Ні, я не ставлю під сумнів географічні знання читачів газети «День». Дрогобицької області на карті України не існує. Поки що. Хоча вона була майже двадцять років (з 1939-го до 1959-го). Нині вона є складовою частиною Львівської області.
Час від часу в умах науковців, а відтак і політиків, виникає ідея перекроїти карту України. Одні області хочуть збільшити, інші — зменшити, а деякі — взагалі стерти з лиця землі. Ідея благородна, бо її автори переконані, що в результаті адміністративного перерозподілу вдасться поділити економічні та соціальні показники окремих регіонів. І якби дійсно визначальними в цьому процесі були лише економічні фактори, можна було б сподіватися на позитивний результат від втілення цієї ідеї в життя.
Однак, як це доволі часто буває, економіка в наших умовах не має самодостатнього значення. Як правило, в сферу її діяльності втручається політика — і тоді хороші ідеї доводять до абсурду.
Мабуть, читачі «Дня» ще пам'ятають хрущовські раднаргоспи — економічні утворення, що були більшими за площею, ніж існуючі області. У наш час за ініціативи покійного В'ячеслава Чорновола була створена Галицька асамблея, до якої увійшли Івано- Франківська, Львівська та Тернопільська області. Обидві ідеї зазнали фіаско. Бо визначальними виявилися не економічні, а політичні й ідеологічні засади.
Але негативний досвід — теж досвід. І проблема регіоналізації України залишається відкритою. Ми вперто шукаємо свій український шлях у політиці, економіці, соціальній сфері, ніби не помічаємо досвіду цивілізованих держав. У США, Німеччині, інших країнах існує регіональний (федеральний) устрій. І це позитивно впливає на їхній розвиток.
Чи потрібна Україні регіоналізація? Відповідь очевидна, бо вже сьогодні зрозуміло, що центр не здатний повною мірою вирішувати проблеми регіонів. Виникає нагальна потреба делегувати регіонам більше повноважень.
При цьому спочатку можуть виникнути певні складнощі. Якщо відпустити регіони «на волю», то вони можуть розвиватися на шкоду загальнонаціональним інтересам. Крім того, доки в Україні не завершена адміністративна реформа, регіони залишаються умовними формуваннями, без юридичних і фактичних прав, а це може призвести до ще більшого безладу в державі. Насамкінець, регіоналізація сама по собі не вирішує проблеми, якщо не буде підкріплена реальними економічними реформами.
Усі ці за і проти повинні знайти своє відображення в проекті закону про регіональну соціально-економічну політику, над яким працюють декілька груп учених, депутатів, представників уряду.
Так, на останній (перед президентськими виборами) сесії Львівської обласної ради прозвучало звернення групи депутатів з пропозицією відновлення Дрогобицької області.
— Дрогобицька область була створена 60 років тому, 4 грудня 1939 року, — каже депутат обласної ради Михайло Ваврин. — До складу області входило 1139 населених пунктів. За час існування Дрогобицької області Трускавець набув статусу бальнеологічного курорту, стали до ладу такі потужні гіганти як Стебницький калійний, Роздольский сірчаний, Жидачівський картонно-паперовий комбінати, Миколаївський цементний завод.
Та все ж Дрогобицьку область ліквідували. Чому?
Основною причиною ліквідації Дрогобицької області послужив суб'єктивний, не обгрунтований на економічних розрахунках волюнтаристський підхід тодішнього керівництва СРСР та УРСР до проблем розвитку регіону. Сподівання не виправдалися. Львівська область не набула бурхливого розвитку ні в промисловості, ні в сільському господарстві.
Що дасть регіону утворення Дрогобицької області?
Саме по собі нічого не дасть, якщо не буде змінено чинне законодавство з питань регіоналізації України. Але вже тепер треба говорити про створення рекреаційно-курортної Дрогобицької області на зразок Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей, а не чекати прийняття Закону України «Про адміністративно-територіальний устрій в Україні». Окремі народні депутати Львівської обласної ради вірять, що Верховна Рада України й уряд відновлять Дрогобицьку область в її історичних кордонах. Це дало б потужний поштовх для бурхливого економічного та соціального розвитку даного регіону.
Якби Дрогобич став обласним центром, то відрахування до місцевого бюджету суттєво збільшилися б. Усі розуміють економічні вигоди від створення Дрогобицької області — насамперед для мешканців Дрогобицького, Жидачівського, Мостиського, Миколаївського, Самбірського, Старосамбірського, Соколівського, Турківського регіонів, міст обласного підпорядкування — Борислава, Дрогобича, Самбора, Стрия та Трускавця (всі ці адміністративні одиниці входили до складу ліквідованої області). Але суттєво був би знижений статус Львіської області. Саме ця політична причина — основна, щоб залишити все так, як є.
Подібні сепаратистські настрої виникають у різних регіонах України. Господарники не просто хочуть у своїх регіонах залишити кошти, які неодмінно перепомповуються до центру, а й хочуть довести, що можуть на місцях господарювати набагато ефективніше. Центр натомість вважає, що коли віддасть регіонам економічну владу, то втратить над ними і владу політичну. Можливо, доля істини в цьому є — якщо виходити з вузькокорпоративних інтересів. Але якщо керуватися загальнонаціональними інтересами, то саме економічна міць регіонів свідчить про політичну силу центру. Принаймні, слід почути різні точки зору на цю проблему і знайти золоту середину для її вирішення.
