Матеріал Ігоря Сюндюкова «Родовід великого мандрівника» («День» №240- 241, від 30.12.2004), безперечно, став для багатьох читачів відкриттям — адже українське походження Миколи Миклухо-Маклая багато років, особливо в радянську епоху, замовчувалося. (Втім, подібна «амнезія» торкнулася свого часу біографій багатьох інших видатних особистостей, чиє національне походження не вписувалося у ідеологічні рамки концепції єдиного «радянського народу»). Проте навіть у часи СРСР ніхто не зміг позбавити права називати Миклухо-Маклая «своїм» мешканців невеликого поліського містечка Малина, що на Житомирщині — настільки тісно пов’язана доля легендарного дослідника з цим краєм. Навіть більше — короткий малинський період життя Миклухо-Маклая дає нам повне право називати його українським вченим — не лише за походженням, а й завдяки суто науковій практичній діяльності.
Маєток у Малині придбала у 1873 році мати мандрівника — Катерина Семенівна, виконавши таким чином передсмертну волю чоловіка — Миколи Ілліча Миклухо-Маклая — оселитися «в краю соняхів і калини». До Малина вона переїхала разом із дітьми — Сергієм, Михайлом та Ольгою.
Микола Миколайович вперше завітав до Малина у травні 1886 року. В маєтку матері вчений пробув понад два місяці. Чи варто казати, що цей короткий час, проведений у родинному колі після багатьох років розлуки та виснажливих подорожей, став для Миклухо-Маклая одним із найкращих епізодів життя? «Вечорами вся сім’я збиралася у нього в кімнаті і слухала жваві, яскраві розповіді про мандрівки. Говорив він завжди із захопленням, у його розповідях переплітались і події раннього дитинства, і студентства, і життя у тропічних країнах», — згадував пізніше брат дослідника Михайло.
У Малині Миклухо-Маклай, не зважаючи на можливість відпочити, продовжував залишатися науковцем-практиком — він мандрував навколишніми селами, цікавився історією краю, народними традиціями, фольклором, вивчав тваринний та рослинний світ Полісся, записував народні пісні та легенди. І саме тут, у малинському маєтку, вчений підготував до друку перший том своїх славетних наукових записок — «Подорожей».
Через рік після першого приїзду в Україну Миклухо-Маклай знову завітав у гості до матері — цього разу лише на кілька днів — разом із дружиною Маргаритою Робертсон та синами Володимиром та Олександром. Як виявилося, цей другий візит дослідника до Малина став для нього останнім: у квітні 1888 року Миколи Миколайовича не стало… Після смерті чоловіка його удова Маргарита провела з дітьми все літо у Малині, після чого назавжди виїхала до Австралії.
Без сумніву, пам’ять про легендарного мандрівника і нині продовжує жити скрізь, де він побував — це Марокко та Чилі, Єгипет та Ємен, Англія, Швеція, Таїті, Австралія, Філіппіни, Самоа, Нова Гвінея, острів Пасхи… І звичайно, про Миклухо-Маклая пам’ятають в українському Малині: у приміщенні місцевого технікуму функціонує музейна експозиція, на старому цвинтарі збереглася могила матері мандрівника — Катерини Семенівни, а в центрі міста ще 1986 року встановлено єдиний в Україні пам’ятник Миколі Миклухо-Маклаю — великому українцю та громадянину світу, нащадку запорозьких козаків та одному з найбільших гуманістів у історії людства.
