Михайло ПІДГАЙНИЙ, старший науковий співробітник науково-природничого відділу Херсонського обласного краєзнавчого музею:
— Літо — час відпусток, і головні враження — приємні та не дуже — пов’язані з відпочинком. минулих вихідних я вкотре спостерігав приголомшливе явище природи — світіння води на Кінбурнській косі. Там воно проявляється значно сильніше, ніж на інших чорноморських узбережжях. Можливо, тому, що небо на косі не підсвічене вогнями курортів, і безмісячної серпневої ночі, разом із тисячами вогнів-зірок, світиться саме море. Наближаючись до берега, бачиш, як кромка хвилі спалахує яскравим біло-блакитним сяйвом. Здається, що в темряві уздовж берега тягнуть на волосіні неонову лампу. А коли заходиш у воду, від захвату перехоплює подих. Таке враження, що опиняєшся у фантастичному фільмі, де дія відбувається на іншій планеті. Кожен рух породжує сніп холодного білого вогню. Удар по воді «спрацьовує» як фотоспалах, висвітлюючи все навколо. Всі рухомі мешканці моря стають видимими. Медузи сяють, немов великі ліхтарі, й висвітлюють собою дно. Риби наче літають, як метеори, залишаючи за собою «інверсійний слід». І над усією красою — розкішне небо з густим Чумацьким шляхом. Але, на жаль, уся ця феєрія помітно гасне, як тільки сходить місяць.
Справив хороше враження і порядок на косі. Співробітники національного парку встановили нові туалети й урни для сміття замість зруйнованих зимовими штормами. Та й плата за відпочинок залишилася символічною. Взагалі, західна частина Кінбурнського півострова зараз є цілковито заповідною. Цей куточок України можна вносити в національну Книгу рекордів. Уся його територія розподілена між трьома заповідними об’єктами: загальносвітового, загальнонаціонального та місцевого значення. Це і унікальний Волижин ліс Чорноморського біосферного заповідника, і національний природний парк «Білобережжя Святослава», і регіональний природний парк «Кінбурнська коса». На жаль, у херсонській (східній) частини півострова ситуація по контрасту абсолютно не вселяє оптимізму. Нижньодніпровський національний природний парк так і не створено, унікальні солоні озера біля узбережжя Ягорлицької затоки розпаювали. Ось це порівняння — явно не на користь мого рідного краю — єдина прикрість минулих вихідних.
Наталя ЧАУРА, філолог:
— Звичайне відчуття радості — це вже щастя для мене. Прокидаєшся зранку, далеко грає якась мелодія, а ти намагаєшся розібрати слова, або просто під твоїм вікном співає пташка чи, наприклад, собаки бавляться на вулиці... Усі ці звуки, хоча й заважають ранковим мріям та маренням, але нагадують, що ви — живі... Живі душею, можете чути, просто чути все, що відбувається навкруги. Хіба це не щастя? Або коли йдете вулицею, вам спекотно — ніхто навіть не посміхнеться просто тому, що день гарний. Хочеться зупинити когось і сказати: «Зачекайте! Озирніться навколо!» Адже за всіма цими неприємними відчуттями приховується яскраве сонце, зелень рослинності, а ще — подих вітру, який ніби каже: «Не думай про спеку!». І відразу хочеться усміхнутися.
У вихідні була на весіллі в подруги — плакала... Ледь зупинившись, подумала: чого це я, адже їй добре. День весілля — особливий! Люди розуміють, що подібного вже не відчують. Коли дивляться у вічі, шукаючи підтримки від хвилювання, коли емоції переповнюють душу, вони беруться за руки і, ледь-ледь стримуючи сльози, вітають одне одного як подружжя. Таке запам’ятовується на все життя... А як цікаво підслухати, коли молоді говорять про церемонію, і наречений каже: «Я так хвилювався, мало не плакав, притулився до плеча нареченої й відчув, як воно тремтить, то мені одразу захотілося її обійняти». Це саме те, що кожен з нас шукає все життя...
