо категорійним, двостороннім електричним живленням. Традиційно високорозвинена Чехословаччина, з її світового рівня машинобудуванням, забезпечила газопровід «Союз» компресорними агрегатами власного виробництва.
Академія наук України, традиційно зорієнтована на розв’язання проблем газової промисловості, зокрема Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона та інші інститути продовжила разом із промисловістю України роботу з вдосконалення технологій спорудження газопроводів, захисту їх від корозії, забезпечила випуск металу підвищеної якості. Організація виготовлення труб великого діаметра, компресорних агрегатів з авіаційними та судновими двигунами давали змогу на найкращому рівні в стислі терміни забезпечити спорудження магістралей по території країни. Свій внесок зробили і зосереджені в Україні світового рівня проектні інститути.
В Україні діяла розвинена мережа підземних сховищ газу, розташованих зокрема, поблизу кінцевих ділянок великих транзитних газопроводів — найбільший в Європі комплекс з підземного зберігання газу, який став важливим фактором надійного транзиту.
Поєднання перелічених факторів зіграли вирішальну роль у спорудженні через територію України найбільших у світі транзитних систем газопроводів.
В Україні проведено велику роботу з метрологічного забезпечення транзиту газу. Метрологічний контроль здійснюється Східноєвропейським метрологічним центром, побудованим у Боярці. Він повинен стати центром запровадження стандартів не тільки в Україні, але й у всій східній частині Європи з Росією включно та прилеглих країнах Середньої Азії. Створене в Україні Об’єднане диспетчерське управління стало другим за значенням після Центрального диспетчерського управління Газпрому центром управління потоками газу в Європі.
Для подальшого нарощування експорту російського газу в Європу Газпромом разом з Білоруссю, Польщею та Німеччиною споруджено ще одну систему газопроводів через територію цих країн, а також оригінальний проект газопостачання малоазійської частини Туреччини через Чорне море («Блакитний потік»). Таким способом поліпшувались умови газифікації прилеглих до траси об’єктів згаданих країн. Вздовж нового західного коридору транзиту російського газу передбачалось також створити нові підземні газосховища на території Білорусі, Польщі та розширення в Німеччині. Але для надійності роботи нового маршруту планувалось також використати в реверсному режимі могутній потенціал з підземного зберігання газу в Україні. Нагадаємо, що до цього часу завдання створення на території зацікавлених країн власного комплексу зі зберігання газу вздовж згаданого газопроводу в потрібному обсязі не здійснено. Тому надійність роботи нового маршруту російського газу варто було б забезпечувати з використанням українських газосховищ.
Проте ігнорування прийнятих та підтверджених багаторічним досвідом зважених рішень щодо транзиту російського газу в Європу та будівництво нових обхідних шляхів — Північного та Південного потоків, менш надійних та набагато дорожчих, викликає щонайменше подив. Передбачуване Газпромом різке зменшення обсягів транспортування газу через територію України негативно позначиться також на показниках прилеглих до України ділянок газопроводів сусідніх країн — самої Росії, Словаччини, Угорщини, Польщі, Румунії, Молдови, а також Болгарії, Чехії.
Гірко усвідомлювати, що керівництво газовою галуззю в умовах постійного подорожчання газу не спромоглося використати багатющі можливості створеного попередниками потенціалу з підземного зберігання газу. Адже навіть закупівлі газу для створення його запасів в сховищах за рахунок банківських кредитів з лихвою окупаються, дають поштовх новому економічному зростанню та поліпшенню добробуту народу.
Тож керівництву газовою галуззю, урядовим структурам потрібно, спираючись на вимоги європейської енергетичної хартії, якомога енергійніше пропагувати та реалізовувати можливості з підземного зберігання газу в Україні. Ще згодяться українські ПСГ і російському Газпрому.
Вважаю, що наші господарники та політики у вирішенні питань експорту газу з Росії повинні апелювати не тільки до чисто економічних розрахунків. Чому не нагадати про існування будапештських домовленостей, що гарантували від економічного тиску на країну, яка відмовилась від третього у світі ядерного арсеналу. Можна також оперувати такими цивілізаційними поняттями, як збереження у всесвітньому вимірі невідновлюваних запасів енергетичної сировини, вказуючи на невиправдане розтринькування металу, інших матеріалів для досягнення сумнівної вигоди короткочасної. Ці ресурси можна було б спрямувати на вирішення проблем навислої над Землею екологічної загрози...
Україна, яка є піонером видобування газу в Європі, як перший у Європі експортер газу, як країна, що внесла неоціненний вагомий внесок в освоєння родовищ Західного Сибіру, Оренбуржжя, для благополуччя всього людства, має моральне право виступити ініціатором докорінної перебудови стратегії енергозабезпечення світу. Будучи за умов світової кризи найбільшим імпортером російського газу, причому за найвищими цінами та найнижчою оплатою за транзит, Україна фактично перетворилася на головного донора країни з найбагатшими у світі запасами енергоносіїв.
Ми не випрошуємо підступних «братерських обіймів», ніяких привілеїв чи поблажок, але вимагаємо цивілізованого ставлення до себе як гідного сусіда, великої самобутньої словянської держави, будівника об’єднаної Європи.
