За останнє десятиріччя в багатьох виданнях було багато публікацій на тему мови. Та в результаті — нормальному українцеві в Україні, як і раніше, незатишно.
Ось і зараз — пишу я ці рядки навмисно російською. Не хочу я, аби при перекладі й прізвище моє заодно переклали. Воно наче б то й невелика біда, та все одно неприємно... (Прізвища авторів ми ніколи не перекладаємо. — Ред. ) Моральну приниженість незмірно посилює принизливе почуття бідності — і персональної, і всенародної.
Розмірковувати загальними словами про загальну необхідність української мови, про те, що, мовляв, не тільки «народ — творець мови», а й навпаки — «мова є творцем народу», що «без розв'язання мовного питання всі інші проблеми в Україні вирішенню не піддаються» (і підтверджувати ці авторитетні слова безпосередньо нашою непривабливою дійсністю) — заняття ненадійне. Та говорити все ж необхідно. І здається мені, що не богема, а насамперед люди ділової сфери можуть зробити з невизначених жителів народ європейського типу — і своїм словом, і своєю справою, і своїм капіталом.
Анатолій ПІДДУБНИЙ, Запоріжжя
P.S.: Цей лист надійшов до редакції російською мовою.