Євген МАРКОВСЬКИЙ, драматург, журналіст:
— Рік 2013-й розпочався без «розкачки»: після різдвяних свят на базі ЦМІ «Тотем» організували драматургічну лабораторію для авторів-початківців під назвою «Стокгольмський синдром». За місяць-півтора вийшло у світ 12 нових міні-пє’с про Херсон, які «розібрали» молоді режисери і почали їх ставити. У березні й травні у два етапи відбулися покази цих вистав. Вони викликали великий інтерес у публіки, тож вирішили продовжити проект восени.
Навесні вперше в житті їздив у Лондон — як один з переможців дворічного проекту британського театру Royal Court та Британської Ради. 15 березня відбулася читка моєї п’єси «Twatted». Читка була англійською, готували її місцеві актори під орудою молодого режисера Річарда Тваймена. За два дні трупа повністю впоралася з непростим текстом. Актори в Англії — надзвичайно талановиті!
Приїхав додому і через тиждень отримав роботу — став кореспондентом газети «Новий день». А так був безробітним майже чотири місяці...
А тим часом театральне життя тривало. У червні разом із колегою Миколою Гоманюком провів тиждень у Львові, куди нас запросила ГО «Драбина». Там провели драматургічну лабораторію для дітей, результатом якої стала документальна п’єса «Львів без ретуші», яку наші підопічні показали на площі Ринок.
А вже через місяць узяв участь у ще одному цікавому проекті, організованому Черкаським обласним академічним музично-драматичним театром ім. Т. Шевченка. У театральній лабораторії взяли участь сім режисерів та сім драматургів із різних міст України. Мета проекту — створення нових п’єс і нових вистав для черкаського театру. Наразі якраз пишу нову п’єсу.
Ось так, виходить, що увесь рік минає під знаком нової української драми. І це — дійсно позитив!
Максим РЕТІВОЙ, підприємець, активіст «Велофоруму Херсона»:
— Нещодавно ми з друзями поставили такий експеримент: «Де проходить межа людських можливостей і скільки кілометрів можна проїхати велосипедом без сну й відпочинку?». Діватися було нікуди, і щоб дістатися додому, за задуманим кільцевим маршрутом, довелося проїхати 420 км. Херсон — Нікополь — Кам’янка-Дніпровська — Херсон. Прокотились дорогами трьох областей і дванадцяти районів. Переправилися на поромі через Каховське водосховище. Вклалися за 26 годин і вписалися в якийсь там французький норматив. Але межі наших справжніх можливостей так і не досягли... Хоча результатом задоволені.
Останнім часом радують і друзі-херсонці. Ось часто можна почути: велосипед, екотранспорт, корисно для здоров’я, модний тренд... Європа, якій остогид автохаос, давно пересіла на велосипеди. У нас теж багато розмов про автомобільний колапс. А коли більшість чекає, ми готуємося до майбутнього: ставимо велопарковки, розвиваємо екотуризм, покращуємо імідж міста. Все-таки нам тут жити, а отже, слід подбати про цей Будинок.
Місто, в якому народився й виріс, можна так само щиро любити, як дитина любить маму. Можна вивчити всі його затишні куточки і дрібниці, як у дитинстві вивчаєш свою квартиру, і завжди потім знаєш, у якій шафі чи шухляді щось лежить. У нас під боком тече Дніпро, розгалужується десятками річечок та озер. За останній час я встиг не тільки всі їх розвідати своєю байдаркою, а й показати найпрекрасніші і найнедоступніші куточки дельти Дніпра багатьом товаришам. Там справді є на що подивитися. А варто вийти за поріг Дому, і ось перед тобою — Світ. Якщо дійсно є таке бажання, то вирушайте у мандри, в дивовижні краї, туди, де глибокі печери, високі білосніжні гори, неозорі далі, незвідані обрії... Днями я знову поїду в гості, щоб сказати: «Привіт, Ельбрусе! Давно не бачилися!».
