Питання про нову редакцію Українського правопису знову лунає у сучасному інформаційному просторі України. 15 серпня 2018 року стартувало громадське обговорення проекту нової його редакції, який запропонувала до розгляду робоча група Української національної комісії з питань правопису. Ця проблема не нова, оскільки Проєкт українського правопису, який враховував принципові 17 змін з «Харківського правопису» 1929 року, запропонував ще 1999 року відомий український мовознавець Василь Німчук.
Проблема не нова і ставлення до її розв’язання, на жаль, не змінилося з 1999 року. Загалом у суспільстві ставлення негативне через просту причину: люди недостатньо поінформовані про нагальну потребу змінити чинну редакцію Українського правопису, виправивши різноманітні помилки і зробивши сучасну правописну норму проукраїнською, а не уподібненою до російської. Особливо тепер, у часи російсько-української війни, коли питання нашої ідентичності стоїть гостро для кожного свідомого українця.
Деякі запропоновані зміни до проекту нової редакції Українського правопису — це ті правила, які вже зафіксував так званий «Харківський правопис» 1929 року, який орієнтувався саме на наддніпрянські норми, на «Словник української мови» Бориса Грінченка. Його Юрій Шерех-Шевельов називав «скрипниківкою». Тому безпідставними сьогодні є думки про те, що Проєкт укладений згідно з діаспорними чи галицькими вимогами. На цьому ще у першому числі 2000 року наголошував Василь Німчук в інтерв’ю газеті «Свобода» (США) «Мова про мову. От-от прийде новий правопис». Заслуга діаспори полягає в тому, що правописну норму, базовану на основі «Харківського правопису», вона зберегла і послуговується донині. На що не спромоглася Україна, не ухваливши Проєкт, який запропонував Василь Німчук.
На жаль, редакція правопису, яку сьогодні активно обговорюють, не врахувала багатьох необхідних змін, які були основою «Харківського правопису». Маємо на увазі, наприклад, принципове написання апострофа в іншомовних словах: б’юджет, б’юро, п’юре тощо; іменики метро, депо та інші і далі залишаються невідмінюваними; іменники третьої відміни, які закінчуються на ть, а також слова кров, любов, осінь, сіль, Русь, Білорусь чомусь тільки в художніх текстах можуть мати варіантне закінчення на -и (радости, любови тощо).
Загалом Український правопис і далі містить велику кількість зайвих приміток, неоднозначних трактувань і надскладних правил української пунктуації, які ще й потребують професійного редагування. На жаль, сьогодні Український правопис — це велике за обсягом видання (216 с.), яке дуже легко зменшити через вилучення заплутаних мовних правил, винятків, на які часто ніхто не звертає уваги. Цю проблему повинні вирішувати фахівці-мовознавці, журналісти, які не лише добре знають історію розвитку української мови, а й можуть розглянути правописну норму з погляду її зрозумілості для всіх українців. Сьогодні бачимо протилежне: усі вважають себе великими фахівцями у таких важливих мовних питаннях. І чомусь майже ніхто не звертає увагу на нагальну популяризацію правописних змін у сучасних масмедіа. Адже суспільство переважно інертне. Воно боїться будь-яких змін і переконане у тому, що ці зміни обов’язково ускладнять щоденний процес користування мовою.
Питання українського письма гостро обговорюють не лише в Україні, а й за кордоном. 7 вересня 2018 року на сайті найдавнішої американської українськомовної щоденної газети «Свобода» з’явилася публікація «Ми дочекалися!» співредактора Петра Часта, випускника факультету журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. Він у теперішньому меседжі знову висловлює надію на те, що 2018 року правописна крига скресне, на відміну від 1999 року. Україна матиме новий правопис без російських вкраплень.
На нашу думку, така увага в Україні і зокрема в США до нової редакції Українського правопису не випадкова і закономірна. Адже єдина правописна норма, вибудувана на давній фонетичній українській традиції, буде ознакою національної єдності і незалежності для українців в Україні і за її межами.
