Як ми і обіцяли попередньо — друкуємо три листи-роздуми,
що надійшли на третю тему конкурсу «Експерт «Дня» — «Які, на ваш погляд,
«плюси» та «мінуси» нинішніх кандидатів у президенти?» і відзначилися нестандартним
підходом в оцінці претендентів.
«Люди чекають не Месію, а особу, яка б змогла згуртувати
всі сили в державі»
Прийнято вважати, що Україна — одна з небагатьох республік
колишнього Радянського Союзу, яка здобула і утвердила незалежність мирним
шляхом але, разом з тим, ми маємо в суспільстві практично повний спектр
протистоянь і розбрату...
Пропорційно-мажоритарна система, за якою формувався нинішній
парламент, всупереч сподіванням кращих мізків, не структуризувала і не
сконсолідувала ні сам парламент зокрема, ні все суспільство в цілому. «Боже,
нам єдності дай» у виконанні теперішнього покоління патріотів — це навіть
не голос волаючого в пустелі, а, скоріше, дика какофонія, де кожен із виконавців
намагається перекричати іншого.
Єдність нації з поняття чисто декларативного стає усвідомленою
необхідністю. І першим значним кроком до цього повинно бути обрання саме
президента України, а не обрання на пост президента держави представника
тих чи інших сил.
Навряд чи доцільно перераховувати «плюси та мінуси» всіх
15 кандидатів. Важливіше визначитись, наскільки особа одного претендента
влаштовує електорат іншого. Бо про що б не домовлялись, наприклад, Мороз
з Марчуком, громадяни правої орієнтації в більшості ніколи і ні за яких
умов не віддадуть своїх голосів за Олександра Мороза, не кажучи вже про
О. Ткаченка. У той же час зважена позиція Є. Марчука вповні влаштовує навіть
партійних лівих. Люди хочуть, у першу чергу, хоч елементарного порядку
в державі і чекають не Месію, а особу, яка б змогла для цього згуртувати
усі сили у країні. І тут Марчук — поза конкуренцією.
Мирон ПЕРЕПІЧКА, голова Більшовецької селищної ради с.
Більшівці, Галицький р-н, Львівська обл.
«Пропоную подивитися на претендентів «на булаву» під
іншим кутом»
Я би запропонував подивитися на претендентів «на булаву»
нашої держави під кутом зору позаполітико-програмних критеріїв. Пропоную
виділити такі ракурси сприйняття кандидатів:
1. Візуальний образ, «зовнішня презентабельність». Те,
над чим працюють іміджмейкери, хоча, як на мене, тут або є необхідні дані
«від Бога», або мало що можна виправити.
Наскільки нашим кандидатам притаманне відчуття «свого стилю»,
судити досить важко, тому що переважно демонструється — і то помітно ретушована
— одна особа, інші — дуже вже побіжно. (Чим, до речі, ущемлюються права
громадськості всебічно знати «своїх героїв»). Все ж таки, уривчасті зображення
зовнішніх характеристик дають мені підстави виділити Ю. Костенка, Є. Марчука,
О.Мороза, О. Ткаченка. Іншим детальніша демонстрація, скоріше, протипоказана.
2. Мова, вміння викладати і аргументувати свої погляди,
те, що зветься красномовністю (образність, іронічність, метафоричність
і т.п.).
На мою думку, тут — найкращі можливості оцінити «внутрішній
потенціал» кожного кандидата, навіть при короткочасних і випадкових спостереженнях.
Отже, тут знаком «плюс» я би позначив Є. Марчука, Ю. Костенка,
О. Мороза, Г. Удовенка. Інші ж запам'ятовуються недорікуватістю, якимось
натужним слововимовленням (полишаючи в стороні взагалі володіння державною
мовою) або «базарними» інтонаціями і крикливою категоричністю, або безбарвністю,
монотонною занудністю у повторенні одного й того ж, чи якоюсь суржиковою
простакуватістю, котра може слугувати невичерпним джерелом для гумористів.
Тут знак «мінус» визначається не стільки глибиною освіченості, скільки
браком відповідного мовного спілкування, належного для політичного діяча
рівня. Надолужувати це на високій посаді не годиться, воно має бути закладено
і відшліфовано раніше.
3. Культурні запити, художні смаки, дозвільні преференції...
усе те, що характеризує особистість поза безпосередньо політичною діяльністю.
Це найчастіше оминається, не висвітлюється нашими ЗМІ.
