Доброго дня, дорогі друзі, колеги і однодумці — колектив редакції улюбленої газети «День». Дозвольте через вашу газету передати щирі вітання та найкращі побажання здоров’я, добра, любові та довголіття глибокошановній Ліні Василівні Костенко з нагоди її уродин.
Ліна Василівна належить до тих поетів, яким в силу своєї підвищеної емпатії властиво відчувати та відтворювати у Слові розмаїття образів і сенсів, які живляться не лише минулим та сьогоденням, а й прийдешнім.
Варто сказати, що разом із багатьма шанувальниками таланту Ліни Василівни саме «Дню», завдяки його анонсам, завдячую за можливість живої зустрічі з Поезією і Поетом у грудні 2009 року в Українському домі, яка була присвячена перевиданню «Берестечка».
Пам’ятаю, тоді рефреном цього свята української культури в Україні, яке відбувалося на фоні її цілковитої загнаності в інформаційне «гетто» стараннями «дядьків отєчества чужого», стали рядки, якими закінчується роман «Берестечко» — «Немає часу на поразку».
Вхопилася за ці рядки, як за своєрідне рятівне коло, яке не дозволило мені скотитися в морок апатії і зневіри в часи правління «золотого батона» та його «свити».
Потім був 2011 рік, який особисто для мене минув під знаком роману Ліни Костенко «Записки українського самашедшого» поряд з «Абеткою» нобелівського лауреата Чеслава Мілоша (1911—2004).
Справа в тому, що роман, написаний на початку ХХІ століття, який закінчується словами «Лінію оборони тримають живі!», постав маніфестом звільненої людини, що не визнає свавілля, корені якого тягнуться з століття ХХ, зокрема брутальної совєтизації, з протестом проти якої — есе «Поневолений розум» — виступив Чеслав Мілош ще 1953 року.
Трохи пізніше, знову ж таки дякуючи просвітницьким проектам «Дня», мені до рук потрапила блискуча публіцистика Ліни Костенко. Особливе враження на мене справила лекція «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала», прочитана Ліною Василівною в Києво-Могилянській академії 1 вересня 1999 р., зокрема її визначення демократії. Дозволю собі процитувати: «Демократія тим і добра, що при демократії не держава руйнує людину, а людина будує державу. І саму себе, і своє гідне життя, і гуманітарну ауру нації».
Як важливо всім нам зараз почути, усвідомити і втілювати в життя ці мудрі слова Поета та Громадянина — Ліни Василівни Костенко.
Насамкінець поздоровляю Ліну Василівну, її родину і всю Україну з тим, що вона у нас є.
З повагою та любов’ю
Світлана МИХАЛЮК