Зберігається недавня традиція: усе поза офіційного життя компартійної номенклатури
було в затінку. Тоді як у формах дозвілля, ставлення до мистецтва, художньо-літературних
уподобаннях найповніше розкривається індивідуальність.
Із уривчастої інформації, яка доступна пересічному громадянину,
важко скласти якесь повне враження. Все ж таки, коли взнаєш, що людина
музикує чи пише вірші, відвідує мистецькі заходи (не за приписом радників),
це вже про щось свідчить. Одне — світитися на «тусовочних» концертах заїзжих
зірок (як правило не найкращого ґатунку), інша — виявляти неформальну зацікавленість
якоюсь формою художньої творчості, мати власне захоплення.
В цьому ракурсі більш помітні смаки та інтереси О. Мороза,
Є. Марчука, трохи О. Ткаченка і це, безперечно, плюс. І майже нічого про
інших, окрім тих, згаданих вище, які, скоріше, позначаються знаком «мінус».
4. Вік. На сучасному етапі розвитку нашого суспільства
вік кандидатів є не тільки кількісною характеристикою. Він говорить про
потенції розвитку, ступінь свободи від заскарузлих стереотипів минулого.
Мабуть, тільки Ю. Костенко тут матиме «плюс». На жаль, більшість кандидатів
переобтяжена досвідом номенклатурного керівництва, що за наших часів набуває
знаку «мінус». Наскільки вони здатні позбутися старих звичок, перевчитися,
відповідати нинішньому часу? — відповідь ми знайдемо після виборів. Та
чи не буде запізно? Віктор ТАНЧЕР, професор соціології Київ
Прикро буде, якщо втратимо шанс врятувати себе й Україну
Всерйоз сприймаю лише першу дев'ятку зареєстрованих кандидатів
у президенти. І так визначаю для себе послідовність: правоцентрист Є.Марчук;
ліве крило П.Симоненко, О.Мороз, О.Ткаченко, Н.Вітренко; кандидати від
Руху Ю.Костенко й Г.Удовенко та черкаський мер В.Олійник. Усі вони не пересічні
громадяни, а в переважній більшості — депутати вищого законодавчого органу
країни. А, як відомо, кому багато дано, з того багато й спитається. Тому
сьогодні не можна знімати з них відповідальності за те жахливе становище,
в якому опинилася зараз Україна.
Тільки тепер, напередодні виборів, проявилися кращі якості
деяких з них, що й можна віднести до «плюсів»: мужність і сміливість, здатність
сказати правду про нинішніх правителів і їхню бездарну політику, подати
свій голос на захист вимираючих людей похилого віку, соціально незахищених
верств населення, показати, поки що теоретично, свою здатність управляти
країною. Безумовно, не маючи політичного загартування, все це зробити було
б неможливо.
Інколи вважається, що всі ці кроки нинішніх кандидатів
— написання програм, зустрічі з виборцями, роздавання обіцянок — лише гра.
Всі вони сьогодні люди небідні, забезпечені. Так чому б не побавитися,
не взяти участі в запальному видовищі, не засвітитися зайвий раз, затверджуючи
власний імідж і втішаючи особисте самолюбство? Свіжа в пам'яті парламентська
передвиборна кампанія. Які красиві, й головне, правдиві промови говорилися!
І ось минуло півтора року. Особисто я не відчуваю, що у мене є захисник
у вищих ешелонах влади. Влада — сама по собі, а народ — сам по собі.
Тому добре розумію пересічних громадян, стурбованих проблемою
виживання. Багато хто з них взагалі не вникає в тонкощі нинішньої передвиборної
кампанії й мало відрізняє, наприклад, позицію О.Мороза з його «плюсами»
й «мінусами» від позиції О.Ткаченка.
Мабуть, найконкретніше можна визначитися з позитивними
й негативними якостями Є.Марчука. Мені імпонує його послідовність, рішучість,
неабиякий розум та інтелект, освіченість і здатність орієнтуватися в нинішній
обстановці, прагнення генерала навести нарешті порядок. Але все це навряд
чи стане у нагоді через його нерозкрученість. Незнайоме завжди лякає. Так
у нас на Новомосковщині про Марчука майже нічого не чутно. Місцеві ЗМІ
активно працюють лище на кандидата №1. Прикро буде, якщо втратимо останній
шанс врятувати себе й Україну. Ганна ЮРЧЕНКО, журналіст Новомосковськ
